3.Загальна характеристика травлення в шлунку:

а) Анатомо – фізіологічні особливості та функції шлунка;

Шлунок є мішкоподібним розширенням травної трубки, що розташовується між стравоходом і тонкою кишкою.

У шлунку відбувається хімічна переробка їжі завдяки виділенню шлункового соку.

Крім того, шлунок виконує такі функції:

- екскреторну;

- ендокринну;

- всмоктувальну (воду і розчинені в ній речовини);

- знешкоджуючу (соляна кислота та імунна система шлунка знешкоджує більшість шкідливих речовин і мікробів).

 

4.Секреторна діяльність шлунка

а) склад шлункового соку та його властивості;

Протягом доби у людини утворюється близько 2,5 л соку. Його основні складові частини – ферменти, НСІ та слиз. Натщесерце рН соку близька до нейтральної або слабколужна, а після їди – кисла (0,8–1,5).

Головні клітини залоз виробляють неактивні ферменти – пепсиногени. їх виявлено 7; 5 пепсиногенів утворюється в тілі та дні шлунка, а 2 – в антральному та пілоричному відділах. Пепсиногени синтезуються клітинами постійно і депонуються у вигляді гранул діаметром 0,5–2,0 мкм. У процесі травлення посилюється не тільки виділення, а й синтез пепсиногенів. Оптимум їх дії спостерігається при рН 1,52. Пепсиноген, який досягає найвищої активності при рН 3,2–3,5 називається гастриксином.

б) роль соляної кислоти в процесі травлення.

1) сприяє набряканню білків, полегшуючи їх гідроліз;

2) сприяє перетворенню пепсиногенів на пепсини;

3) створює оптимальні умови для дії пепсинів (у примукозному шарі рН дорівнює 1—1,5, у порожнині шлунка – 3–5);

4) виконує захисну функцію, бо має бактерицидні властивості і запобігає попаданню бактерій у тонку кишку;

5) сприяє моторній та евакуаторній функціям шлунка;

6) стимулює виділення S-клітинами слизової оболонки дванадцятипалої кишки гормона секретину.

5.Травлення в тонкій кишці

а) роль 12-палої кишки в системі травлення;

Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій ділянці та поділяється на:

- верхню частину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla) на рівні XII грудного – І поперекового хребців;

- низхідну частину на рівні І–ІІІ поперекових хребців;

- горизонтальну частину на рівні III поперекового хребця;

- висхідну частину на рівні ІІІ–ІІ поперекових хребців.

б) діяльність підшлункової залози;

. У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки, 4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. Масаїї — 70 —80 г.

Це друга за величиною залоза травної системи. За функцією це змішана залоза: має екзокринну і ендокринну частини, тобто є залозою зовнішньої та внутрішньої секреції.

Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є складною альвеолярно–трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.

Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні ре­човин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи.

Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення {панкреатичні острівці) внутрішньо-секреторного типу.

Підшлунковий сік, у складі якого є фермент соматостатин, потрапляє у низхідну частину дванадцятипалої кишки через протоку підшлункової залози.

Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими острівцями (insulae pancreaticae) – острівцями Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози (cauda pancreatis) і виробляють гормони, що поступають безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі:

- інсулін;

- глюкагон.

Кількість соку підшлункової залози у людини становить 1,5– 2 л за добу. Реакція його лужна (рН 8,0–8,5), оскільки він містить велику кількість гідрокарбонатів.

в) склад і властивості підшлункового соку;

Сік підшлункової залози багатий на білки (до 10 %). Це в основному ферменти, що діють на білки, жири та вуглеводи. Протеолітичні ферменти, зокрема трипсиноген, хемотрипсиноген, прокарбоксиполіпептидаза тощо, утворюються в ацинарних клітинах залози в неактивній формі. Активується трипсиноген ферментом ентерокіназою, яка продукується клітинами слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

Протеолітичні ферменти гідролізують білки до пептидів та амінокислот.

Ліполітичні ферменти: ліпаза, фосфоліпаза – гідролізують жири та фосфоліпіди до жирних кислот і гліцерину.

Амілолітичний фермент амілаза гідролізує крохмаль та глікоген до оліго-, ди- та моносахаридів. Значення соку підшлункової залози полягає в основному в тому, Що під його впливом гідролізуються білки та жири. Якщо перев'язати протоку залози, то буде засвоюватись лише 40 % жирів та 50 % білків. Гідрокарбонати, що входять до складу соку, нейтралізують кислий хімус, який надходить із шлунка. Створюються оптимальні умови для дії ферментів підшлункової залози та кишкового соку.

