В-4

1. Післябукварний період навчання грамоти 

Післябукварний період дуже важливий і відповідальний у навчанні грамоти. Це перехідний етап, протягом якого закріплюється те, що засвоєно у букварний період і проводиться підготовка дітей до роботи за Читанкою та Рідною мовою (підручники).Основне завдання післябукварного періоду – удосконалення вміння читати, писати, робити елементарні аналітико-синтетичні операції з одиницями різних мовних рівнів для розвитку усного мовлення” [14].Матеріалом для читання є невеликі прозові і віршові тексти. Опрацювання цих текстів сприяє розвитку мовлення першокласників, розширенню їх світогляду, вихованню патріотичних, громадянських почуттів, високих моральних якостей.Працюючи над текстами післябукварного періоду, необхідно застосувати такі види і прийоми роботи, які сприяли б формуванню навичок свідомого читання. Це такі, як:- проведення екскурсій в музей, на природу;- читання творів найвидатніших українських письменників – Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка;-  бесіди за малюнками букваря і додатковими ілюстраціями;-  словникова робота;-  бесіда за змістом прочитаного;-  відповіді на запитання вчителя за змістом прочитаного;-  знаходження відповіді на питання вчителя у тексті твору;- самостійне читання тексту з метою відшуковування відповіді на попередньо поставлене вчителем запитання;- вибіркове читання- ділення тексту на частини;- знаходження в тексті слів для підпису, що відповідає змісту малюнка;- переказ тексту (близький до тексту, стислий, продовження тексту за уявою);-  словесне і графічне малювання.На текстах (букварних і додаткових), що вивчаються в післябукварний період, відпрацьовується спосіб читання (цілими словами, окремі слова ускладненої структури – за одиницями читання)Значна увага приділяєтья вдосконаленню навичок правильного читання (звуко-складовий та звуко-буквений аналізи слів, складання слів з розрізної азбуки і читання складами, тренувальні вправи, спрямовані на правильну вимову голосних і приголосних звуків, їх сполучень; попереднє напівголосне читання тексту, читання в уповільненому темпі тощо). Продовжується робота над виробленням умінь читати виразно (інтонування речень, у кінцівках стоять різні розділові знаки, читання в особах), над плавністю і прискоренням темпу читання.Урок читання в післябукварний період може бути побудований так:- Підготовча робота перед читанням тексту (екскурсія, бесіда, коротке повідомлення вчителя з використанням малюнків букваря, карток, портретів, лексична робота).- Тренувальні вправи, спрямовані на підготовку до правильного, плавного читання слів ускладненої структури (складовий і звуко-буквений аналізи, складання слів з розрізної азбуки, читання слів, що мають спільний корінь, однакове закінчення, вправляння у правильній вимові звуків, тощо).- Читання тексту учнями напівголосно.- Відповіді на питання за змістом прочитаного тексту.- Виразне читання тексту вчителем за складеною партитурою.- Повторне читання тексту учнями. “Тлумачне”, орфоепічне читання, аналіз фактичного і образного змісту тексту, творча робота на основі тексту, виразне читання).- Поділ тексту на логічно завершені частини, добір заголовків.- Переказ та інші види роботи над текстом.Крім уроків читання в післябукварний період проводяться уроки письма. Вони між собою тісно пов’язані (на уроках читання учням пропонуються слова, речення, тексти, подані рукописним шрифтом, а на уроках письма учні списують з друкованого шрифту; на уроках читання і письма застосовуються аналітико-синтетичні вправи зі звуками, словами, реченнями; продовжується робота над формуванням фонетичних, морфологічних, синтетичних, лексичних, уявлень і понять; вдосконалюються орфографічні вміння і навички; проводиться робота над розвитком усного мовлення першокласників.На уроках письма вдосконалюються графічні вміння і навички: закріплюються вміння писати малі та великі букви, склади, слова з ними. Практикуються такі види письма, як списування з рукописного і друкованого шрифтів, з різними завданнями – логічним, граматико-орфографічним, диктанти букв, складів, слів, коротких речень, письмо по пам’яті, за схемою, творче письмо. На уроці письма, як і на уроці читання, велике місце займає самостійна робота учнів: побудова звуко-складових моделей слова, добір слів до поданих моделей, співвідненсення малюнка з його звуко-складовою моделлю, добір слів із заданим звуком в різних фонетичних позиціях; читання складів, слів з таблиць; побудова схем до поданого речення, складання речень за схемою, малюнком, опорними словами, з розрізнених слів; складання тексту з розрізнених речень.Урок письма в післябукварний період проводиться за структурою уроку повторення вивчених букв.

