2. Грецька міфологія, її зміст, значення, використання в літературі та мистецтві.

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались основи теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо.

Міф (в перекладі – слово, за допомогою якого люди намагались зобразити навколишній світ і вплинути на нього)

Групи міфів:

1. Найдавніші (про явища природи)

2. Теогонія (про появу богів)

3. Космогонія (про появу Всесвіту)

4. Міфи про героїв

5. Міфи про взаємовідносини людини, суспільство держави (Фіванський цикл)

Риси міфології:

1. Анімізм – одухотворення рис природи.

2. Політеїзм – багатобожжя.

3. Антропоморфізм – зображення богів у вигляді людей.

4. Оптимізм

Міфологія – міфи створені всіма народами світу. Друге визначення – наука, що вивчає міфи. Міфотоворчість була важливим явищем у культурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія відображала спосіб розуміння світу, а міф виражав світосприйняття й світорозуміння епохи його творення. Головними передумовами міфологічного мислення було те, що, по-перше, первісна людина не виділяла себе із природного і соціального середовища, і, по-друге, те, що мислення характеризувалось синкретизмом (неподільністю) і було майже невідокремленим від емоційної сфери. Наслідком цього стало олюднення (антропоморфізація) всієї природи. На неї переносились людські властивості, природним об’єктам приписувалась одушевленість, розум, почуття, людська зовнішність, і, навпаки, міфологічним предкам могли бути привласнені риси природних об’єктів, особливо тварин (зооморфізація). Певні сили й здібності могли бути пластично виражені багаторукістю, багатоокістю, найдивовижнішими трансформаціями зовнішнього вигляду: хвороби могли бути представлені чудовиськами – пожирачами людей, Космос – світовим деревом, живим велетом або твариною, родоплемінні предки мали двоїсту (антропоморфно-зооморфну) природу; цьому сприяло тотемічне уявлення про спорідненість і часткову тотожність племен (родів, кланів, фратрій) певним видам тварин, рослин, .Для міфу також є характерним те, що боги, духи і герої пов’язані кревно-родинними стосунками.

Сукупність міфів, об'єднаних спільним місцем дії, героєм або подією, стала називатися міфічним циклом. Найвідомішими в еллінській міфології та літературі є троянський і фіванський цикли, а також цикл міфів про аргонавтів.

Троянський цикл міфів розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю. Події Троянського циклу міфів добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі.

Греки під командуванням Агамемнона десятий рік поспіль тримають Трою в облозі після того, як була викрадена Єлена, дружина спартанського царя Менелая, троянським царевичем Парісом, сином царя Пріама. Під час розорення сусідніх областей була захоплена в полон дочка Хріса, жерця бога Аполлона, і віддана на відкуп Агамемнону.

Міфи троянського циклу викладені за поемою Гомера «Іліада», трагедіями Софокла «Аякс-бичоносець», «Ділоктет», Евріпіда «Іфігенія в Авлїді», «Андромаха», «Гекуба», поемами Вергілія «Енеїда», Овідія «Героїні» та за уривками ряду інших творів.

У фіванському циклі міфів ідеться про долю царя Едіпа та його нащадків. Фінікійський царевич Кадм, розшукуючи свою сестру Європу, опинився на родючій грецькій землі Беотії, де заснував місто Фіви. Спершу звели акрополь («верхнє місто», як у Києві княжий град, на відміну від Подолу, нижнього міста), названий від його імені — Кадмёя, а з часом навколо акрополя виросло велике місто, обнесене високим муром із сімома брамами.

Відомим у Елладі був і цикл міфів про аргонавтів. Езон, цар фессалійського міста Іолка, мав підступного брата Пелія, який скинув його з престолу. Саме тоді в Езона народився син Язон. Щоб передати царську владу своїм нащадкам, Пелій вирішив убити немовля. Про це довідався старий слуга й застеріг Езона. Уночі мати віднесла немовля до кентавра Хірона, під наглядом якого Язон ріс до двадцяти одного року, нічого не знаючи про своє походження. Став-

ши дорослим, він подякував Хіронові й пішов шукати пригод і слави. Опинившись біля річки, юнак зустрів стареньку бабусю, яка попросила його перенести її на інший берег. Язон охоче допоміг, не знаючи, що то була сама Гера, яка випробовувала доброту юнака.

Гуманісти доби Відродження вважали себе спадкоємцями ідеологів античного світу, а за мету ставили відродження античної культури (звідси й походить назва "доба Відродження").

На початкових етапах грецької історії міфологія була тісно пов'язана з релігійними уявленнями і віруваннями тогочасних греків. Деякі міфічні герої стали згодом героями усіх народів. Наприклад, титанові Прометею віддають шану усі європейці в усі часи. Його образ створювали письменники різних століть і різних народів.

Деякі мотиви літературних казок пов'язані з героїчними міфами, як-от: епізоди двобою героя з потворою, злим чаклуном, фантастичною істотою. Цей мотив провідний у казці Е.Т.А.Гофмана "Лускунчик": на міфологічні корені образу Мишачого короля вказує його багатоголовість, але автором грізний противник Лускунчика "зменшений" до розмірів миші.