г) регуляція панкреатичної секреції;

Розрізняють три фази секреції: головну, шлункову та кишкову. Під час головної фази секреції основна роль належить нервовим впливам, що реалізуються через блукаючий нерв під час умовно та безумовнорефлекторних реакцій. Під впливом вигляду, запаху їжі, її надходження у ротову порожнину рефлекторно виділяється сік підшлункової залози. Секреція розпочинається вже через 1– 2 хв після початку приймання їжі. В цей час виділяється помірна кількість ферментів. Сік містить незначну кількість води та електролітів. Симпатичні нерви здійснюють трофічний вплив на підшлункову залозу, їх імпульси посилюють синтез органічних речовин, у той же час пригнічуючи їх виділення. Тому емоції та інші стани, внаслідок яких збуджується симпатичний відділ вегетативної нервової системи, гальмують виділення соку.

Під час шлункової фази нервові впливи зберігаються, але починають діяти гуморальні фактори, зокрема шлунковий гастрин.

Кишкова фаза характеризується чіткою залежністю кількості соку та його складу від складу хімусу. В цей час вирішальне значення мають гуморальні фактори. Під впливом хімусу, що надійшов у дванадцятипалу кишку, утворюються два гормони – секретин і ХЦК-ПЗ. Секретин діє на клітини проток підшлункової залози. Під його впливом виділяється багато соку з високою концентрацією гідрокарбонатів та малою кількістю ферментів.

ХЦК-ПЗ впливає на синтез та виділення ферментів ацинарними клітинами залози. У цей час виділяється мало соку, але він містить значну кількість ферментів.

Основні стимулятори секреції залози ацетилхолін, гастрин, секретин та ХЦК-ПЗ взаємодіють між собою і посилюють кінцевий результат– вони мають потенціюючий вплив При прийомі їжі з різним вмістом білків, жирів та вуглеводів змінюються кількість та склад соку. Таким чином підшлункова залоза пристосовується до різних умов, тобто відбувається її адаптація

д) жовчоутворення і жовчовиділення;

Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі і має:

- дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);

- тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);

- лійку жовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae felleae);

- шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка переходить в міхурову протоку (ductus cysticus), що має спіральну складку (plica spiralis).

Жовч (bilis; chole) є емульгатором жирів, виробляється печінковими клітинами, звідки поступає у жовчні (капіляри) проточки (ductuli biliferi). Останні, прямуючи до периферії, переходять у жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi interlobulares).

Ці проточки поступово зливаються між собою і утворюють:

- праву печінкову протоку (ductus hepaticus dexter);

- ліву печінкову протоку (ductus hepaticus sinister) – від правої і лівої часток печінки (lobi hepatis dexter et sinister), які у воротах печінки (porta hepatis) зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis).

Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis), проходячи у товщі

печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale), зливається з міхуровою протокою (ductus cysticus) і утворюєспільну жовчну протоку (ductus choledochus).

Спільна жовчна протока (ductus choledochus) зливається із протокою підшлункової залози (ductus pancreaticus) і утворює печінково–підшлункову ампулу (ampulla hepatopancreatica), яка відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major).

У товщі печінково–підшлункової ампули (ampulla hepatopancreatica) розміщений м’яз–замикач ампули (m. sphincter ampullae), який регулює поступлення жовчі та підшлункового соку в дванадцятипалу кишку (duodenum).

Аналогічні м’язи–замикачі (mm. sphincteres) є у дистальних відділах спільної жовчної протоки (ductus choledochus) і протоці підшлункової залози.

Жовч утворюється в гепатоцитах печінки, потім системою жовчних протоків потрапляє в жовчний міхур і через відкритий сфінктер загальної жовчної протоки – у дванадцятипалу кишку. Жовч утворюється в печінці постійно, а надходить у кишку періодично. Тому розрізняють два процеси — секреції жовчі та її виділення в кишку у зв'язку з прийомом їжі.

е) склад і властивості кишкового соку;

Порожня кишка За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки (intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

- серозна оболонка (tunica serosa) із підсерозним прошарком (tela subserosa);

- м’язова оболонка (tunica muscularis), яка утворена:

- зовнішнім поздовжнім шаром (stratum longitudinale externum);

- внутрішнім коловим шаром (stratum circulare internum);

- слизова оболонка (tunica mucosa), яка утворює численні колові складки (plicae circulares) завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку (tela submucosa).

Слизова оболонка має специфічні вирости – кишкові ворсинки (villi intestinales), через які проходить всмоктування поживних та інших речовин.

Лімфоїдний апарат слизової оболонки порожньої кишки представлений поодинокими лімфатичними вузликами (noduli lymphoidei solitarii).

Клубова кишка (ileum)

Вона займає 3/5 довжини брижового відділу тонкої кишки (intenstinum tenue) і за будовою подібна до порожньої кишки (jejunum).