2. Іменник. Методика роботи над вивченням іменника

Починається ще у добукварний період, коли вчитель вчить дітей розрізняти предмет і слово, що його називає; У період навчання грамоти діти до іменника ставлять питання хто? що?У 2 класі розрізняють, що до назв істот ставиться питання хто?, а до інших – що? З цією метою актуальними є вправи з групами слів на позначення людей, тварин, рослин (використовуються таблиці із зображеннями тощо). Учні групують їх у ряди, вибирають задану групу тощо.

Методика вивчення числа іменників

Вчитель повинен сформувати в учнів уміння:

- розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням;- утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;- правильно вживати числові форми іменників в мовленні.

Організація роботи на уроці- спостереження за словами;- з’ясування скільки предметів називають іменники першої, а скільки – другої колонки;- висновок про те, коли іменник називає один, а коли – більше предметів- смисловий показник числа іменника – один/багато, а формальний – це закінчення (книга-книги), яке мають визначити у словах учні.Методика вивчення роду іменників- Граматичне поняття роду іменників формується у 3 класі переважно на основі пояснювально-ілюстративного методу. - Вчитель показує дітям, що іменники бувають трьох родів; щоб визначити рід іменника, потрібно поставити його в однині; рід деяких іменників слід запам’ятати (собака – ч.р., путь – ж.р.).- Вправи на розрізнення роду базуються на постановці запитань до іменників в однині: він, вона, воно. Методика вивчення відмінювання іменниківВчитель розкриває суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами.Учні 4 класу повинні усвідомити:- зміна іменників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;- крім відмінкових закінчень для зв’язку слів інколи використовуються прийменники;- називний і давальний відмінки ніколи не вживаються із прийменниками; а місцевий – ніколи не вживається без прийменників.Решта відмінків вживатися можуть як з прийменниками, так і без них.У залежності від системи відмінкових закінчень іменники поділяються на певні групи – відміни.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Тема. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній

Мета: ознайомити учнів із поняттям роду іменників; формувати вміння визначати рід іменників, орфоепічні та орфографічні навички; розвивати мовлення; збагачувати словниковий запас; виховувати куль­туру мовлення.

ХІД УРОКУ

Організація класу до уроку

Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання (Впр. 47)

Декілька учнів зачитують свої розповіді про подорож хлоп'ят.

Творчий диктант

Від поданих слів утворіть й запишіть споріднені іменники.

Гратися, працьовитий, серцевий, книжковий, хвилюватися, об-

межений, полювати, лінується, добрий, хитрий, читати, зимовий, гриміти.

Які іменники утворили?

Вивчення нового матеріалу

1. Проблемна ситуація

Прочитайте слова, записані у стовпчик. Що їх об'єднує? (Всі вони — іменники, назви істот.)

Хлопчик Дитятко

Дівчинка

Додайте до них прикметник гарний, щоб утворилось слово­сполучення. (Хлопчик гарний, дівчинка гарна, дитятко гарне)

Чому довелося змінити прикметник? (Тому що іменники різні.)

Чим вони різняться? (Вислуховуються думки дітей.)

Пояснення нового матеріалу

Доберіть іменники до прикметника гарний. (Гарний день, лис, ліс, зошит)

Яким словом можна замінити ці іменники? (Він)

Доберіть іменники до прикметника гарна. (Гарна подія, ви- става, сорочка, господиня)

Яким словом можна замінити ці іменники? (Вона)

Доберіть іменники до прикметника гарне. (Гарне слово, дитя, слоненя, кошеня)

Висновок. Іменники бувають чоловічого, жіночого і середнього роду.

Здогадалися, яке слово можна додати до іменника чоловічого роду? Жіночого? Середнього?