У всіх казках наявні прояви антропоморфізму: як люди, поводяться звірі, ляльки, іграшки. Можна зустріти у літературних казках і антропоморфні (людиноподібні) образи явищ природи, які зазвичай були героями календарних міфів (що пояснювали зміну дня і ночі та пір року). Згадаймо Снігову королеву Андерсена, Весну, Мороза, Снігуроньку, Ярило-сонце Островського, Мороза з поеми Некрасова "Мороз, Червоний ніс"[7, c. 65-68].

Мотиви тотемічних міфів (про тварин-першопредків) можна віднайти в повісті Р.Кіплінга "Мауглі", оповіданнях Е.Сетона-Томпсона про тварин, повісті Г.Троєпольського "Білий Бім Чорне вухо". Тварини в цих творах наділені здатністю думати, спілкуватися; вони люблять, ненавидять, страждають, як люди.

Романтикам був близький подібний сюжет, бо вони розглядали проблему кохання як амбівалентне поєд-Тїання любові та смерті. їхня увага була прикута до потаємних рухів душі, дослідження її таємниць. Міфологічні уявлення про кохання, що перемагає смерть (міф про Орфея), про поєднання душ у потойбічному світі (образи Франчески та Паоло з "Божественної комедії" Данте), про вічне кохання після смерті (міф про Філімона та Бавкіду), а також стародавні архетипи - Аніма і Анімус, Ерос і Танатос — ставали постійним предметом зображення романтичного мистецтва.

Письменники-романтики активно використовували мову архетипів, символів, асоціацій і міфологічних сполучень як концентрацію часових і буттєвих сенсів. Саме з такою тенденцією ми зустрічаємося у циклі повістей М.В.Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки", повісті "Вій".

Філософські шукання неоміфологічної літератури першої чверті XX ст. пов'язані з відкриттям модерністської прози Дж.Джойса, Ф.Кафки, М.Пруста, інтелектуальної прози Г.Манна, Г.Гессе, поезії В.Хлєбнікова і О.Мандельштама та ін. Усі автори спираються на відомі міфологічні першообрази й ситуації, що допомагає читачеві глибше проникнути у сутність твору чи образу.

Один із улюблених архетипових мотивів сучасної літератури - мотив перетворення, що по-різному інтерпретується різними авторами. Генетично він пов'язаний з етіологічними та тотемічними міфами. А перетворення, з яким ми знайомимося в однойменній повісті Ф.Кафки, навпаки, жорстоке і незворотне. Воно нагадує безжалісне перетворення Афіною Арахни на павука.

Спостерігаємо подібні мотиви і у великого Кобзаря: В поезії і прозі письменника інтенсивно вживаються імена античних філософів і майстрів слова (Сократа, Геракліта, Демосфена), поетів і мислителів (Гомера, Есхіла, Вергілія, Овідія, Горація, Езопа, Федра), митців (Фідія), імператорів (Октавіана Августа, Нерона, Декія), а в багатьох малярських творах відображено сюжети античної міфології та історії. Побутує думка і про асоціятивність поетового Прометея з фіґурою Спасителя на хресті: в цьому випадку можна говорити про контамінацію політеїстичних (античних) і монотеїстичних (християнських) мотивів.

Починаючи з епохи Відродження, художники та скульптори стали широко черпати для своїх творів сюжети зі сказань древніх греків і римлян, рос представники: картин П. Соколова ("Дедал, що прив'язує крила Ікару"), К. Брюллова ("Зустріч Аполлона і Діани "), І. Айвазовського (" Посейдон, що мчить по морю "), Ф. Бруні (" Смерть Камілли, сестри Горація "), В. Сєрова (" Викрадення Європи "), скульптур таких видатних майстрів, як М. Козловський (" Ахілл з тілом Патрокла "), В. Демут-Малиновський (" Викрадення Прозерпіни "). Зображенню міфічних сюжетів і божеств присвячені деякі твори видатних італійських художників епохи Відродження - Леонардо да Вінчі (погруддя богині Флори), Сандро Боттічеллі (картини "Народження Венери", "Весна"), Тиціана (картина "Венера перед дзеркалом"). У XVII-XVIII ст. запозичення сюжетів з давньогрецької міфології діячами європейського мистецтва отримала широке розповсюдження. На сюжети, взяті з давньогрецької міфології, писали картини видатні фламандські, французькі, голландські художники: Рубенс ("Персей і Андромеда", "Венера і Адоніс"), Ван-Дейк ("Марс і Венера"), Рембрандт ("Даная," Голова Паллади Афіни "), Пуссен (" Ехо і Нарцис "," Німфа і сатир "," Пейзаж з Полифемом "," Пейзаж з Гераклом "та ін)

На сюжети, запозичені з грецької міфології, написана п'єса В. Шекспіра "Троил і Крессида", поема "Венера і Адоніс". Імена міфологічних героїв зустрічаються і в багатьох інших творах Шекспіра.

На запозичені з грецької міфології сюжети писали твори і видатні французькі драматурги другої половини XVII ст. - Корнель і Расін.

Міфологічні персонажі багаторазово згадуються в байках І.А. Крилова, віршах Г.Р. Державіна, В.А. Жуковського, А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, Ф.І. Тютчева та інших.