9. Методика аудиту грошових коштів і дебіторської заборгованості

Більшість операцій, що здійснюються на підприємстві, пов’язані з рухом грошових коштів, зокрема, проведенням розрахунків між підприємствами. Тому аудит операцій з коштами та стану розрахунків має вагоме значення.

Метою аудиту операцій з коштами та стану розрахунків є встановлення достовірності даних щодо наявності та руху грошових коштів, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку грошових коштів і розрахунків відповідно до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб’єкта.

Основні завдання аудиту операцій з коштами та стану розрахунків:

• перевірка стану збереження готівки в касі;

• вивчення законності і доцільності проведення операцій з грошовими коштами та грошовими документами, своєчасності і повноти оприбуткування та витрачання грошових коштів;

• перевірка законності відкриття підприємством рахунків у банку, своєчасності одержання і обробки виписок банку по всіх відкритих рахунках; стану грошових коштів на рахунках на день проведення аудиту за даними виписок банку і за балансом підприємства;

• виявлення напрямів використання коштів, що зберігаються на банківських рахунках, оцінка правильності проведення взаємозаліків з кредитною установою;

• перевірка правильності документального оформлення операцій з коштами і відображення цих операцій в обліку і звітності;

• оцінка стану синтетичного та аналітичного обліку коштів, який перевіряється, якості відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку, облікових регістрах та звітності.

Аудит операцій з коштами можна розпочинати з проведення інвентаризації готівки в касі, коштів на рахунках в банку та коштів в дорозі. Це дає можливість виявити нестачі або лишки грошових коштів та отримати, зокрема, уявлення про систему внутрішнього контролю на підприємстві та рівень управлінського менеджменту в цілому.

Об’єктами інвентаризації є:

• готівка (національна та іноземна валюта);

• грошові документи (векселі, чекові книжки, акредитиви, талони на паливно-мастильні матеріали, поштові марки тощо);

• залишки по рахунках в банку (по виписках банку).

Інвентаризація касової готівки проводиться комісією суб’єкта господарювання за участю або під наглядом аудитора. Під час інвентаризації встановлюється фактична наявність грошових коштів, поштових марок, розрахункових чекових книжок та інших грошових документів, цінних паперів.

Перш, ніж здійснювати перевірку касових операцій, аудитор має вивчити нормативні документи, які регламентують порядок ведення касових операцій, збереження готівки в касі, дослідити наявність внутрішнього контролю за об’єктами аудиту.

До початку інвентаризації касир зобов’язаний скласти звіт касира, який передається аудитору разом з письмовою розпискою про відсутність у касі грошей і грошових документів, які належать особисто касиру або стороннім організаціям.

Перевірка наявності грошових коштів та інших грошових активів в касі

проводиться шляхом їх перерахунку касиром в присутності аудитора та членів інвентаризаційної комісії.

Залишок пред’явленої готівки та цінних паперів комісія порівнює із залишками по касовій книзі на момент інвентаризації. Результати заносяться до інвентаризаційного опису.

Перевіряючи касову книгу, аудитори з’ясовують відповідність порядку її ведення нормативним вимогам.

За фактом проведення інвентаризації аудитор складає акт за підписом членів інвентаризаційної комісії. За наявності розходжень з касира в обов’язковому порядку береться письмове пояснення їх причини.

Інвентаризація грошових коштів на рахунках в банку здійснюється методом звірки залишків, які обліковуються на рахунках в бухгалтерії, із залишками в банківських виписках.

Розбіжності, виявлені інвентаризацією, оформлюються актом. За необхідності достовірність виписок встановлюють зустрічною перевіркою з банківськими установами або шляхом надсилання аудитором запиту про підтвердження даних.

Інвентаризація грошових коштів в дорозі здійснюється шляхом порівняння сум на відповідних субрахунках з даними квитанцій банківських установ, поштових відділень, копій супровідних відомостей на здачу виручки інкасаторам банку тощо.

Після перевірки фактичної наявності коштів аудитор розпочинає документальну перевірку.

При перевірці потрібно встановити посадових осіб, які мають право підписувати касові документи.

Аудиторам слід звертати увагу на умови збереження грошових коштів – забезпечення обладнання каси пожежною та охоронною сигналізаціями, сейфами та вогнетривкими шафами, дотримання умов транспортування готівки з банку до підприємства.

Перевірка касових операцій має охоплювати перевірку:

1. дотримання касової дисципліни;

2. дотримання ліміту залишку грошових коштів в касі підприємства;

3. повноти і своєчасності оприбуткування коштів;

4. законності списання коштів у видаток по касі;

5. повноти записів в касовій книзі і у звітах касира;

6. правильності оформлення прибуткових і видаткових касових документів;

7. відповідності сум в облікових регістрах;

8. банківських операцій;

9. оборотів і залишків, відображених у виписках банку, із записами в облікових регістрах.

У процесі фінансово-господарської діяльності кожне підприємство вступає в економічні взаємини з іншими суб’єктами господарювання, фінансовими установами, державними органами. В результаті цього здійснюються фінансові та господарські операції, наслідком яких може бути виникнення дебіторської заборгованості.

Головними завданнями аудиту дебіторської заборгованості є:

• перевірка наявності і правильності оформлення первинних документів, що є підставою для визначення та облікових записів дебіторської заборгованості;

• оцінка синтетичного й аналітичного обліку, правильне використання відповідних рахунків Плану рахунків;

• оцінка стану дебіторської заборгованості щодо термінів її оплати;

• перевірка правильності розрахунків по дебіторській заборгованості (оплата коштами, векселями, застосування бартерних операцій тощо);

• правильність оцінки дебіторської заборгованості, обґрунтованість вибору методу та розрахунок величини резерву сумнівних боргів.

До основних законодавчо-нормативних документів з регулювання дебіторської заборгованості належать:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

2. П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;

3. П(С)БО 2 «Баланс»;

4. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»;

5. П(С)БО 15 «Доход»;

6. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Процес проведення аудиторської перевірки дебіторської заборгованості має таку послідовність:

• збір інформації щодо дебіторської заборгованості;

• оцінка надійності системи внутрішнього контролю дебіторської заборгованості;

• здійснення конкретних аудиторських процедур по перевірці дебіторської заборгованості.

Для збору аудиторських доказів можуть бути використані такі процедури:

• інвентаризація дебіторської заборгованості з проведенням, у випадку необхідності, взаємозвірки розрахунків з покупцями і замовниками;

• запит про підтвердження покупцями і замовниками наявності дебіторської заборгованості ;

• перевірка кореспонденції рахунків при відображенні дебіторської заборгованості; обґрунтованості її списання та віднесення до сумнівної і безнадійної; обґрунтованості вибору методу нарахування резерву сумнівних боргів;

• обчислення арифметичної точності сум дебіторської заборгованості в облікових регістрах та фінансових звітах; резерву сумнівних боргів.

Отримана в ході аудиторської перевірки інформація повинна бути задокументована у вигляді робочих документів.

За підсумками аудиту грошових коштів і дебіторської заборгованості необхідно скласти аудиторський висновок відповідно до вимог і рекомендацій МСА 800 «Аудиторський висновок при виконанні завдань аудиту спеціального призначення».