Це слова-помічники. З іншими словами, які нам допоможуть визначити рід, ви ознайомитеся в правилі.

Ознайомлення з теоретичним матеріалом (С. 23)

Колективне виконання вправи 48

Коментоване списування (Впр. 49)

Каліграфічна хвилинка Здоров'я живе обережністю.

Поясніть зміст приказки.

Поясніть написання ненаголошених голосних у корені.

Словникова робота

Відгадування загадок. Запис відгадок.

Відгадайте загадки, запишіть за зразком відгадки, запа- м'ятайте їх написання.

По дроту ходить,

Пітьму розгонить. (Електрика)

Немає рота й язика,

та цілий день не замовка. Воно говорить і співає, танцюй собі, коли заграє. (Радіо)

Визначення роду іменників-відгадок.

Визначте рід цих іменників.

Іменник
Чоловічий рід мій, він	Жіночий рід моя, вона	Середній рід моє, воно

 

— Які слова допомогли в цьому? 3) Орфоепічна хвилинка за таблицею «Правильно вимовляй і пиши».

Закріплення вивченого матеріалу

Визначення роду іменників (Впр. 50)

Яке закінчення мають іменники чол. р., жін. р., сер. роду?

Утворення споріднених іменників різного роду Кіт — кішка, кошеня.

Ведмідь — ведмедиця, ведмежа. Лис — лисиця, лисеня. Заєць — зайчиха, зайченя. Вовк — вовчиця, вовченя.

Які слова допомагають визначити рід?

Підсумок уроку

Якого роду бувають іменники?

Домашнє завдання

3. Курс “Літературне читання” – органічна складова освітньої галузі “Мови і літератури”. Його основною метою є розвиток дитячої особистості засобами читацької діяльності, формування читацької компетентності молодших школярів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентностей, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі. Читацька компетентність є особистісно-діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь, навичок та ціннісних ставлень учнів, що набувається у процесі реалізації усіх змістових ліній предмета «Читання».У процесі навчання відбувається становлення і розвиток якостей дитини-читача, здатної до самостійної читацької, творчої діяльності; здійснюється її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток; формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується любов до мистецтва слова, потреба в систематичному читанні.Для досягнення мети виконуються такі завдання:

• формування в учнів повноцінної навички читання як базової у системі початкового навчання;

• ознайомлення учнів з дитячою літературою різної тематики і жанрів; формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;

• формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати й інтерпретувати літературні тексти різних видів з використанням початкових літературознавчих понять;

• розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);

- розвиток творчої літературної діяльності школярів;

• формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок, довідковим матеріалом, умінь здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань;

• виховання потреби в систематичному читанні як засобові пізнання світу, самопізнання, загальнокультурного розвитку.

Навчальний предмет “Літературне читання” – багатофункціональний. Уміння і навички – складова читацької компетентності, які формуються на уроках літературного читання, мають не лише предметний, а й загальнонавчальний характер, є засобом вивчення практично всіх навчальних предметів, забезпечують їх подальше засвоєння у наступних ланках загальноосвітньої школи.Зміст літературного читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, естетичного, літературознавчого.Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів художні твори різних родів і жанрів, науково-художні, науково-пізнавальні, фольклорні твори української та зарубіжної літератури, періодику, довідкову літературу.Тематика творів відображає різні сторони життя і діяльності людини, сприяє розширенню світогляду дітей, поповненню їхніх знань, засвоєнню найважливіших загальнолюдських цінностей. вихованню найкращих почуттів: любові до рідної землі, мови, природи, шанобливого ставлення до батьків, людей старшого покоління, національних традицій свого народу та культури інших народів.Коло читання молодших школярів охоплює твори різних родів і жанрів для дітей цього віку з кращих надбань української і зарубіжної літератури.Твори усної народної творчості – малі фольклорні форми: загадки, скоромовки, прислів’я, приказки, ігровий фольклор , казки, легенди, міфи.Літературні казки українських та зарубіжних авторів.Твори українських і зарубіжних письменників-класиків, які ввійшли в коло дитячого читання.Твори сучасної дитячої української та зарубіжної літератури.Дитяча періодика: газети і журнали.Довідкова література: словники, довідники, енциклопедії для дітей.За жанрово-родовими формами – це епічні твори: оповідання, байки, повісті, повісті-казки ліричні: твори різного змісту і форми драматичні: п’єси для дітей.За тематичним спрямуванням – твори про природу у різні пори року твори про дітей, їхні стосунки, взаємини в сім’ї, школі ставлення до природи, людей, праці, сторінки з життя видатних людей твори, у яких звучать мотиви любові і пошани до рідної землі, мови, традицій українського та інших народів утверджуються (добро, людяність, працелюбність, честь, дружба) гумористичні твори науково-художні твори про живу і неживу природу пригодницькі твори, фантастика.Перелік авторів і творів, які визначені цією змістовою лінією по класах, має рекомендований характер і може бути змінений авторами, укладачами підручників, учителями.

