Предмет філософії права за Г. Гуго Завдяки ініціативі німецького юриста Г. Гуго з´явилося в науковому вжитку поняття «філософія права». Оскільки воно прижилося в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Гуго, юриспруденція повинна охоплювати юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, згідно з його розумінням, є «частиною метафізики голої можливості (цензура й апологетика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності певного правоположення (оцінка технічної і прагматичної доцільності за емпіричними даними юридичної антропології)».
Предмет філософії права за Д. Керімовим. Д.А. Керімов стосовно предмета філософії права доходить такого висновку: філософія права, з одного боку, органічно пов'язана з комплексом юридичних наук, а з другого - відрізняється тим, що виконує спеціальні гносеологічні функції, будучи теорією пізнання, логікою та діалектикою права, що розвивається. По-друге, філософія права - це не тільки система методів, а й вчення про них. Отже він прак-тично зводить правову філософію до гносеології та методології права, а під правом розуміє переважно правознавство
3Предмет філософії права за Гегелем. Широке поширення терміну "філософія права" пов'язано з гегелівської "Філософією права" (1820 р.). Філософія права, за Гегелем, - це справді філософське вчення про природне право (або "філософському праві"). Показово в цьому зв'язку, що само гегелівське твір, який прийнято коротко іменувати "Філософією права", насправді побачило світ з наступним (подвійним) назвою: "Природне право і наука про державу в нарисах. Основи філософії права".
Філософія права, згідно з Гегелем, це філософська дисципліна, а не юридична, як у ГугоЗадача філософії права, по Гегелю, полягає в тому, щоб осягнути думки, що лежать в основі права. А це можливо лише за допомогою правильного мислення, філософського пізнання права. "У праві, - зауважує Гегель, - людина повинна знайти свій розум, повинен, отже, розглядати розумність права, і цим займається 4 Предмет філософії права за Нерсесянцем
В.С. Нерсесянц вважає, що предметом філософії права є право в його розрізненні та співвідношенні з законом.
5 Поняття філософії права.
Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.
Філософія права вивчає світ права в його загальності й цілісності як його ейдетичний, значеннєвий зміст. Філософія права — це філософське вчення про право, яке відповідає на запитання, що виникають у сфері правового методу філософії. Вона зосереджується, насамперед, на виявленні змісту права, а також на обгрунтуванні розуміння цього змісту. За своїм статусом філософія права — комплексна, суміжна дисципліна, що знаходиться на стику філософії та юриспруденції. Філософія права відіграє дуже важливу, значну роль у правоохоронній діяльності співробітників ОВС.
Філософія права досліджує сенс права, його сутність і поняття, його основи та місце в світі, його цінність і значення, його роль у житті людини, суспільства й держави, в долях народів і людства.
6 співвіднощення філософії права і загальної філософії Розглядають філософію права як частину загальної філософії і визначають її місце серед таких дисциплін, як філософія моралі, філософія релігії, філософія політики та ін. Відповідно до цього підходу, філософія права належить до тієї частини загальної філософії, що «приписує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто практичної філософії, вчення про належне. У системі Гегеля філософія права не просто частина одного з фундаментальних розділів філософії, а по суті справи охоплює всю соціально-філософську проблематику. В інших філософських системах, наприклад, у С.Л. Франка вона — розділ соціальної філософії, що зветься соціальною етикою.
7 співвідношення з теорією філософія права як частина загальної філософії започаткувала теорію держави і права, перетворилася на методологічне підґрунтя юриспруденції завдяки дослідженню глобальних державно-правових категорій (насамперед категорії «право»). Однак філософія права не займається практичним вивченням основних закономірностей держави і права. Вона не підмінює собою теорію, покликану здійснювати аналіз емпіричного матеріалу, що міститься в історично сформованих нормах права, у переплетінні випадкового і необхідного в правовій дійсності, у порівнянні правових систем держав. Філософія права зосереджується на методологічному аспекті пізнання правових явищ і процесів, вивчає їх з філософської точки зору. Можна сказати, що філософія права — це система знань про фундаментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність
8 співвідношення з соціологією На думку деяких учених, оскільки право — соціальне явище, то філософія права є водночас і соціальною філософією, тобто соціологією права. Але ототожнення соціології та соціальної філософії — некоректне і застаріле. Позитивна соціологія вивчає позитивні закони незалежної (відчуженої) від людини соціальної (культурно-історичної) реальності, а соціальна філософія вивчає становлення такої реальності з вільної людської активності. На відміну від вивчення права у філософському аспекті, соціологія права розглядає функціонування права в суспільстві в аспекті соціальному. Питання про соціальну зумовленість права, про соціальні функції права, про умови його суспільної дії є предметом соціології права. Можна сказати, що це — вивчення дії права на поведінку людей як опосередкованої дії на інтереси й потреби мас, яка поєднується з цілями правового регулювання.9
10
11
12. 13 14 Методологія філософії права за Л. Петровою У своїй монографії "Фундаментальні проблеми методології права" Л.В. Петрова зазначає, що "погляд на право як елемент людського буття у його цілості й граничності, атрибут людського духу є філософським розумінням права. Філософія права прагне знайти останній критерій істинного і хибного в праві. Вона є наукою, яка завжди претендує на те, щоб винести своє міркування про позитивне право. Очевидно, що під цим кутом зору питання права є важливими проблемами філософії, оскільки саме філософія пізнає суще (людське буття) у його цілості й граничності". 15. Методологія філософії права.
