3.4. Сучасні ринкові відносини та стимули в охороні здоров'я г1

Перехід охорони здоров'я на ринкові відносини був зумовле­ний загальними економічними змінами в суспільстві. Однак охорона здоров'я здійснює перехід до ринку в країнах пострадянського про­стору і під впливом внутрішніх реформ, виявом яких є впроваджен­ня медичного страхування і розвиток платних послуг. Цей перехід відбувається загалом стихійно й некеровано. Міністерство охорони здоров'я і органи управління охороною здоров'я не зуміли взяти цей процес під свій контроль. Не була проведена серйозна підготовча робота. Це означає, що все ще існує потреба в розробці принципів функціонування охорони здоров'я в умовах ринку. Однак тільки опису процесу переходу до ринку, який далеко не завжди супроводжується виправданими кроками, без чіткого наукового обґрунтування, явно недостатньо для вироблення правильної економічної стратегії управ­ління охороною здоров'я.

Існує загальноприйнята думка, що ринкові відносини в охо­роні здоров'я не можуть мати стихійний, нерегульований характер і що сфера дії ринкових законів в цій галузі має бути обмежена. Справді, охорона здоров'я як специфічна галузь, що торкається життєво важ­ливих питань, не зможе, очевидно, цілком і повністю орієнтуватися тільки на ринкові відносини. Однак питання щодо втілення ринко­вих законів у систему охорони здоров'я та характер їх дії викликає серед спеціалістів широку полеміку.

Необхідність обмеження дії ринкових законів в охороні здоро­в'я пояснюється специфікою галузі. Безумовно, вона завжди позна­чається на сфері дії ринкових законів і їх формі, але це справедливо не тільки для охорони здоров'я. Природно, що охорона здоров'я як спе­цифічна соціальна сфера суспільства має свої особливості. Насампе­ред це гуманітарна спрямованість медичної діяльності, яка передбачає превалювання медичних результатів над фінансовими - і в цьому сенсі сфера дії ринкових відносин справді обмежена. Гуманізм, сумлінність, якість надання медичної допомоги мають бути обов'язковими вимога­ми за будь-яких економічних відносин. Отже, йдеться про необхідність чіткого розмежування сфер у самій охороні здоров'я, де на досягнення найкращих медичних показників мають бути спрямовані економічні методи, і сфер, де для цього необхідно вживати адміністративних, сус­пільних та інших заходів. Потреби в існуванні державного сектора зумовлюються не морально-етичними, а економічними причинами, як уже з'ясовано раніше. Що стосується соціальної значущості, то вона визначає високу значимість для суспільства, але знову ж таки не гума­нітарну, моральну, а економічну. Соціально значущі види медичної до­помоги є й економічно значущими. Сутність економічної вигоди від загальнодоступності певних видів медичної допомоги пов'язана з тим, що їх надання вигідне не лише конкретному індивіду, а й суспільству в цілому за рахунок запобігання набагато більшим втратам, які можуть бути завдані за відсутності такої допомоги. Більше того, часто сфера дії суто ринкових відносин обмежується виходячи із вимог не со­ціальної справедливості, а економічної доцільності. У певній ситуації ринкові закони ведуть до вищої витратності, ніж державна регульова­на система охорони здоров"я.

Однак далеко не завжди критерії економічної ефективності можуть бути визначальними в розвитку охорони здоров'я. У багать­ох випадках доводиться чинити всупереч економічному розрахунку, вигоді і прибутку. А тому необхідно чітко з'ясувати, які види медич­них послуг можуть доволі безболісно включатися у сферу ринкових відносин (косметологія, стоматологія тощо), а яким ринок у чистому вигляді протипоказаний.

Не може бути в сучасній охороні здоров"я суто ринкових відно­син і через присутність як монополіста держави. При всьому бажанні певних заходів державного регулювання не можна уникнути.

Можна виділити такі критерії визначення меж сфери державного (неринкового) сектора в охороні здоров'я: співвіднесення витрат на на­дання безоплатної для населення медичної допомоги з втратами, які не­стиме суспільство у разі її відсутності; економічні можливості держави та рівень добробуту населення. Для того, щоб намагання надавати вигіднівиди медичної допомоги згубно не позначилося на системі охорони здо­ров'я загалом, слід розробити дієвий господарський механізм самої охо­рони здоров'я, який поєднував би централізоване бюджетне фінансу­вання провідних лікувальних і навчальних медичних центрів країни, фінансування за рахунок місцевих бюджетів профілактичної роботи, за рахунок страхових внесків інших видів медичної допомоги і переведен­ня окремих видів медичної допомоги на платну основу.