4. Нові знання на уроках української мови завжди формуються на попередньо вироблених опорних уміннях, таких, як уміння співвідносити звуки і букви, аналізувати слова за будовою і зв’язками, добирати слова і речення залежно від мети висловлювання.

Починаючи з першого класу, використовуємо прийом випереджувального навчання з метою підготовки дітей до сприймання граматичного матеріалу в другому класі. Побудова всіх етапів уроку здійснюється на основі тематитично близьких тестів. Такий методичний підхід забезпечує єдність дидактичної, розвивальної і виховної мети уроку. Для розвитку мовлення школярів у період навчання грамоти доцільно виділити роботу над словом, словосполученням, реченням і зв’язним мовленням.

З перших днів перебування першокласника у школі перед учителем стоїть завдання навчити висловлювати його свої думки правильно, послідовно, точно і виразно. Звісно, що з цим завданням учень може справитися лише в тому разі, якщо його увага була прикута до лексичної сторони мови, а дії спрямовані на оволодіння хоча б найпростішими засобами полегшення значення слова. Такий підхід до лексичної роботи, яка здійснюється на уроках читання і письма, полягає в тому, щоб домогтися точного співвідношення слів, які читаються і використовуються в усному мовленні, і назв предметів та явищ навколишньої дійсності. Якщо учень усвідомить, що кожне слово має своє певне значення, то він точно зможе відтворювати свої думки і вибирати найбільш влучні. 

Для практичного, дотеоретичного засвоєння дитиною традиції поєднання мовних засобів їй необхідно запам’ятати орфоепічні та граматичні норми. За умови мимовільного запам’ятовування традиції вживання формується мовне відчуття, або “чуття мови”. За визначенням Л. І. Божович, “чуття мови” виникає мимовільно як побічний продукт діяльності, яка спрямована на оволодіння практикою мовленнєвого спілкування.

Для засвоєння способів виразного, спонтанного, неусвідомленого мовлення (інтонації повідомлення, вигуків, часток; модальних слів, синонімів, антонімів та інше) слід, по-перше, дати змогу дитині почути, відчути, поспостерігати, як за допомогою мови оцінює діяльність, як вона виражає свій духовний світ, свої емоції та почуття; по-друге, створити умови, щоб на доречно зібрані мовні засоби виразності мовлення дитина сама відгукувалася емоціями, почуттями та вправлялася у вираженні власної оцінки дійсності. Якщо дитина засвоює виражальні засоби мовлення, мова стане інструментом розвитку її емоційної сфери.

Основні напрями роботи з розвитку мовлення молодших школярів:

 

● удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури; ● збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів; ● уміння вживати слова у властивому для них значенні; ● користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації та мети висловлювання; ● послідовне і логічне викладення думки; ● удосконалення граматичного складу мовлення учнів; ● опанування норм українського літературного мовлення дітей; ● засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

