Вимоги до якості продуктів харчування, лікувальних засобів, медикаментів, водії, норми санітарного контролю

Обґрунтування	Інструменти державного регулювання в країнах
	з високим доходом	з низьким доходом
Безпечність, ефективність, рентабельність	• Вимога до виробників відносно підтвердження ефективності і рентабельності лікувальних засобів • Виробники зобов'язані надавати інформацію про запобіжні захо­ди протипоказання і можливі ін­токсикації в разі вживання з іншими ліками • Регулятивні вимоги до якості про­дуктів харчування м яса дотри­мання гігієнічних норм у ресторанах	• Стандарти якості продуктів харчу­вання і води існують але їх строго не дотримуються • Можливості оцінки ефективності ліків на місцях звичайно відсутні • Агентства з контролю якості ліку­вальних засобів як правило, від­сутні Закон про лікувальні засоби застосовується централізовано • Регулюючі норми захисту прав па­цієнтів можуть існувати, але засто­совуватися недостатньо

Державне регулювання ресурсів охорони здоров'я стосується підготовки кадрів та капіталовкладень. Уряд може безпосередньо

контролювати чисельність лікарів та іншого медичного персоналу, їх спеціалізацію шляхом регулювання кількості місць у навчальних медичних закладах, включаючи і післядипломну підготовку. Існують деякі непрямі методи державного регулювання вказаних ресурсів, а саме через бюджет, який виділяється навчальним медичним закла­дам, тощо. У 1975 р., використовуючи прямий метод, Канада прове­ла загальнонаціональне дослідження потреби в медичних кадрах, яке базувалось на коефіцієнті потреби в різних спеціалістах стосовно населення. В результаті був підготовлений звіт за активної участі медичної школи.

Виходячи з висновків, що містилися в звіті, до медичних на­вчальних закладів звернулися з проханням про коригування кількості навчальних місць, які пропонувалися з різних спеціальностей, і про проведення роботи серед студентів з метою впливу на вибір ними спеціалізації і місця роботи. Більше того, коли в Канаді був зробле­ний прогноз щодо очікуваного надлишку лікарів, федеральна влада ввела обмеження на імміграцію іноземних лікарів, вимагаючи від ново­прибулих згоди на роботу в районах, де лікарів не вистачає.

Якщо країни з низьким рівнем доходів занепокоєні переважно браком кваліфікованих лікарів, то країни з розвиненою економікою -їх надлишком. Досвід показує, що надлишок лікарів приводить до збільшення загальних витрат на охорону здоров'я, оскільки лікарі мо­жуть серйозно впливати на пацієнтів у тому, що стосується їх попиту на медичні послуги. Якщо попит на медичні послуги виявляється низьким, лікарі можуть збільшити обсяг послуг, рекомендуючи пацієнтам додат­кові візити, роблячи більше аналізів чи проводячи хірургічні операції пацієнтам, у яких немає для того безумовних показань. Оптимальна кількість лікарів завжди вважалася фактором, який пов'язаний з кількістю послуг, що споживаються, і який приводить до збільшення обсягів та витрат охорони здоров'я. Отже, на ринки не можна покладатися як на силу, яка регулює пропозицію і попит. Більшість країн з розвиненою економікою дійшли висновку, що кількість лікарів, які випускаються, необхідно регулювати. Це можна здійснювати: при наборі в медичні школи, прийомі в резентатуру, а також при видачі ліцензій.

Більшість країн з передовою економікою обмежує чисельність випускників, контролюючи кількість студентів, які вступають до ме­дичних навчальних закладів. У деяких країнах регулювання кількості місць в резентатуру використовується як засіб одержання бажаної кількості спеціалістів у сфері первинної медико-санітарної допомо­ги і по кожній спеціальності окремо. Наприклад, Міністерство охо­рони здоров'я Великобританії дає розпорядження відносно загаль­ної кількості абітурієнтів, які приймаються в медичні школи щорічно, і рекомендації щодо бажаної кількості лікарів, які випускаються. Причому ці рекомендації коливалися то в бік зниження - через збіль­шення кількості безробітних у секторі охорони здоров'я, то вбік підви­щення - в зв'язку з необхідністю використання потенціалу медичних шкіл. У Сінгапурі, наприклад, обмежується приплив лікарів шляхом підтримки кількості спеціалістів на рівні 40% і збереження за реш­тою ролі лікарів первинної медико-санітарної допомоги. Крім того, Сінгапур лімітує до досить незначного рівня кількість ліцензій, які щорічно видаються молодим випускникам іноземних медичних на­вчальних закладів.

Однак обмеження припливу лікарів може призвести до послаблен­ня конкуренції. В США спеціалізованим радам довелося підняти ціни за рахунок обмеження кількості спеціалістів, які отримують у раді сертифікат на право займатися практикою в певній галузі, наприклад анестезіології.

У Німеччині і США обов'язковою умовою для продовження ліцензії є постійне підвищення кваліфікації, і це може якоюсь мірою впливати на зменшення кількості практикуючих лікарів.

Ураховуючи все більшу невідповідність між наявністю медич­них послуг ї їх економічною доступністю, особливого значення на­буває визначення пріоритетності капіталовкладень у заходи з охоро­ни здоров'я, що дає змогу використовувати дефіцитні ресурси з мак­симальною віддачею. Це вимагає оцінки технологій і необхідно для підтримки політик охорони здоров'я, спрямованих на забезпечення для населення доступу до високоякісної, безпечної, ефективної і ре­зультативної охорони здоров'я.