Перехід охорони здоров'я на ринкові відносини передбачає такі зміни в господарському механізмі галузі:

• зміну статусу медичних закладів - перетворення їх на са­ мостійні юридичні особи з широкими повноваженнями;

• зміну форми власності багатьох лікувально-профілактичних закладів, формування великого сектора комерційної охорони здоров'я;

• зміну характеру відносин між суб'єктами охорони здоров'я: з переважно соціальних й адміністративних на громадянсько- правові, які грунтуються на економічних інтересах;

• перехід від фінансування медичних закладів до фінансування надання медичної допомоги, що передбачає не встановлення нормативів витрат на утримання тих чи інших служб у розра­ хунку на певну кількість населення, а визначення нормативів витрат на лікування певних видів захворювань. Відповідно основним завданням управління стає визначення витрат на охорону здоров'я виходячи з рівня захворюваності;

• зміну принципу фінансових розрахунків - не фінансування вит­ рат, а купівля платником послуг медичних закладів;

• зміну потоків фінансових коштів, які спрямовуються в охоро­ ну здоров'я (поряд з фінансуванням із зібраних воєдино по­ датків від різних платників у бюджеті, яке залишається не­ змінним, розширюється сфера фінансування охорони здоро­ в'я безпосередньо платниками податків як через відрахування на обов'язкове медичне страхування, так і шляхом добровільно­ го страхування і прямої оплати медичної допомоги);

• децентралізацію фінансування - зростання ролі місцевих бю­ джетів і зниження ролі національного;

• збільшення кількості джерел фінансування - замість фактично одного джерела (держбюджет) їх стає багато (страхові внески, благодійні пожертви тощо).

Проблема ефективності завжди існує як на політичному, так і на практичному рівнях, а питання про адекватний розподіл ресурсів на надання медичної допомоги конкретним категоріям людей (спра­ведливість) постає на порядок денний у зв'язку з низкою проблем охорони здоров'я. До цих двох критеріїв розподілу постійно зверта­ються економісти, оцінюючи державні заходи, нові продукти та інші практичні ініціативи.

Для того щоб підвищити ефективність і якість надання медич­ної допомоги, сучасні реформи експериментують, використовуючи ринкові механізми. Але це слід робити дуже обережно, з урахуван­ням специфіки галузі.

Ринкові відносини, звичайно, існували в країнах Центральної і Східної Європи тривалий час у формі тіньової економіки, а в більшості економічно розвинених країн вони являють собою обов'яз­кову складову сфери охорони здоров'я. Але на сучасному етапі пере­осмислюється роль держави і ринку, а також застосовуються більш сміливі стратегії використання ринкових сил в охороні здоров'я. Од­нак такі стратегії мають подвійний характер: з одного боку, вони да­ють змогу використовувати нові підходи до поліпшення здоров'я і вдоско­налення послуг охорони здоров'я; з другого - пов'язані з величезним ризиком виникнення проблеми неспроможності ринку (табл. 3.1).

Для з'ясування причин неефективного функціонування сфери охорони здоров'я в постсоціалістичних країнах важливо усвідоми­ти, що дія ринкових сил у такій сфері, як охорона здоров'я, ще не до кінця вивчена, а тому тільки оптимальне поєднання ринкових сил і урядового регулювання дасть змогу забезпечити баланс між ефек­тивністю і справедливістю.

Не існує жодної простої ринкової концепції, яку можна було б прийняти для використання в системі охорони здоров'я. На практиці ринок включає низку різноманітних конкретних механізмів, таких як суверенітет споживача (право пацієнта на вибір), договори, які укла­даються в результаті переговорів, і відкриті торги. У свою чергу, рин­кові принципи можуть бути використані в різних базових елементах системи охорони здоров'я: у механізмах фінансування галузі, в одній чи кількох підструктурах, що надають медичну допомогу (лікарні, будинки сестринського догляду, лікарі і персонал служб соціального забезпечення), і в механізмах розподілу ресурсів між різними закла­дами охорони здоров'я. Отже, на практиці потрібно приймати не одне, а цілий комплекс рішень. Замість орієнтації лише на одну з двох теоре­тичних моделей - державну чи ринкову - системи охорони здоров'я як в Західній, так і в Східній Європі змушені вирішувати низку менш глобальних питань. Процес прийняття рішень має бути не тільки страте­гічним, а й практичним за своїм характером, у результаті чого він, як правило, стає пов'язаним з безліччю допусків і навіть компромісів.Таблиця 3.1