В-5

1.Звуковий і звукобуквений аналізи є найбільш ефективними прийомами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правиль­них співвідношень між звуками і буквами.Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків — діти сприймають на слух вимовлене вчителем слово, самі вимовляють його (ар­тикулювання допомагає чітко розчленувати звуки, встановити їх послідовність), називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких слово складається, визначають, які з них голосні, а які приголосні, аналізують приголосні за твердістю /м'я­кістю, глухістю/ дзвінкістю.Звукобуквений аналіз слід також проводити з словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями само­стійно.Якщо під час звукового аналізу учні займаються вста­новленням складової і звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються. Проводячи такий аналіз, слід домагатися, щоб діти не змішували назви зву­ків і букв (звук [с], буква «ес»), не вимовляли м'які приго­лосні, як тверді (в слові ліс перший звук [л] — м'який. Тре­ба: в слові ліс перший звук м'який — [л']).Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний ана­ліз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Якщо на уроці розглядається тема «Голосні і при­голосні звуки української мови», то природно, що тут не­обхідним є повний звуковий аналіз слів. Послідовність його проведення така (показуємо на прикладі звукового аналізу слова яблуня): я-блу-ня — 3 склади, перший склад наголошений.Звуки: [й], [а], [б], [л], [у], [н'], [а].Голосні: [а], [у], [а].Приголосні: [й], [б], [л], [н'].М'які: [й], [н']. Інші — тверді.Глухі: немає.Дзвінкі: [й] [б], [л], [н'].У практиці довгий час рекомендувалось під час звуко­буквеного аналізу визначати кількість звуків і букв. Однак спостереження показали, що таке завдання має сенс лише у випадку, коли є розходження між кількістю звуків і букв.Під час вивчення теми «Тверді і м'які приголосні зву­ки» поряд з повним аналізом слова може виступати частко­вий (учні називають лише приголосні або тільки тверді чи м'які приголосні звуки).Частковий звуковий аналіз має на меті акцентувати увагу лише на якихось окремих звуках, що є предметом спеціа­льного опрацювання, наприклад з метою удосконалення вимови. У такому випадку "увага учнів зосереджується на літературній нормі. Наприклад, на Житомирщині вимов­ляють твердий звук [р] замість м'якого [р']. Порівняй: бу[рак] замість бу[р'ак], бу[ра] замість бу[р'а]. Для усунен­ня неправильної вимови цих слів доцільно вдатися до част­кового аналізу, вказати на неправомірність вживання твер­дого звука [р] замість [р'], після чого поправляти дітей у вимові складів і слів з м'яким [р'].Корисним на цьому ета­пі буде заучування скоромовки.Подібні відхилення від літературних норм завжди по­винні бути в центрі уваги вчителя, оскільки неправильна вимова призводить до численних графічних і орфографіч­них помилок. ,Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінЬ правильно (без пропус­ків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узви­чаєними у даній мові буквеними знаками.Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці. Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звукобук­веного аналізу слова такА;1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.4. Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (при потребі — дзвінкі і глухі).5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща); у слові яблуня звуки [йа]передає буква я, м'якість звука [н'] перед [а] позначається буквами н, я.Повний звукобуквений аналіз доцільно використову­вати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.Програма не вимагає письмового виконання повного звукобуквеного аналізу. На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова.У процесі навчання розрізняти звуки і букви можна вдаватись до елементарної фонетичної транскрипції: [лг, і, с], [й, а, б, л, у, н', а], пояснивши перед цим, як познача­ється м'якість приголосних.Під час вивчення орфографічного матеріалу доцільно використовувати більш економний з точки зору затраче­ного часу частковий звукобуквений аналіз, спрямований на усвідомлення співвідношення між особливістю звуків і прийнятими у даній мові правилами їх позначення на письмі. Наприклад, правило вживання апострофа стане зрозумілим учням лише тоді, коли вони усвідомлять звуко­ву ситуацію: твердий приголосний + [й] перед голосними [а], [е], [у], [і], а це можливо тільки на основі проведення часткового звукобуквеного аналізу.Звуковий і звукобуквений аналіз потребують умінь ло­гічно і доказово будувати висловлення. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи, вчителю обов'язково слід давати зразок відповіді, записаний на плакаті або на дошці.

