36

Текст лекції Вступ.

Державні функції в кожній країні здійснюються розгалуженою системою органів. Вищі органи держави — парламент, глава держави і уряд, верховний суд — реалізують основні владні повноваження, а їхня діяльність набуває політичної значущості. Проаналізувавши роботу вищих органів, можна визначити, на яких засадах функціонує державний механізм у цілому.

Значну увагу в характеристиці вищих органів держави приділяють парламентам, які розглядають як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів держави. Відомо, що немало конституцій було прийнято парламентами або за їхньою безпосередньою участю, і саме конституції утворюють правову основу для існування і функціонування всього державного механізму. Звідси можна говорити про установчу роль парламентів щодо інших елементів цього механізму.

Підвищений інтерес до парламентів зумовлений і тим, що вони є представницькими органами. В основі формування і роботи парламентів лежать ідеї народного представництва, впровадження яких у політичне життя пов'язане із становленням сучасної державності зарубіжних країн. Такі ідеї склали чи не найголовніший зміст конституційної теорії, що виникла і домінувала у початковий період розвитку цієї державності. З часом сенс та значення їх дещо змінилися, але вони і сьогодні зберігають характер політико-правового постулату, непересічної соціальної і духовної цінності.

Вважається, що батьківщиною парламенту є Англія, де з XIII століття владу Короля обмежувало зібрання найбільших феодалів (лордів), вищого духовенства (прелатів) і представників міст та графств. Пізніше такі представницькі установи виникли у Польщі, Угорщині, Франції, Іспанії та інших країнах. В подальшому усі вони стали представницькими органами сучасного типу чи були ними замінені.

Про місце парламенту у державному механізмі ще говорили Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.Ж. Руссо. Перші обмежували його роль здійсненням переважно законодавчої функції, тоді як Ж.Ж.Руссо – обґрунтовував ідею єдності верховної влади, з чого випливало право законодавчої влади контролювати виконавчу.

Сучасний парламент – це загальнодержавний представницький орган, головна функція якого у системі розподілу влади полягає в здійснені законодавчої влади.

В загальному, парламент – це виборчий колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.

Парламент і парламентаризм є показниками рівня стану демократизму в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму. У країнах, де нормально функціонують парламенти та існує політичний режим, створюються сприятливі умови для формування системи парламентаризму.

Парламентаризм у широкому розумінні – це система формування та діяльності верховного представницького органу, держави, а також політико-державних відносин та інститутів, прямо чи непрямо пов’язаних з ним за умови існування у суспільстві демократичного режиму.

Парламентаризм – це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичних елементів і зв’язків, що взаємодіють між собою.

Парламентаризм є установою, що являє собою важливу частину політичної системи суспільства.

Парламент – орган законодавчої влади.

Законодавча влада – це виключне право і здібність встановлювати найбільш загальні правила поведінки, видавати нормативно-правові акти, що мають вищу юридичну силу.