3. Архіпелажні води.

Термін «архіпелажні води» є порівняно новим для міжнародного морського права. На міжнародно-договірному рівні він вперше був закріплений в Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ст. 46 Конвенції містить визначення «держава-архіпелаг», що означає державу, яка складається повністю з одного або більше архіпелагів і може включати інші острови». Таким чином, Конвенція 1982 р. не відносить до держав-архіпелагів держави, сухопутна територія яких частково розташована на материку, а частково на архіпелазі або островах. При цьому під «архіпелагом» стосовно до положень Конвенції розуміється група «островів, включаючи частини островів, води, що їх з’єднують, й інші природні утворення, які настільки тісно взаємопов'язані, що такі острови, води та інші природні утворення складають єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються такими».

У відповідності з положеннями ст. 47 Конвенції, держави-архіпелаги можуть проводити прямі лінії, що з'єднують найбільш видатні в море точки найбільш віддалених островів і обсихаючих рифів архіпелагу. Ці прямі лінії отримали назву архіпелажних вихідних ліній, а води, обмежені цими лініями, - архіпелажними водами. Довжина таких вихідних ліній за загальним правилом не повинна перевищувати 100 морських миль (лише З% від загального числа таких ліній може перевищувати цю довжину до максимальної довжини у 125 морських миль).

Згідно з положеннями ст. 49 Конвенції, на ці води, повітряний простір над ними, а також їх дно, надра і ресурси поширюються суверенітет держави-архіпелагу. Архіпелажние вихідні лінії відповідно до ст. 48 Конвенції 1982 р. є базовими для відліку ширини територіального моря, прилеглої зони, виключної економічної зони та континентального шельфу.

Положення ст. 51 Конвенції зобов'язують держави-архіпелагу дотримуватися існуючих угод з іншими державами і визнавати традиційні права на рибальство та інші види правомірної діяльності безпосередньо прилеглих сусідніх держав у його архіпелажних водах. Порядок і умови здійснення таких прав і такої діяльності, включаючи їх характер, обсяг і райони, в яких вони здійснюються, повинні регулюватися двосторонніми угодами між цими державами.

Держава-архіпелаг не має права завдавати шкоди існуючим підводним кабелям, які прокладені іншими державами і проходять через його води. Більш того, вона повинна дозволяти підтримувати в справному стані і замінювати такі кабелі по отриманні належного повідомлення про їх місцезнаходження і про намір здійснити їх ремонт або заміну.

Також, ст. 52 Конвенції містить правило, згідно якому судна всіх держав користуються правом мирного проходу через архіпелажні води (архіпелажний прохід - відповідає транзитному проходу).

Ряд держав-архіпелагів, які виступали ініціаторами виділення архіпелажних вод в самостійну категорію водного простору і згодом ратифікували Конвенцію 1982 р., не привели своє національне законодавство у відповідність до вимог цієї Конвенції. Так, при ратифікації конвенції Філіппіни в п. 7 своєї заяви вказали, що «концепція архіпелажних вод є аналогічною концепції внутрішніх вод за Конституцією Філіппін і виключає право іноземних судів на транзитний прохід з метою міжнародного судноплавства через протоки, що з'єднують ці води з економічною зоною або відкритим морем». Ряд інших держав-архіпелагів у своєму національному законодавстві навіть не згадують про архіпелажні води, розглядаючи їх як свої внутрішні води і, природно, не надаючи права архіпелажного проходу іноземним судам. До таких держав, наприклад, належать Тонга і Фіджі.

Таким чином, не дивлячись на дії даних держав, води архіпелагів набули статусу не внутрішніх морських вод, а, по суті, територіального моря, із правом мирного проходу через них, як і правом прольоту над ними.