Методика перевірки, оцінки й аналізу диктантів

16:08

Методика перевірки, оцінки й аналізу диктантів

Методика перевірки, оцінки й аналізу диктантів

Одним з найважливіших завдань проведення системи вправ, у тому числі диктантів, є формування грамотності учнів, неухильне й поступове піднесення її рівня. Грамотність прийнято розуміти як певний ступінь знання законів і правил даної мови та володіння практичними навичками для вираження своїх думок усно й на письмі. Це один з основних показників культурного рівня людини, необхідна передумова освіти, забезпечення активної участі кожного в політичному, культурному, громадському житті суспільства. При проведенні диктантів, організації їх аналізу після перевірки формується орфографічна і пунктуаційна грамотність учнів. Орфографічна грамотність охоплює вміння передавати на письмі усну мову відповідно до прийнятих правил правопису. Слід розрізняти поняття абсолютної івідносної орфографічної грамотності. У школі вивчається приблизно лише п'ята частина існуючої системи орфографічних правил, звідси випливає, що школа може сформувати в учнів лише відносну орфографічну грамотність. Говорячи про процес оволодіння правописом, слід мати на увазі й такі категорії, як орфограми іпунктограми. Орфограми й пунктограми не слід змішувати з орфографічними й пунктуаційними правилами. Правило — це певна норма, положення, яким ми керуємось у чомусь, яке застосовуємо в даному конкретному випадку, наприклад, у виборі написання чи постановці розділового знака. Відповідні ж цим нормам, правилам написання чи вживання пунктуаційних знаків і є орфограми або пунктограми. Основними й найважливішими вважаються орфограми й пунктограми, які порівняно часто зустрічаються в текстах, відображають істотні сторони українського правопису, легко перевіряються правилами. Сюди належать, наприклад, орфограми в словах: згаснути, скинути, розбити, розхитати (на правопис префіксів), тижня, вісник (спрощення в групах приголосних) і т. д. Неправильні написання, що трапляються в роботах учнів, прийнято поділяти на помилки (орфографічні, пунктуаційні) і описки. Помилка — це таке написання, яке порушує діючі правила орфографії чи пунктуації або традиційне написання (областний замість обласний, кешеня замістькишеня і т. п.), описки ж — такі помилкові написання, які не зв'язані з порушенням існуючих правил, наприклад, хта замість хата, дерего замість дерево і под. Часто буває, що помилки невиправдано відносяться до категорії описок, а описки в свою чергу зараховують до помилок, а це спричинює неправильне оцінювання робіт дітей, а відтак і неправильний вибір прийомів попередження і викорінення хибного написання. Щоб визначити в конкретному випадку, помилка це чи описка, потрібно враховувати і характер вправи, і рівень грамотності учня. Зрештою, в сумнівних випадках доцільно запропонувати, щоб він пояснив написане. Найбільш типовими видами описок є пропуски, заміни, недописування букв (рідше й цілих складів). Вони виправляються, але не вважаються орфографічними помилками.