2. Методика опрацювання прикметника на уроках рідної мови

Вивчення прикметника відбувається поступово. Учні повинні засвоїти, що прикметник:1) називає ознаку предмета; 2) залежить від іменника; 3) відповідає на запитання який? Яка? Яке? 4) робить мовлення більш точним, емоційним, багатим.У початкових класах вивчаються основні граматичні категорії прикметника – рід, число і відмінок.У 1 класі в період навчання грамоти діти практично знайомляться із словами, що є ознаками предметів (без уживання терміна „прикметник”). У 2 класі вводиться термін і дається визначення прикметника. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, матеріалом, смаком, розміром, за формою, змінювати прикметники разом з іменниками за зразком „один – багато” (без уживання термінів однина – множина).У 3 класі розглядається зв’язок іменників з прикметниками, вводиться термін “однина – множина”, формується поняття змінювання прикметників за родами в однині, усвідомлюється можливість такого змінювання у множині. У 4 класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками, практично (без уживання терміна) знайомляться з прикметниками твердої і м’якої групи.Методика вивчення роду і числа прикметників.Учні мають засвоїти, що прикметник в однині змінюється за родами; рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний; прикметники чол.роду відповідають на питання який? І мають закінчення –ий (-ій), жін.роду – яка? –а (-я), сер.роду – яке? –е (-є); у множині прикметники за родами не змінюються.Вивчаючи число прикметників учні повинні усвідомити:- що іменники і прикметники мають два числа – однину і множину. - Однина-множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина-множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить.Відмінювання прикметника- Визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, але, відмінкові закінчення у них різні. Закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке відповідає прикметник (який? Зелений. Якого? – зеленого). 5. Вивчення дієслова на уроках рідної мови.Дієслово – складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами. Вивчення дієслова

1 клас. Практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на запитання що робить? Що роблять? І визначають можливих виконавців дій. 2 клас. Вводиться термін „дієслово”, працюють з різними часовими та особовими формами дієслова, ставлять запитання, змінюють форми дієслів, спостерігають за дієсловами близькими і протилежними за значеннями, складають речення з дієсловами.3 клас. Формується поняття „дієслова як частини мови”, знайомство учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначається час за питаннями, усвідомлюється специфіка неозначеної форми дієслова. Словотворча робота: утворення дієслів від прикметників (червоний – червоніти).4 клас. Поглиблення знань про дієслово як частину мови (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами і родами (в мин.часі)), вивчають дієвідмінювання дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслово у різних часових формах, працюють із текстами, де дієслова у неозначеній формі змінюють у потрібну, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І і ІІ дієвідміни.

Методика вивчення часових форм дієслів

Три часи дієслова: минулий, теперішній і майбутній. Дієслова певного часу відповідають на окремі запитання і означають дію, яка вже відбувалася, відбувається, або буде відбуватися. Таблиця з трьома колонками, де вписано три часи і запитання, які їм відповідають, а внизу – дієслова, як приклад. Вправи: розподіл слів за часами, вставляння дієслів відповідного часу у речення, складання самостійно речень з дієсловами у різних часових формах тощо.

Формування поняття про дієвідмінювання

Учні повинні знати, що дієслова теперішнього й майбутнього часу змінюються за особами і числами;

- існує два типи дієвідмін – І і ІІ; до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення –уть (-ють), що й визначає написання букв е, є в особових закінченнях;

- до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в 3-ій особі множини мають закінчення –ать (-ять), що й визначає написання букв и, і в особових закінченнях.

Формування поняття про дієвідмінювання вимагає:

- щоб учні дізналися про дієвідмінювання як зміну дієслів за особами і числами;

- навчились розрізняти особу дієслів за займенником і закінченням;

- навчились змінювати дієслова за особами і числами, правильно визначати їх закінчення і вживати у мовленні.

Вивчення теми „Дієслово” дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Тема: Закріплення знань про прикметник. Розбір прикметника як частини мови. Складання розповіді за поданими словами на тему «Мій друг (Моя подруга)»

Мета: повторити і закріпити знання учнів про прикметник; удосконалювати вміння та навички школярів встановлювати зв’язок між іменником та прикметником; визначати рід, число прикметників; навчати робити повний аналіз прикметника як частини мови; розвивати усне і писемне мовлення дітей; виховувати охайність у записах, пізнавальний інтерес до вивчення української мови.

Обладнання: таблиця, фішки, проектор.