1.Поняття античної літератури, її історичне значення. Періодизація грецької літератури.

Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат.antios) означає"давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни.

Причини і закономірності надзвичайно високого рівня розвитку античної культури пов'язані з особливостями античної (в першу чергу - давньогрецької) полісної системи, соціально-економічної та суспільно-політичної еволюції, зі своєрідністю світогляду і релігійної системи, з ідеями демократії, падей, політеїзму і т. д.

Давньогрецька цивілізація, істотно вплинула на більш пізню римську культуру, яка виникла на щаблі первіснообщинного розвитку, на базі поступового розпаду полісної системи. Поява давньогрецьких племінних об'єднань і формування з них народностей відноситься до II тисячоліття до н. е.., до часу розквіту крито-мікенської культури. У ту епоху в Греції склалися основи самобутньої, складною і багатою міфології, стала "грунтом" і "арсеналом" античного мистецтва.

Як і в інших народів язичницької епохи, в Греції протягом тривалого періоду (до появи писемності) побутували різні форми фольклору, пов'язані з трудовими процесами та магічно-мімічними діями, зумовленими міфологічними уявленнями про навколишній світ.

Існувало чотири давньогрецьких говори. Різні літературні жанри розвивалися в різних діалектах. Найдавніший говір – ахейський (у часи Гомера в цього говору вже не залишалося носіїв). Еолійський говір існував у острівній Греції, там уперше з'явилася лірика. Іонійський говір був поширений у континентальній Греції й у колоніях на узбережжі Малої Азії, він дав початок епічній поезії. З іонічного діалекту з'являється аттичний говір - використовується в Афінському полісі й у діловій мові. Доричний говір – у Південній Греції, він становить основу хорових пісень й театру.

Сучасною наукою виділяються чотири періоди історії давньогрецької літератури.

Архаїчний (2 тис. до н. е. 2 ст до н.е.) період характеризується повільним розкладанням патріархально-родового ладу і переходом до рабовласницького державі. Епоха збереглася міфологією, уславленими поемами Гомера "Іліада" і "Одіссея", дидактичним епосом Гесіода, появою ліричних поетів VII-VI ст. до н. е.

1. Долітературний (догомерівський) період, (кінець 2 тис до н.е. – 9 ст до н.е) До нього відносяться фольклор і міфологія

2. Гомерівський період (8 ст. до н.е). До нього відноситься героїчний епос: Гомер (Ілліада і Одісея) та дидактичний епос: Гесіод (Роботи і Дні)

3. Період розпаду родоплемінного ладу і формування класового суспільства у Греції (7-6 ст до н.е). До нього відноситься лірична поезія (Алкей, Сапфо, Анакреонт)

Класичний (або аттичний) охоплює V-IV ст. до н. е.. Встановлення рабовласницького устрою. Занепад героїчного епосу. Грецькі поліси-держави, і в першу чергу Афіни, переживають пишний розквіт, а потім - криза, втрачають незалежність, опинившись під владою Македонії. Час зльоту у всіх мистецьких сферах: грецький театр, драматургія Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана; історична проза Геродота, Фукідіда, Ксенофонта; ораторське мистецтво Демосфена; філософія Платона, Аристотеля. Монодійна лірика — поезія особистих почуттів. Громадські, застольні й любовні мотиви в творчості Алкея. Тема жіночої співдружності, весільних обрядів і кохання в поезії Сапфо. Любовна і застольна лірика Анакреонта. Хорова лірика, її види: гімни, пеани, дифірамби, парфенії. Вищий розквіт хорової лірики у творах Піндара і Вакхілід

Софокл – поет розквіту афінської рабовласницької демократії. Трагедії “Едіп-цар”, “Едіп у Колоні”, “Антигона”. Нововведення: відмова від трилогій, поява третього актора, зменшення хорових партій, “приземлення” трагедій, розкриття внутрішнього світу героя, прийом контрасту в системі образів і в композиції.

Евріпід — поет кризи афінської рабовласницької демократії. Трагедії “Медея”, “Іполіт”. Зміна традиційної трагедії та перехід до якісно нового драматичного жанру.

Есхіл — “батько трагедії”, Нововведення: трагедія — засіб ідейного впливу на співгромадян; введення другого актора;формула трагічного мовчання; введення трилогій; монументальність персонажів; декорації, маски; театральні технічні засоби.

Елліністичний період (ост. третина ІV – І ст. до н.е.) Завоювання Олександра Македонського і поширення впливу грецької культури на країни Малої Азії Близького Сходу і Північної Африки. Олександрія як новий культурний центр. Музей і бібліотека, зародження філології як науки. Філософські шляхи епікурейців,кініків і стоіків, “високі” і “низькі” жанри літератури.

“Нова” аттична комедія. Структура комедії.Гуманістичні тенденціі комедій Менандра, людяність його образів, поглиблення їхніх індивдуальних характеристик. Значення творчості Менандра в античності і нові часи.

Олександрійська лірика. Каллімах, Феокріт, Аполоній Родоський. Боротьба напрямів в Олександрійській ліриці. Протиставлення міфологічної тематики світові почуттів сучасників. Шукання нових форм. Поява нових героїв, любовно-еротична тематика в Олександрійській ліриці.

Головною рисою культури цієї доби була взаємодія еллінського та місцевих елементів, а її центрами – Александрія Єгипетська, Пергам та острів Родос. Спроба відновити жанр героїчного епосу (Апполоній Родоський «Агронавтика»), буколічная поезія (Феокрит, Мосх, Біон), нова аттична комедія (Менандр «Полюбовний суд», «Герой», «Щит» та «Мізантроп») та міміямби (Герод)

Римський (146 р. до н. е - V ст. н. е..), коли Греція стає провінцією Римської імперії. Головні літературні події: грецький роман, творчість Плутарха та Лукіана. Лукіан – перший сатирик, Плутарх створив жанр літературного портрету (Паралельні життєписи). Поява античного роману. Буколічний роман Лонга “Дафніс і Хлоя”. Тематична строкатість роману Харітона “Повість про кохання”

Під впливом античної літератури в Європі виникають нові національні літератури, що користуються уже не тільки латинською, а й живими національними мовами. Ці літератури запозичують з античної літератури та історії сюжети для своїх творів, поетичні образи, багатство поетичних фігур і тропів. Наприклад, Вільям Шекспір написав на сюжети античної історії міфології та літератури поеми "Лукреція" та "Венера і Адоніс", драми "Антоній і Клеопатра", "Коріолон". В інших творах Шекспіра часто зустрічаємо античні імена персонажів, образи з міфології та історії. Антична література покликала до життя такі художні напрями, як класицизм та просвітницький класицизм, для представників, яких антична література була взірцевою класикою, станом прекрасного. Французькі драматурги Корнель Мольєр переробляли твори Еврипіда і Пловта, використовували міфологічні сюжети, античні образи. Орієнтуючись на поетику Аристотеля і Горація, Нікола Буало виклав основні естетичні принципи і закони класицизму у віршованому трактаті "Мистецтво поетичне", який мав велике значення для розвитку європейських літератур.