ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико – методологічні основи міжнародної торгівлі

1.1. Місце та роль міжнародної торгівлі для розвитку національної економіки

1.2. Сучасні інструменти регулювання зовнішньої торгової діяльності та їх використання у світовій практиці

1.3. Спільна аграрна політика Європейського Союзу

Розділ 2. Аналіз ефективності розвитку зовнішньої торгівлі України агропродовольством з країнами Європейського Союзу

2.1. Правові засади торгово-економічного співробітництва між Україною та Європейським Союзом

2.2. Сучасний стан та основні тенденції розвитку зовнішньоторговельних зв’язків між Україною та Європейським Союзом

2.3. Аналіз зовнішньоторговельного режиму щодо агропродовольчої продукції між Україною та Європейським Союзом

Розділ 3. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України агропродовольством з країнами Європейського Союзу

3.1. Організаційно-економічні важелі активізації зовнішньоторговельних відносин між Україною та Європейським Союзом

3.2. Прогнозна оцінка експортного потенціалу України стосовно Європейського Союзу

3.3. Адаптація системи технічного регулювання України до вимог Європейського Союзу

Висновки….

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Європейський Союз наприкінці XI століття перетворився в одне з найбільших в світі економічних інтеграційних угрупувань, яке суттєво впливає на розвиток економічних відносин не тільки на регіональному рівні, але й на глобальному рівні також.

Європейська інтеграція та членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій та новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро­можності вітчизняного товаровироб­ника, вихід на світові ринки, насам­перед та ринок ЄС .

Актуальність теми даної випускної роботи полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП). Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття.

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх вирішенні.

Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є активна динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз.

Метою даної випускної магістерської роботи є обґрунтування теоретичних основ міжнародної торгівлі, аналіз ефективності зовнішньоторговельних потоків щодо агропродовольчої продукції між Україною і ЄС та розробка перспективних напрямків співпраці між Україною та ЄС у торгівлі агропродовольчою продукцією.

У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні завдання:

• обґрунтувати теоретико-методологічні основи міжнародної торгівлі;

• розкрити суть та визначити особливості Спільної аграрної політики Європейського Союзу;

• проаналізувати правові засади торгово-економічного співробітництва між Україною та ЄС;

• дослідити сучасний стан та виявити основні тенденції розвитку в зовнішній торгівлі між Україною та ЄС;

Предметом дослідження даної випускної магістерської роботи є особливості торгово-економічної співпраці України з Європейським Союзом в аграрній сфері.

Об'єктом дослідження є торгово-економічні відносини між Україною і країнами Європейського Союзу.

Розділ 1 теоретико-методологічні основи міжнародної торгівлі

1. Місце та роль міжнародної торгівлі для розвитку національної економіки

Форми міжнародних економічних відносин тісно пов'язані між собою, впливають одна на одну, створюючи додаткові стимули для взаємного розвитку. Так, торгівля створює умови для міжнародного інвестування, а міграція капіталу, в свою чергу, стимулює торговельні зв'язки та міграцію робочої сили. Однак основною і центральною ланкою світогосподарських зв'язків завжди була і є міжнародна торгівля. За оцінками Джефрі Сакса, міжнародна торгівля становить на сьогодні 80 % усіх міжнародних економічних відносин.

Механізмом реалізації світогосподарських зв'язків є світовий ринок як сфера усталених економічних відносин, що ґрунтуються на міжнародному розподілі праці. Господарські зв'язки на світовому ринку проявляються через форми міжнародних економічних відносин — міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно–кредитні відносини.

Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зростаючу інтеграцію світового господарства. Вона — форма зв'язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці.

В умовах докапіталістичних формацій, які базувалися на натуральному господарстві, існували лише деякі елементи міжнародного поділу праці, що були пов'язані в основному з особливостями природних умов в окремих країнах. Відповідно до міжнародної торгівлі залучалась невелика частина виробленої в країні продукції, а сам обмін здійснювався переважно між сусідніми землями і не завжди був усталеним.

Отже, міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних зв'язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

З операційної точки зору міжнародна торгівля — це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, ліцензій, ноу–хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно–фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно–імпортної операції, а об'єктом, відповідно, будь–яка операція з експорту чи імпорту.

На сьогодні можна виокремити п'ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

– меркантилізму (раннього та пізнього);

– переваг (абсолютних і відносних);

– факторів виробництва;

– неотехнологічні;

– конкурентоспроможності.