Причини й типи помилкових написань  

Методика роботи над помилками

Хоча вчителі докладають багато зусиль, щоб навчити дітей грамотно писати, однак результати — рівень орфографічної і пунктуаційної грамотності дітей — недостатні порівняно із вкладеними в цю справу зусиллями. Є різні причини такого стану. Одною з них є недосконала техніка виправлення помилок і методика організації роботи дітей над допущеними помилками. У той чи інший час у методичній літературі рекомендувались, а в шкільній практиці використовувались різні способи виправлення помилок. Ось деякі з них: 1)    лише підкреслювання червоним кольором помилково вжитої літери чи неправильно написаного слова; 2)    використання умовних позначок на полях роботи навпроти рядків, де допущені школярем помилки; 3)    виправлення букви чи слова таким самим чорнилом так, щоб не фіксувати на помилці уваги учня; 4)    перекреслювання неправильно вжитих літер і надписування потрібних; 5)    виправлення не окремих літер, а значущих частин слова, залежно від того, в якій з них допущена помилка — корені, суфіксі, префіксі чи закінченні (лише підкреслюванням чи й надписуванням правильної форми даної морфеми); 6)    заштриховка помилково написаного слова і надпис правильної форми; 7)    заклеювання помилково написаних слів спеціально підготовленими для цього смужками паперу і надписуванням правильної форми. Сучасні вимоги до письмових робіт і їх перевірки рекомендують виправляти помилки так:неправильно написану літеру або пунктуаційний знак закреслювати косою лінією; частину слова, речення — тонкою горизонтальною лінією; замість закресленого надписувати потрібні літери, слова, речення; не брати неправильні написання в дужки. Крім того, у роботах, які перевіряються,вчитель робить помітки і виправляє допущені помилки, керуючись таким принципом: при перевірці зошитів та контрольних робіт учнів 5 — 11-х класів з української, російської мов помилки на вивчені правила вчитель тільки підкреслює і відмічає на полях, а виправляє їх сам учень, помилки на правила, які не вивчались, виправляє учитель; на полях зошита вчитель позначає орфографічні (/) і пунктуаційні (V) помилки... підкреслення і виправлення помилок проводиться вчителем тільки червоною пастою, чорнилом, олівцем Орфографічні помилки підкреслюються двома рисками, пунктуаційні — однією. На полях перевірюваної роботи для зручності підрахунку помилок прийнято робити позначки; вертикальна риска (/) означає орфографічну помилку, V («галочка») — пунктуаційну. Описки на поля не виносимо, хоч вони також беруться до уваги при оцінюванні роботи і вважаються порушеннями орфографічного характеру. У методичній літературі ми зустрічаємося з різними способами позначення помилок. Учитель має вибрати таку систему позначень, яка б занадто не обтяжувала самого вчителя й служила надійним дороговказом для учня в його подальшій самостійній роботі над удосконаленням виконаних вправ, тобто самі позначення повинні вказувати школярам на характер помилки, її сутність, допомогти спрямувати дитину на правильний шлях пошуку відповіді, способів виправлення помилок. Отже, при виправленні диктантів, як і всіх інших письмових робіт, необхідно дотримуватися певної, усталеної системи позначок (на полях, у тексті), зміст яких учні повинні добре розуміти, інакше неможливою буде організація ефективної самостійної роботи над допущеними помилками:

Кваліфікація помилок — справа складна і делікатна. Слід пам'ятати правило: «Помилки потрібно не тільки рахувати, але й зважувати». У практиці зустрічаємось з фактами завищення або заниження оцінок. Заниження найчастіше виникає тому, що деякі вчителі в число звичайних помилок враховують описки, негрубі й однотипні помилки, виправлення. Завищення оцінки буває тоді, коли зовсім не враховуються виправлення, до однотипних зараховуються помилки, які такими не є. Таким чином, при оцінці письмових робіт з особливою гостротою постає питання про типологію орфографічних, пунктуаційних та інших помилок, про критерії визначення їх типу, оскільки від цього залежать як їх підрахунки, так і оцінка всього виконаного учнем завдання. Рекомендується виправляти, але не враховувати при оцінюванні контрольного диктанту: - помилки з тих розділів орфографії та пунктуації, які ще не вивчалися, або на правила, які не включені в шкільну програму; - явні описки (якщо описки повторюються, то оцінку за роботу знижуємо); - помилки в написанні неперевірюваних орфограм у словах, які ще не опрацьовувалися; повторення неправильних написань у тих самих словах (коли ж певне слово має двояке написання типу життєвий і життьовий, то його можна не виправляти, якщо учень записав не той варіант, який вжито в продиктованому тексті); - розбіжність у розстановці розділових знаків у роботі учня порівняно з продиктованим текстом, якщо це не порушує пунктуаційних правил (тобто в передачі т. зв. авторської пунктуації). Оцінка за контрольний диктант ставиться одна, хоч орфографічні та пунктуаційні помилки підраховуються окремо. Перевіривши диктант, переказ або твір, учитель підраховує і записує кількість помилок у диктантах, через дріб вказується кількість орфографічних (чисельник) і пунктуаційних (знаменник) помилок, після підрахунку помилок у встановленому порядку виставляється оцінка роботи (диктант: 1/0 — «10»...). Згідно з діючими нормами оцінювання знань і вмінь учнів 5—11-х класів з української мови диктант оцінюється, виходячи з певних критеріїв (див. статтю "Оцюнювання диктантів"). Учитель має право в деяких випадках підвищувати або знижувати оцінку залежно від характеру помилок та від якості виконаної роботи. Зокрема, оцінку знижуємо, якщо робота виконана недбало, слова написані невиразно, порушено правила орфографічного режиму або є багато виправлень (закреслень, поправок), які свідчать про несталість знань учня, або учень допустив ряд грубих орфографічних помилок.