Методологія філософії права є вченням про синергетично сформований науково-інтегративний досвід, детермінанти якого формують модель філософії права з використанням відповідних методів і методик у межах природно-правового простору.
16. Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) у сучасному гуманітарному знанні розуміється як аналіз власних думок і переживань; міркування, сповнене сумнівів і хитань. Рефлексія є обов'язковим елементом філософсько-правового пізнання. Більше того, саме рефлексивний характер філософії права обумовлює те, що проблема її предмета виявляється одним з центральних питань цієї дисципліни. Рефлексія ж основ права і держави, на думку німецького філософа моралі та права О. Гьоффе, — це критичний аналіз "легітимації й обмеження політичного співтовариства. 17. Сутність права за Д. Керімовим
Під сутністю права слід розуміти эдність тих внутрішніх необхідних;загальних і основних суттэвих і стійких правових явищ,єдність і взаємообумовленість яких визначає їх специфіку і закономірності розвитку в контексті інших соціальних сутностей і явищ
18. Явище у праві.
Явище - зовнішні форми,прояви сутності,вони є нестійкими,видозмінними і існують в часі.
19. Співвідношення сутності права та явища у праві Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.
Явище — це зовнішні, реально існуючі особливості предметів, процесів, їх властивостей, які безперервно спостерігаються. Сутність і явище взаємозв'язані між собою. Сутність завжди виражається в явищі, а явище заключає в собі сутність. У кожному явищі завжди закладена сутність. У чистому виді сутність не існує як особливий феномен. Вона реалізується через безліч явищ. Отже, явище — це форма прояву сутності, спосіб її буття. Явище не завжди адекватно відображає сутність. Це пов'язано з тим, що на прояв сутності впливають зовнішні фактори. Тому часто явище виражає сутність у перекрученому виді, у формі видимості. Так, схід і захід Сонця сприймається як рух Сонця навколо Землі, а не Землі навколо своєї осі.
20. Пояття у праві
Під поняттям розуміють одну із форм,а по суті вищу форму відображення світу в системі пізнання;це синтезовані знання,як направлені на виявлення найбільш стійких суттєвих властивостей предмета або явища;це знання набуті в процесі людського мислення перевірені практикою суспільного буття,позбавлених особистих суб’єктивних переживань і уявлень,що набули значення і сприймаються однаково багатьма людьми або є базовими в системі людського мислення.
21. Світоглядна функція філософії права полягає в формуванні у людини загального погляду на світ права, правову реальність. Методологічна функція філософії права знаходить свого відображення в формуванні певних моделей пізнання права, що сприяють розвитку юридичних досліджень. Аксіологічна функція філософії права полягає в розробці уявлень про правові цінності, наприклад, свобода, рівність, справедливість. Виховна функція філософії права реалізується у процесі формування правосвідомості та правового мислення, через розробку власне правових установок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнтація на справедливість і повагу до права.
22. 1) онтологія права, в якому досліджуються проблеми природи права та його підстав, буття права і форм його існування, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;2) антропологія права, в якому розглядаються антропологічні основи права, поняття «правовий людина», права людини як вияв особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особи і права і т. д.;3) гносеологія права , в якому досліджуються особливості процесу пізнання в сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у праві, проблема істини в праві, а також правова практика як критерій правової істини; 4) аксіологія права, в якому досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності
23. Аксіологія права-розділ,, в якому досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності.
24. Право як форма свободи.
Вибір людини в найвідповідальніші моменти це завжди правовий процес. Право захищає свободу вибору, пов'язану з благом кожної людини, і обмежує свавілля, направлене на утиск свободи інших.
У розвитку поняття свобода також виділяють два типи свободи: «свободу від» (негативну свободу ) і «свободу для» (позитивну свободу ). Ще і. Кант розділив людську свободу на: позитивну свободу добра і негативну свободу свавілля. Розглядаючи поняття свобода необхідно виділяти внутрішню і зовнішню свободу.