Значення кожного з цих факторів зумовлюється його основними технічними та економічними параметрами. Крім того, ці фактори визначають прибутковість галузі, оскільки впливають на ціни, що встановлюють фірми, їх витрати, капіталовкладення тощо.

Країни досягають успіху в тих або інших галузях завдяки тому, що середовище в цих країнах розвивається динамічніше і прогресивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Вирівнювання умов торгівлі є одним із центральних принципів ринкового регулювання. Унаслідок міжнародного обміну досягається наближення цін виробників до цін тих видів товарів, що мають найнижчі витрати. У результаті дії принципу відносних переваг на світовому ринку формуються сфери найефективнішого обміну. Міжнародна торгівля стає вигідна з тими країнами, де співвідношення витрат на одні й ті самі товари на внутрішньому ринку набагато вище, а курс національної валюти значно нижче.

Ефект економії витрат – один з основних у міжнародному обміні. Економія на витратах в умовах міжнародного ринку стає найважливішою суспільною потребою, об’єктивним проявом загального суспільного закону економії часу, на підставі якого будуються відносини виробництва й обміну матеріальних благ. Світовий ринок виступає середовищем опосередкування найбільш ефективних національних сфер обміну. У процесі міжнародного обміну здійснюється конкурентний відбір товарного продукту за принципом економії витрат. У результаті сукупні втрати мають тенденцію до зниження, оскільки механізм їхнього формування побудований за принципом мінімізації витрат на окремі товари і послуги.

Елімінування витрат, тобто ефект “витіснення” високих витрат, має виняткове значення для розуміння переваг ринкового механізму перед адміністративним плануванням. Принцип відносних переваг діє в напрямі відбору товарів із найменшими витратами. На світовий ринок надходять тільки ті товари, котрі перевершують закордонні аналоги за якісними характеристиками, новизною й одночасно мають нижчі витрати. Інакше обмін не може бути здійснений. Що ж відбувається з тими товарами, котрі не витримали конкуренцію? Через визначений проміжок часу вони поступово будуть витиснуті з ринкового обміну і зняті з виробництва через відсутність попиту. Дослідження концепцій зовнішньої торгівлі має принципове значення для системної характеристики теоретичних основ відкритої економіки з позицій економіко-математичного моделювання. У класифікаціях виділяються моделі економічної рівноваги, міжгалузевої збалансованості, оптимізації і т. ін. З метою забезпечення єдиного підходу до систематизації розглянемо еволюцію концепцій за розвитком двох основних принципів: кількістю факторів, узятих для моделювання, та їхнім економічним змістом (праця, капітал та ін.).

У макроекономічному аналізі встановлено, що тривале збереження як дуже високих, так і занадто низьких чи негативних темпів росту може привести до негативних наслідків. У першому випадку відбувається так званий “перегрів” економіки, за яким може піти криза надвиробництва і фінансовий крах багатьох фірм. Таку катастрофу потерпіли в 1998 році країни Азіатського регіону (Південна Корея, Індонезія, Таїланд). В другому випадку відбувається зниження рівня життя населення і небезпечний спад інвестиційної активності. Така ситуація була характерна для України в останньому десятиріччі ХХ ст., де виробництво ВВП скоротилося за цей період на 60 відсотків. Причини цього полягали не тільки в помилках і складностях проведення реформи, але й у несприятливих фазах економічного циклу.

Макроекономічний аналіз для визначення рівня соціально-економічного розвитку країни використовує кілька груп показників-індикаторів. Деякі з них застосовуються в Програмі міжнародних порівнянь, що проводиться під методичним і організаційним керівництвом ООН.

Найважливішим індикатором рівня економічного розвитку є показник ВВП на душу населення, виражений у доларах. Перерахування в долари проводиться не за ринковим курсом гривні до долара, а на більш об'єктивній підставі – паритетові купівельної спроможності національної валюти до долара (ПКС). Для його розрахунку статистичні органи встановлюють товари-представники з первинних товарних груп. Усього в розрахунок включається 600-800 найменувань споживчих товарів і послуг, 200-300 інвестиційних товарів і 10-20 умовних будівельних об'єктів. Усі ці товари оцінюються за ринковими цінами в національній валюті і за цінами США в доларах. Порівняння сумарних величин показує паритет купівельної спроможності двох валют.

Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення то­варів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

• перероблених на митній території;

• перероблених під митним контролем;

3) Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на сві­товому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Ні­дерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті пере­вищує 50 %.

Аналізуючи стан зовнішньої торгівлі України, всі дослідники відмічають її неефективну товарну структуру, що "базується переважно на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та продукції з невисоким рівнем доданої вартості, незначним рівнем технологічності". Проте визначення причин такого стану і, відповідно, рекомендації щодо поліпшення ситуації неоднозначні. Оцінка тенденцій розвитку в будь-якій сфері господарства залежить від економічної доктрини, яка впроваджується державою в певний період. Нині більшість дослідників схиляється до того, що з концептуального погляду можна виокремити дві доктрини, які формують економічну політику держав у глобальному середовищі, - класичного космополітизму та автаркії. Прибічники першої пов'язують незначні масштаби та незадовільну структуру зовнішньої торгівлі з недостатньою реальною лібералізацією експортно-імпортної діяльності, а їх опоненти, навпаки, з надмірною відкритістю національної економіки для деструктурного зовнішнього впливу.

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом десятиріччя практично не змінилася. Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції - близько 40%, хімічній промисловості і добривам - майже 20%, продукції машинобудування - 10-13%, деяким видам продукції харчової промисловості. У товарній структурі імпорту переважають енергоресурси - близько 40%; на машини та обладнання припадає 13-18%, продукцію хімічної промисловості - приблизно 10%.

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту у загальному обсязі виробництва України ще до проголошення її незалежності не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури необхідно брати до уваги такі обставини:

• по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: технологічний фактор, світові норми та ємність ринку.

• по-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість.

• по-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат.

• по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію.

• по-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру.

Високий рівень відкритості національної економіки України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскільки саме платоспроможність та потужність внутрішнього ринку визначають стабільність та динамічність соціально-економічного розвитку країни. Маючи вигідні первинні конкурентні переваги, а саме: високий рівень кваліфікації працівників, базу високотехнологічних виробництв, власну сировинну базу для більшості промислових виробництв, вигідне географічне розташування, забезпеченість власною електроенергією, потенційно потужний внутрішній ринок та широку диверсифікацію виробництва, Україна має високі шанси посісти вагоме місце у міжнародному поділі праці.

Незважаючи на значні потенційні можливості включення України у систему світового господарства, зараз на цьому шляху постають певні об'єктивні перепони. Це насамперед зниження темпів економічного розвитку нашої країни, що є наслідком загальної кризи, яка охопила суспільне виробництво в Україні; орієнтація України на процес інтегрування з державами СНД, що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних економічних зв'язків між ними, низьким рівнем якості продукції, недосконалістю системи управління зовнішньоекономічними відносинами, відсутністю кваліфікованих кадрів спеціалістів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відсутністю досвіду ведення міжнародних економічних відносин.

Отже, роль міжнародної торгівлі в розвитку національної економіки полягає в тому, що вона є засобом розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національного виробництва і добробуту населення. Міжнародна торгівля дає змогу: одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не вистачає в країні; отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології;

Урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задовольняти потреби населення. Відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна в галузі ЗЕД керується такими принципами: дотримання суверенітету народу України у провадженні ЗЕД, що полягає у винятковому його праві самостійно та незалежно вести таку діяльність на території своєї держави, керуючись її законами, обов'язок України - неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин: свободи зовнішньоекономічного підприємництва, яка полягає у праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, провадити цю діяльність в будь-яких формах, які не заборонені чинним законодавством держави; у зобов'язанні дотримуватись у разі ведення ЗЕД порядку, передбаченого законами України; у винятковому праві власності суб'єктів ЗЕД на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності; юридичної рівності і недискримінації, які полягають у рівності перед законом усіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності, в тому числі держави, у разі провадження цієї діяльності; в забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів господарської діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених Законом; верховенства закону, який полягає у регулюванні ЗЕД тільки законами України, заборон і застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України; захисту інтересів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує однаковий захист інтересів усіх суб'єктів цієї діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на своїй території, а також захист своїх суб'єктів ЗЕД за межами держави, керуючись як своїм законодавством, так і підписаними міжнародними договорами та нормами міжнародного права;еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу у разі ввезення та вивезення товарів.