Облік і класифікація виявлених помилок  

Для того, щоб якнайбільш «прицільно» вести роботу по піднесенню мовно-правописної грамотності учнів, зокрема здійснювати аналіз конкретних помилок, допущених учнями даного класу, необхідною передумовою є облік помилок, який передбачає певну їх класифікацію. Це той фундамент, без якого неможлива раціональна, цілеспрямована робота над виявленими недоліками. Отже, у процесі перевірки письмових робіт здійснюємо облік і класифікацію допущених школярами помилок — індивідуальний і цілого класу. Це потрібно для того, щоб встановити типові для всього класу, а також характерні для окремих учнів недоліки, недостатньо засвоєні розділи граматики чи правопису, без чого в свою чергу неможлива правильна організація як колективної, так і індивідуальної роботи над викоріненням помилок, закріпленням правильних написань. Облік помилок кожного учня дає можливість контролювати його успішність, виконання ним індивідуальних завдань, ріст його мовної вправності. Користуючись карткою обліку, вчитель при опитуванні учня з будь-якого матеріалу може поставити додаткове запитання і з тих розділів, на які були допущені помилки. Як у методичній літературі, так і в шкільній практиці зустрічаємось з різними формами обліку і класифікації учнівських помилок. Так, для організації індивідуальної роботи деякі методисти рекомендують в окремих школах практикувати заздалегідь заготовлені «бланки», які поступово заповнюються після перевірки письмових робіт. Наводимо зразок такої схеми.