Внутрішня свобода це свобода, що реально явила, в сенсі звільнення людини усередині себе від оков власних упереджень, уявлень і образів. Зовнішня свобода припускає пошук органічних засобів, способів і форм обмежень. Такими можуть виступати не тільки юридичні закони заборонного характеру, але і сам факт співіснування безлічі індивідів з їх суспільними правами і свободами.
25. Свобода як правова цінність.
Свобода є центральною проблемою філософії права. Ідея свободи багатозначна. Широко відоме визначення свободи, дане Б. Спінозою пізніше розвинене Г.Гегелем і Ф. Енгельсом: «Свобода є пізнана необхідність». У цьому визначенні відмічено два важливі моменти:
1) пізнання необхідності і дія відповідно до неї;
2) пізнання закономірностей повсякденного і системного світів людини для узгодження своїх дій з об'єктивними законами природи і суспільства.
Важливим в розвитку поняття свободи є те, що розрізняють юридичну свободу і фактичну свободу.
Юридична (правова) свобода це дозвіл здійснювати певні дії, не піклуючись про те, чи відповідає цей дозвіл діяти реальній можливості, тобто юридичне визначення залишається формальним, абстрагуючись від реальних умов її здійснення.
Фактична свобода зводиться до можливості робити і вибирати те, що хочеш.
Таким чином, свобода і право нерозривно зв'язані. Вибір людини в найвідповідальніші моменти це завжди правовий процес. Право захищає свободу вибору, пов'язану з благом кожної людини, і обмежує свавілля, направлене на утиск свободи інших.
26. Класифікація свободи як правової цінності. Суть.
У розвитку поняття свобода також виділяють два типи свободи: «свободу від» (негативну свободу ) і «свободу для» (позитивну свободу ). Ще і. Кант розділив людську свободу на: позитивну свободу добра і негативну свободу свавілля.
Позитивну свободу Кант вважав етично цінною, оскільки вона спирається на етичний категоричний імператив. Негативна свобода аморальна, небезпечна для людини і суспільства, а тому в ім'я свободи позитивною обмежується юридичними законами, пригнічується правовими нормами.
Розглядаючи поняття свобода необхідно виділяти внутрішню і зовнішню свободу.
Внутрішня свобода це свобода, що реально явила, в сенсі звільнення людини усередині себе від оков власних упереджень, уявлень і образів.
Для того, щоб оцінити, зміряти свободу філософія права використовує поняття «ступінь свободи» і «міра свободи».
Ступінь свободи – це «свободи» , що існують в суспільстві, політичні, економічні, соціальні, культурні і ін. У юриспруденції міра свободи називається поколінням права . Право тут виражає конкретно-історичну міру свободи. Сьогодні розрізняють наступні покоління права:
Перше покоління права – право на життя і збереження майна. Воно визначається самою природою людини і виступає як властивість людини захищати своє життя і засоби її забезпечення.
Друге покоління права – соціально-економічні права означає розвиток свободи людини в системі соціально-економічних і правових відносин під кутом зору соціальної і економічної справедливості.
Третє покоління права – право на мир, здорове навколишнє середовище, освіту і ін.
Четверте покоління права – стосується перехідного стану між життям і смертю як фінальними цінностями людства аборти, евтаназія і ін..
Свобода як сутнісна, змістовна характеристика людського буття, розвивається в наступних формах:
політична свобода як рівність соціальних суб'єктів в їх відносинах з владою;
економічна свобода як рівність суб'єктів в економічній діяльності;
ідеологічна свобода як свобода слова, друку, віросповідання;
правова свобода як рівність всіх перед законом.
27.Справедливість як правова цінність.
Справедливість виступає і мірою відносного гідності цінностей, мірою їх рівноваги та субординації. Справедливість виступає особливим механізмом, який підтримує міру рівноваги правових цінностей та одночасно визначальним момент домінування при конфліктному зіткненні цих цінностей.
Справедливість виявляється у формах суспільних відносин, де містяться вимоги відповідності між правами і обов'язками, діянням і подякою, працею і винагородою, злочином і покаранням, і так даліСправедливість як реальність існує лише в діях соціального суб'єкта. Без суб'єкта у суспільних явищ немає властивості справедливості, воно виявляється лише у відносинах «суб'єкт-суб'єкт» або «суб'єкт-суспільний інститут». Від того, в які відносини вступають з людиною держава, класи, соціальні групи, церква і інші інститути, виникає їх оцінка як «справедливих» або «несправедливих».
Зміст справедливості як реальності виступає в трьох основних аспектах: заходи подяки, заходи вимоги і правомірності оцінки.