Центральне місце в оцінці технологій посідає вибір технології, яка підлягає оцінці. Більшість організацій, які здійснюють оцінку технологій в охороні здоров'я, використовують кілька критеріїв для визначення пріоритетів, за якими належить оцінювати нову техноло­гію. Ці критерії включають її потенційну вартість, поширеність ме­дичного стане, власне оцінку та інтерес з боку населення. Однак вибір технологій може бути помилковим, оскільки у нових високовартісних технологій нерідко є впливові захисники, які мають від їх застосуван­ня фінансову вигоду. Тому в міру збільшення капітальних вкладень і оволодіння новими технологіями все більше коштів витрачається на спеціалізоване медичне обслуговування і все менше залишається на профілактичні заходи і первинну медико-санітарну допомогу.

Оволодіння новими технологіями тісно пов'язано з кадровим питанням. Основним фактором, що стосується попиту і застосування технологій, є лікарі. В багатьох лікарнях США існує вимога, відповідно до якої лікарі мають пройти спеціальну підготовку, перш ніж дістати

дозвіл на застосування високотехнологічних приладів (лазерів, ендос­копів). Медичні і професійні організації також відіграють активну роль в оцінці і забезпеченні відповідності технологій, що застосовуються. У національних службах охорони здоров'я прийняття рішень про рентабельність розміщення ресурсів для капіталовкладень, схва­лення лікувальних засобів та оволодіння технологіями може бути пов'язано з бюджетом і процесом планування, що дає змогу виріши­ти загальні завдання системи охорони здоров'я. В системах, які регу­люються ринком, планування відсутнє, а тому прийняття рішень щодо капіталовкладень залежатиме від сил, які діють на конкурентному ринку, а також від урядових регулюючих органів. В табл. 9.3 наво­дяться дані про регулювання ресурсів і порівнюються типи і обсяги вимог у країнах з високим і низьким рівнем доходів.

Таблиця 9.3 Регулювання ресурсів

Обґрунтування	Інструменти державного регулювання в країнах
	3 високим доходом	3 низьким доходом
Кадри:	• Регулювання навчальних місць у навчальних	• Звичайно відсутні
забезпечення	медичних закладах.	механізми акреди-
достатнього чи	• Розмір бюджету, що виділяється на підготовку	тації місцевих або
обмеження	медичних кадрів.	іноземних медичних
надлишкового	• Кількість стипендій, що виплачуються	шкіл чи професійної
припливу (по-	студентам	медичної підготовки.
милки ринку	• Навчальні медичні заклади школам рекомен-	• Ліцензоване право
можуть приз-	дують регулювати кількість навчальних місць,	поширюється на ме-
вести до над-	що пропонується з різних спеціальностей ви-	дичну практику і спе-
мірного при-	ходячи з коефіцієнта потреби, а також прово-	ціалізацію
пливу лікарів та	дити роботу серед студентів із метою впливу	• Як правило, підви-
інших медичних	на вибір ними спеціальності та місця роботи.	щення кваліфікації і
працівників,	• Обмеження кількості спеціалістів до певного	продовження ліцен-
збільшення	відсотка від кількості лікарів-випускників.	зування є необов'яз-
попиту та	• Обмеження на імміграцію лікарів-іноземців та	ковим для лікарів,
інфляції	вимога до тих, що щойно прибули, погодитися	вузьких спеціалістів і
витрат)	працювати в районах, де не вистачає лікарів.	представників суміж-
	• Лікарі зобов'язані постійно підвищувати	них з медициною
	кваліфікацію	спеціальностей
Капітало-	• Оцінка технологій, що застосовуються в охо-	• Як правило, відсутня
вкладення:	роні здоров'я з метою забезпечення для насе-
забезпечення	лення доступу до високоякісного, безпечного,
ефективності і	ефективного і результативного медичного
коригування	обслуговування.
помилок ринку,	• Медичні і професійні організації проводять
що спричиня-	оцінку і забезпечення відповідності технологій,
ють інфляцію	які застосовуються, оскільки оволодіння техно-
витрат	логією тісно пов'язано з кадровим питанням.
	• В умовах національних служб охорони здоро-
	в'я прийняття рішення про капіталовкладення
	пов'язано з бюджетом і процесом планування.
	• Системи, що регулюються ринком, залежать
	від сил конкурентного ринку і від урядових
	регулюючих органів

249

Більшість пацієнтів не в змозі судити про технічну якість ме­дичних послуг чи правильність їх призначення. Оцінка якості здійснюється на розсуд медичних спеціалістів. Однак питання щодо ефективності саморегулювання виникають знову і знову. В країнах з більш розвиненою економікою уряди відіграють все більш активну роль в регулюванні і моніторингу якості послуг. Однак метод має за­служити довіру, бути прийнятним для медицини і пов'язаним із стиму­люванням. До механізмів, які застосовуються для забезпечення якості, належать акредитація медичних спеціалістів, оцінка стану будівель і обладнання, клінічний аудит, використання практичних керівництв, моніторинг результатів (наприклад, коефіцієнт смертності внаслідок хірургічних операцій), дисциплінарні процедури і адміністративна практика. Такі методи регулювання якості прийнятні й для приват­них ринкових, і для державних систем. У табл. 9.4 наведені дані про стандарти якості медичних послуг, а також порівнюється ситуація в країнах з високим і низьким рівнем доходів.

Таблиця 9.4