Ця форма індивідуального обліку цікава тим, шо показує в кількісному вираженні стан й динаміку орфографічної і пунктуаційної грамотності учня, розділи, які ним слабо засвоєні, а відтак дає можливість враховувати це при організації його самостійних занять. Подібна схема використовується не тільки для обліку і класифікації помилок окремого учня (як у наведеному прикладі), а й цілого класу, де у другій рубриці замість «вид письмової роботи» вказуються прізвища учнів, а сама табличка відповідно має інший заголовок, наприклад, «Облік помилок учнів 6-А класу, допущених у контрольному диктанті». Такий спосіб обліку дозволяє бачити, які розділи граматики чи правопису засвоєні класом слабо і на певній конкретній основі вживати заходи, добирати тренувальний матеріал, щоб виявлені недоліки усунути. Схеми, подібні до наведеної, використовуються й під час контролю (інспекторського чи внутрішкільного). Разом з тим слід відмітити, що помилки тут відображені до певної міри абстрактно, математичне їх вираження не завжди задовольняє практичні потреби. Приміром, учень зробив дві помилки на правила вживання апострофа, але ж за своїм характером це можуть бути цілком різної ваги (значення) помилки залежно від того, у яких словах вони допущені: зв'язок, цвях, б'ю, Барбюс, морквяний, черв'як і под., або помилки на вживання м'якого знака у словах: галка і галька, мовець іСуец та под. Або одиничка в рубриці «Вживання великої букви» не вказує, наскільки грубою є помилка, не свідчить, що учень загалом не знає даних правил. Це ж може бути порівняно рідковживаний випадок. Значно частіше зустрічаємось з варіантністю у вживанні розділових знаків, у різних виданнях нерідко спостерігається неоднакове пунктуаційне оформлення навіть одного і того ж речення того самого автора. Не говоримо вже про цілком закономірні розбіжності, що випливають з індивідуального розуміння певної синтаксичної структури або змісту самого речення: Зустрічайте, сьогодні виїжджаю і Зустрічайте сьогодні, виїжджаю та ін. Тому позначка у відповідній рубриці про наявність певного числа пунктуаційних помилок не завжди є достатнім орієнтиром. Коротше, за самими цифрами не видно, наскільки «грубими» є помилки, якою мірою ті чи інші розділи засвоєні. Крім того, деякі рубрики об'єднують у собі досить великий набір правил, наприклад, «Правопис іменників», «Правопис прислівників» і под. Збільшення кількості рубрик ускладнює саму схему, а відтак і процес її заповнення, тому на практиці частіше зустрічаються інші форми і способи обліку помилок. Деякі вчителі, дотримуючись наведеної вище загальної схеми картки-обліку, у відповідних колонках ставлять не цифри, а виписують приклади, в яких допущено помилку, наприклад, у рубриці «Апостроф»— цвях, «М'який знак» — гальці і т. д. (слово цвях учень написав з апострофом, гальці— без м'якого знака). Однак найбільш поширеною в практиці є дещо інша форма обліку учнівських помилок. Так, картку поділяють на такі рубрики: 1) дата (проведення письмової роботи), 2) вид роботи, 3) орфографічні помилки, 4) пунктуаційні помилки, 5) інші помилки, 6) загальна кількість помилок, 7) оцінка. У вступному слові вчитель нагадує, якого типу письмову роботу діти виконували на попередньому уроці. Далі переходимо до безпосередньої практичної роботи над аналізом диктантів, повторенням відповідного матеріалу. Однак як у педагогічній практиці, так і в методичних посібниках, вказівках інструктивного характеру зустрічаємось з різними рекомендаціями щодо порядку організації цієї роботи, зокрема йдеться про такі питання: коли дітям слід роздати зошити з перевіреними вправами, в якому зошиті вести аналіз помилок, у якій послідовності і за якою схемою їх слід опрацьовувати. Практика показує, що, роздавши зошити на початку уроку, важко буває потім зосередити увагу учнів на загальному, найбільш важливому: одержавши перевірену роботу, кожен заглиблюється в її розгляд, не звертаючи достатньої уваги на пояснення вчителя, виявляє мало інтересу до тих помилок, яких він не допустив. Зважаючи на це, аналіз диктантів доцільно проводити в зошитах для класної роботи. Спочатку проводиться колективна робота над найбільш поширеними типами помилок, які були допущені багатьма учнями. Крім того, ці помилки розподіляємо за певними типами орфограм, наприклад, правопис м'якого знака, апострофа, сумнівних приголосних і т. д. Отже, на розгляд класу виносяться типові помилки, які трапилися в багатьох учнів, одиничні ж, яких допустилися лише окремі школярі, теж не можна залишати поза увагою: після колективного опрацювання найбільш типових кожен учень одержує завдання працювати над своїми власними помилками. Інакше кажучи, цей процес організовується за такою схемою (планом): спочатку вчитель наводить слово, в якому допущена помилка, а учні пояснюють його правопис, згадують правило, яке було порушене, далі це слово викликаний учень записує на дошці, інші — в зошитах, нарешті наводяться й записуються в правій колонці приклади на дане правило.Потім роздаються зошити з перевіреними вправами, діти одержують завдання продовжити аналіз за такою схемою, тільки кожен має опрацьовувати вже свої власні помилки. Деякі індивідуальні помилки пояснюються усно. У кінці уроку підводяться підсумки, дається домашнє завдання.