4.Проблеми пов’язані з іншими принципами цивільного процесу.

·Проблеми принципу диспозитивності. Чи можливі винятки?

До суб’єктів, на яких поширюється дія принципу диспозитивності, відносяться особи, які беруть участь у справі, що мають до процесу як матеріальну, так і процесуальну зацікавленість, а саме; 1) сторони (позивач і відповідач); 2) треті особи (які заявляють і не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору). Що ж стосується осіб, які беруть участь у справі, що мають тільки процесуальну зацікавленість, то можливість віднесення їх до числа суб’єктів диспозитивності не можна розглядати поза контекстом конкретного виду їхньої процесуальної активності й загальної ситуації, що має місце по конкретній цивільній справі. Визначаючи принцип диспозитивності через свободу розпорядження правами в процесі, процесуалісти розкривають лише одну сторону досліджуваного принципу. Безсумнівно, розпорядження правом, у тому числі відмова від позову, визнання позову, є найбільш яскравим проявом принципу диспозитивності, що, на наш погляд, і призвело до трактування цього принципу через основну його складову. Реалізація права має місце й тоді, коли правом не розпоряджаються, тобто не використовується надана правом можливість. Разом з тим невикористання права й відмова від його здійснення не є тотожними явищами. Про що свідчить і положення Цивільного кодексу України – нездійснення особою своїх прав не є підставою для їхнього припинення. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Отже, у цивільному процесі матеріальні права здійснюються за допомогою процесуальних засобів, у процесуальній формі.

·Рівність прав сторін. Чи можливі винятки?

Принцип рівності всіх громадян та організацій перед законом та судом(далі – принцип рівності) є однією з найзагальніших умов сучасних правових систем. Принцип процесуальної рівноправності сторін має виключно процесуальну природу, позаяк він застосовується лише під час цивільного процесу, однак у жодному разі – до нього, оскільки на цьому етапі ще не існує таких процесуальних фігур, як позивач та відповідач.

Можна дійти таких висновків щодо правової природи принципу рівноправності сторін в цивільному процесі: 1.Принцип процесуальної рівноправності сторін у цивільному процесі є суто галузевим принципом цивільного процесуального права. 2. Принцип процесуальної рівноправності сторін має змішану правову природу, оскільки знаходиться на межі публічного та приватного права. 3.За своєю правовою природою принцип процесуального рівноправності є законодавчо закріпленою гарантією справедливого судового розгляду. 4.Принцип процесуальної рівноправності слугує меті збалансованості цивільного процесу як змагальної форми захисту порушеного права, що має місце між формально рівними процесуальними учасниками. 5. Принцип процесуальної рівноправності є одним із виявів загальноправового принципу верховенства права, а саме такого його правового аспекту, як принципу правової певності, позаяк сторони у цивільному процесі знають якими процесуальними правами наділені як вони, так і їхні процесуальні супротивники.

·Змагальність в процесі. Плюси і мінуси.

Цей принцип припускає: а) розподіл функцій обвинувачення і захисту та відокремлення цих функцій від правосуддя; б) наділення обвинувача і захисника рівними процесуальними правами при здійсненні ними своїх функцій. Обвинувач, підсудний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому засіданні користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в їх дослідженні та заявленні клопотань.

Право ініціювати судовий процес має заінтересована особа, що має місце як у цивільному, так і в кримінальному процесі; сторони – господарі свого права. Сторони судового процесу самостійно надають судові докази, здійснюють їх пошук (суд може сприяти у витребуванні доказів за клопотанням сторін у разі, коли є якісь труднощі). Сторони зобов’язуються законом попередньо повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів, джерела їх надходження, аргументи заперечень. Виконання цих зобов’язань контролюється з боку суду.

·Усність судового процесу.

Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах суддів і всіх присутніх, у процесі його розвитку. Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити сприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них — викладення вимог до суду в формі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду—в рішеннях, ухвалах, постановах.

·Проблеми гласності.

Однією з основних засад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить окрему статтю, яка розкриває зміст цього принципу, нормативно закріплюючи: – відкритість судового розгляду; – вільний доступ до судового рішення та результатів розгляду справи; – фіксування перебігу судового процесу технічними засобами. За сталою, в науці цивільного процесуального права, традицією  розрізняють гласність у вузькому розумінні, яка стосується тільки осіб, які беруть участь у справі, і гласність у широкому розумінні (загальна гласність), яка стосується необмеженого кола осіб. З огляду на це пропонуємо такий зміст принципу гласності (публічності). Так, гласність у вузькому розумінні полягає в: а) відкритому режимі слухань; б) усній формі судового розгляду; в) прилюдному проголошенні рішення суду; г) праві заявника бути повідомленим про дату і час слухання справи. Гласність у широкому розумінні може бути зведена до: а) вільного доступу до зали судових засідань; б) права на розповсюдження інформації про суд; в) праві на фіксування ходу судового засідання; г) публікації судових рішень та права їхнього отримання. Саме ці елементи найповніше відображають сутність публічності.

·Безпосередність і пов’язані з цим питання.

Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази у справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладено обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 159 ЦПК України). Тому судове засідання по розгляду справи має починатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо у процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку. Цим забезпечується встановлення об'єктивної істини у справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дає змогу повно і всебічно- заглибитися у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, що обґрунтовують позов і заперечують проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, принцип безпосередності забезпечує можливість налагодити відносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.