- •31. Характеристики політичних партій: структура, ідейно-політична платформа, методи діяльності, соціальна база й електорат.
- •Функції партій
- •1. Представництво інтересів.
- •31. Партійні системи сучасності: порівняльна характеристика. Зумовленість типу партійної системи і технологій політичного представництва.
- •32. Громадсько-політичні рухи та об’єднання, їх відмінності від партій і специфіка діяльності.
- •33. Розвиток партійної системи сучасної України. Зміст політико-партійних зв’язків і правові основи діяльності партій.
- •34. Сутність ідеології та її вплив на державотворення і партійне будівництво.
- •35. Політичні доктрини неоконсерватизму й неолібералізму: сутнісний аналіз
- •36. Сучасні радикальні ідеології – неокомунізм, неофашизм.
- •38. Форми і способи реалізації політичного процесу: революція, реформа, війна, путч,
- •Основні види політичних процесів[ред. • ред. Код]
- •39. Політична трансформація, модернізація, модифікація. Специфіка політичних процесів у посттоталітарних державах.
- •40. Політичні кампанії: сутність, різновиди, цілі та суб’єкти.
39. Політична трансформація, модернізація, модифікація. Специфіка політичних процесів у посттоталітарних державах.
Політи́чна трансформа́ція — історичний процес змін, що постає як єдність декількох складових: трансформація політичної системи суспільства; трансформація «політичної людини» (особа, еліта, колектив, організація); трансформація політичної культури суспільства і особи (ідеї, норми, рівень політичних відносин). ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого.
В основу концепції політичної модернізації покладено розроблений М. Вебером методологічний принцип, згідно з яким сучасні країни розподіляються на “традиційні”та “сучасні”.
“Традиційні” країни – зберігають персоналізовані відносини залежності і бар’єри соціальної мобільності.
“Сучасні” країни – засновані на раціональній організації та функціональній диференціації інститутів, що долає відносини особистої залежності та бар’єри на шляху групової мобільності.
Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури (інституціоналізація), яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності й соціального порядку. Розвивається вона через удосконалення (осучаснення) традиційних інститутів, які в процесі модернізації суттєво змінюють свої функції та характер діяльності, а також через формування нових.
Процес політичної модернізації проявляє себе, перш за все, у трьох основних сферах:
– політичній системі;
– політичній культурі;
– політичній поведінці.
У сфері політичної культури модернізаційні процеси приводять до активізації процесу соціалізації особи, постійного вдосконалення політичних цінностей та норм, формування принципово нової, орієнтованої на раціональні зміни еліти.
Модернізація безпосередньо політичної системи виявляється в її диференціації, умінні адекватно реагувати на різноманітні виклики часу.
Зміни політичної поведінки полягають в активізації та вдосконаленні форм залучення громадян суспільства до політичного процесу.
Процес модернізації, на думку західного політолога С. Блека, поділяється на кілька стадій:
а) усвідомлення мети;
б) консолідація зорієнтованої на модернізацію еліти;
в) період трансформації;
г) інтеграція суспільства на новій основі.
Політична модифікація - це процес, що є характерним для досить розвинених і цілком прогресивних політичних систем і полягає в закономірній зміні акцентів у розташуванні політичних сил (партій), які конкурують на політичній арені. Під час модифікації шляхом оновлення йде зміцнення ресурсів демократичної влади, парламентаризму, партійно-ідеологічного плюралізму, прав і свобод людини. Завдяки коливанню центру влади між легітимними носіями зберігається демократична наступність та стабільність всієї політичної системи. Наприклад, коли посилюються етатичні тенденції у функціях держави, їх врівноважує посилення активності громадських рухів і груп ("зелених", альтернативних, профспілок, асоціацій тощо); так, неоконсервативні моделі політики "тетчеризму" і "рейганоміки" спричинили помітне соціально-політичне збудження соціально-професійних груп США і Великої Британії, інтересів яких це торкнулося. Політична модифікація, як і модернізація, здебільшого здійснюється шляхом реформ, принципових політичних рішень і вдосконалення законодавства.
