9.2. Потреба в державному регулюванні та його проблеми

Приймаючи рішення про введення тих чи інших регулятивних норм, уряду потрібно враховувати кілька умов, необхідних для ефек­тивного регулювання, а саме: вагоме обгрунтування; інституціональна компетентність при розробці і введенні вдію відповідних норм регу­лювання; здатність забезпечити виконання і контролювати дотриман­ня норм регулювання; наявність правових процедур і судів, які да­дуть змогу застосовувати закони і вирішувати спори; вигода від за­стосування регулювання має перевищувати витрати. Якщо такі умо­ви не забезпечуються, то малоймовірно, що ці норми принесуть ко­ристь суспільству.

Багато економістів скептично ставиться до можливості успіш­ного регулювання на такому складному ринку, як ринок медичних по­слуг. Багато хто вважає, що зміна методів пропозиції медичних послуг, зокрема екстенсивніше використання можливостей системи профілак­тики, є найоптимальнішим способом зменшення витрат на медицину.

Регулювання пов'язано з адміністративними витратами. В той час як уряд несе витрати в зв'язку з адмініструванням і застосуван­ням норм регулювання, суб'єкти регулювання також несуть витрати, пов'язані з дотриманням цих норм чи ухилянням від них. Такі витра­ти в зв'язку з регулюванням можуть бути дуже високими і їх необхід­но враховувати, розробляючи політику регулювання.

Незважаючи на те, що необхідною умовою введення регулю­вання є його серйозне обгрунтування, лише цього недостатньо. Для ефективного регулювання необхідні продумана структура і форму­лювання адміністративних норм, а також здатність уряду ввести ре­гулювання і забезпечити виконання його вимог.

Запровадження і застосування державних регулятивних ви­мог може супроводжуватися багатьма невдачами. Однією з найбільш серйозних з них є ситуація, коли регулююча організація виявляється "під тиском суб'єктів регулювання". Впроваджуючи ті чи інші регу­лятивні заходи, регулююча організація має бути спроможною здійсню­вати регулювання і забезпечувати виконання його вимог. Суб'єкти

регулювання серйозно зацікавлені у впливі на регулюючі організації з метою прийняття вигідних для себе управлінських рішень, включа­ючи структуру і формулювання адміністративних норм. Державні службовці регулюючої організації піддаються спробам тиску, домо­вленостей і підкупу з боку суб'єктів регулювання, і сила їхніх пере­конань залежить від їх політичної волі та професіоналізму. Найбільш небажаною є ситуація, коли суб'єкт регулювання може повністю підкорити собі регулюючу організацію, керівниками якої є чиновни­ки, які захищатимуть її інтереси, а не державні. Крім того, пошире­ною помилкою в державному регулюванні є сподівання на саморегу­лювання. Коли уряд не бажає чи не здатний регулювати професійну діяльність, він нерідко делегує юридичні повноваження на саморе­гулювання професійній групі (наприклад, медичним працівникам).

Ще однією істотною причиною невдалого регулювання є не­компетентність. Урядовцям часто не вистачає знань, вмінь та нави­чок для вироблення змістовних регулюючих положень. Сутність по­ложень має бути ретельно продумана, а санкції і стимули розроблені так, щоб сприяти дотриманню вимог, у противному разі регулюван­ня навряд чи буде ефективним. Вирішення цих завдань вимагає участі спеціалістів багатьох галузей. Наприклад, розробка стандартів якості для продуктів харчування вимагає залучення спеціалістів з питань права, суспільної охорони здоров'я, медицини, біології, хімії, еконо­міки. Введення ефективного регулювання з метою виправлення по­милок ринку вимагає ґрунтовних знань самого ринку і можливої ре­акції суб'єктів регулювання на саме регулювання. Для цього потрібні кваліфіковані експерти з кількох галузей. Неправильне регулювання може лише посилити помилки ринку.

Іншим засобом усунення неефективності державного регулю­вання є забезпечення виконання і контроль дотримання регулятив­них вимог Навіть в економічно розвинених країнах застосування норм регулювання і моніторинг їх дотримання виявляється складним.