Припинення повноважень депутатів

• у зв'язку з закінченням строку скликання представницького органу;

• дострокового розпуску чи саморозпуску парламенту;

• депутат сам може відмовитись від свого мандата (Лише в Норвегії така відмова не припускається);

у зв'язку з позбавленням депутата його мандата.

Крім звичайної ситуації, коли повноваження парламентаріїв припиняються у зв'язку з закінченням строку скликання представницького органу або його дострокового розпуску чи саморозпуску, можливі й інші, наприклад, у разі несумісності депутатського мандата і певних позапарламентських посад. Практично в усіх країнах депутат сам може відмовитись від свого мандата. Лише в Норвегії така відмова не припускається. В деяких країнах ця відмова має бути формально прийнята самим парламентом (палатою) або його керівним органом (Італія, Туреччина, Фінляндія, Швеція і Японія). У Великобританії відповідне бажання депутата може бути реалізоване шляхом при­значення його на одну з номінальних посад на «королівській службі». Усі відповідні посади вважаються несумісними з членством у парламенті, і тим самим питання вирішується з урахуванням бажання депутата.

Припинення повноважень може відбуватись і у зв'язку з позбавленням депутата його мандата. В більшості випадків це має місце, коли депутат обраний з порушенням норм права. Підставою є рішення суду. В Португалії і Туреччині депутат втрачає свій мандат, якщо він не бере участі в роботі парламенту або перебільшив кількість неявок туди без поважних причин, встановлену конституцією або регламентом, або вступив до партії, від якої не балотувався на виборах.

Існує також практика тимчасового усунення депутата, застосовувана як дисциплінарна санкція за грубі порушення регламенту і порядку в палаті. Звичайно строк такого усунення обмежений і не перевищує двох тижнів. Однак у будь-якому разі застосування таких санкцій і позбавлення депутатських мандатів нетипове для державно-правового життя розвинутих країн. По-перше, депутати звичайно дотримуються вимог культури політичної поведінки, визначених парламентськими регламентами і традиціями. З іншого боку, згадані заходи застосовуються обережно, з урахуванням того, що вони не повинні заперечувати принципи парламентаризму, саму ідею народного представництва.

Висновок.

Характеризуючи сучасний стан парламентаризму, слід зазначити, що сам державно-правовий розвиток країн світу зумовлює необхідність певної корекції наведених оцінок ролі і значення представницьких органів. Зацікавлені у збереженні іміджу цих органів та сталості всього державного механізму в цілому, правлячі кола багатьох країн вдалися до парламентських реформ. Наприклад, було розширено повноваження представницьких органів з контролю за діяльністю органів виконавчої влади. У деяких країнах виникли нові парламентські структури — спеціальні комісії, які контролюють діяльність органів виконавчої влади. Там, де такі структури вже існували, коло їх повноважень було розширене.

Новацією є також введення в цілому ряді країн посади парламентського уповноваженого з питань прав людини, до компетенції якого входить розгляд скарг на дії органів виконавчої влади. І хоч усі ці та деякі інші нововведення не слід переоцінювати, сам факт практичного визнання їхньої необхідності є симптоматичним. Він свідчить про намагання правлячих кіл заблокувати негативні процеси в розвитку парламентаризму або, щонайменше, згладити їхні наслідки.

Важливим моментом для характеристики сучасного стану парламентаризму є й те, що представницькі органи продовжують відігравати значну роль у сфері ідеології, ідеологічного впливу на населення. В багатьох країнах парламент уособлює укорінення національної традиції, його діяльність та сприймання її населенням визначають особливості політичної культури. І це не можна не враховувати. Водночас парламенти є ареною для узгодження суперечностей і можуть використовуватись політичними партіями для активної пропаганди своїх програм та демократичної боротьби за владу.

Отже, явище парламентаризму ще не вичерпало себе, хоча надто оптимістичним було б говорити про якийсь «ренесанс» парламентаризму. Реальні процеси суспільно-політичного і державно-правового розвитку зарубіжних країн свідчать, що відбувається пристосування представницьких органів до потреб сьогодення. Все це і зумовлює оцінки змісту парламентаризму.