Лімфоїдний апарат слизової оболонки клубової кишки (tunica mucosa ilei) представлений скупченими лімфатичними вузликами (noduli lymphoidei aggregati), які називаються Пейєровими бляшками.

Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки(mesenterium)

Тонка кишка (intenstinum tenue) займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).

Протягом доби утворюється близько 1,8 л соку.      При центрифугуванні сік ділиться на дві частини:надосадова рідина майже не містить ферментів, а в осад випадають велика кількість злущених з поверхні кишки епітеліоцитів (за добу злущується близько 200 г), слиз, лейкоцити і значна кількість різних ферментів (близько 20), які беруть участь у завершальних стадіях гідролізу білків, жирів та вуглеводів. Найважливіші з них – пептидази, сахараза, мальтаза, лактаза та ліпаза. Сік також містить ряд неорганічних сполук. рН соку досягає 7,5–8,0. Епітеліоцити слизової оболонки тонкої кишки інтенсивно відновлюються, їх життєвий цикл становить близько 5 діб.

Функції кишкового соку різноманітні. За його участю відбуваються остаточний гідроліз поживних речовин, захист слизової оболонки, підтримання хімусу в рідкому стані, формування лужної пеакції кишкового вмісту.

є) склад жовчі, її роль в процесі травлення;

Склад жовчі залежить від того, звідки її одержано. Свіжа, новоутворена жовч змінює свій склад у міру проходження протоками, а також перебування в жовчному міхурі .

До складу жовчі входять солі жовчних кислот (утворені з холестерину холеві кислоти сполучаються з таурином або з глікоколом), жовчні пігменти – білірубін та білівердин (продукти перетворення гемоглобіну), холестерин, лецитин та інші органічні речовини. У міру протікання протоками склад жовчі змінюється: в неї переходять вода, гідрокарбонати, Na⁺ При цьому кількість жовчі збільшується майже вдвічі. В жовчному міхурі (його об'єм досягає 20–60 мл) жовч концентрується за рахунок всмоктування води. При цьому концентрація солей жовчних кислот, пігментів, холестерину збільшується приблизно в 5 разів. У жовчному міхурі та жовчних протоках до жовчі додається слиз. рН жовчі становить 7,3–8,0.

Значення жовчі полягає в її впливі на гідроліз та всмоктування жирів. Без жовчі через органи травлення виводиться близько 40 % жиру. Цю функцію виконують солі жовчних кислот—вони зменшують поверхневий тиск хімусу. При цьому створюється жирова емульсія та відбувається її стабілізація. Дрібні крапельки жиру краще гідролізуються ліпазою соку підшлункової залози. Жовчні кислоти утворюють також комплексні сполуки з жирними кислотами – міцели, що сприяє їх усмоктуванню. Солі жовчних кислот стимулюють моторну, функцію кишок. Жовч разом із соком підшлункової залози нейтралізує кислу реакцію хімусу, що надходить із шлунка.У складі жовчі виводиться з організму ряд екскретів (жовчні пігменти, холестерин та ін.).

ж) порожнинний та мембранний гідроліз поживних речовин.

Процеси остаточного гідролізу і всмоктування поживних речовин відбуваються на мембрані епітеліальних клітин тонкої кишки.Сюди надходять частково перетравлені інгредієнти після попереднього розщеплення під впливом ферментів травних соків у кишках.

Внутрішня поверхня кишок має вирости – мікроворсинки. У свою чергу їхня поверхня вкрита шаром глікокаліксу (мукополісахариди). На глікокаліксі містяться адсорбовані ферменти, що утворюють своєрідний "малий конвейєр". Ферменти, які лежать ближче до порожнин кишки, перетравлюють відносно великі молекули харчових речовин. Біля основи глікокаліксу містяться ферменти, фіксовані на клітинній мембрані, які остаточно гідролізують речовини. Тут, на мембранах ентероцитів, розташовані системи транспорту, котрі забезпечують їх всмоктування.

Ферменти, які здійснюють мембранне травлення, утворюються власне епітеліоцитами, а також надходять сюди з соком підшлункової залози. Серед них є ферменти, що остаточно гідролізують вуглеводи, білки та жири.

За рахунок складок слизової оболонки кишок, ворсинок і мікроворсинок різко збільшується загальна площа тонкої кишки. У дорослої людини вона становить близько 200 м².

Мембранне травлення відбувається завдяки ферментам, фіксованим на мембранах, їхні активні центри орієнтовані на субстрат. Мембранне травлення відбувається в глибині складок мікроворсинок у стерильних умовах і тісно зв'язане з процесами всмоктування (травно-транспортний конвейєр)