Загальні положення

Процес створення Україною власної правової системи обумовлюється реальними потребами розвитку суспільства, а також ґрунтується на історичні традиції. Однак, враховуючи те, що Україна розташована на європейському континенті, а також беручи до уваги глобальний характер інтеграційних тенденцій правових систем країн Європи, не важко зробити висновок, що становлення вітчизняної правової системи не може відбуватися ізольовано.

У контексті гармонізації законодавства про кримінальну відповідальність з міжнародними стандартами в галузі забезпечення основоположних та невід’ємних прав людини існує ряд дискусійних питань, які потребують вирішення. Виходячи з міжнародних зобов’язань, воно має бути приведене у відповідність до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Серед них чільне місце займає Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка закріплює механізм контролю за дотриманням конвенційних вимог та є основою європейської системи колективних гарантій прав людини. В її статтях визначено основні права та свободи людини, зокрема, право на життя, свободу та особисту недоторканність, справедливий судовий розгляд, повагу до особистого і сімейного життя, свободу думки, совісті та релігії, свободу зібрань та об’єднань тощо.

Конвенція має як прямий, так і опосередкований вплив на кримінальне право України, що проявляється у врахуванні як тексту самої Конвенції, так і правових позицій ЄСПЛ як органу, який здійснює офіційне тлумачення конвенційних норм. У кримінальному праві на сьогодні відсутні єдині критерії щодо визначення способів та механізму врахування Конвенції та практики ЄСПЛ, проте формальне закріплення їх статусу як джерела права дає змогу беззастережно стверджувати про їх важливе значення в кримінальному праві України. Відповідно до цього на сьогодні перед законодавцем, а також правозастосовними органами постало актуальне та відповідальне завдання провести галузеву імплементацію в кримінальне право України міжнародних норм і принципів Конвенції та практики ЄСПЛ, визначити та втілити в життя шляхи їх врахування та дотримання в національному кримінальному праві для забезпечення відповідності кримінально-правових норм та інститутів міжнародним стандартам по забезпеченню прав людини.

Гармонізація положень КК України з Конвенцією та правовими позиціями ЄСПЛ дозволить імплементувати міжнародно-договірні зобов’язання України у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина. Повноцінне врахування правових позицій ЄСПЛ судами України при кваліфікації злочинів свідчитиме про реальне визнання Україною загальновизнаних міжнародних норм та сприятиме формуванню позитивного іміджу України на міжнародній арені, що є актуальним з огляду на масштаби звернень українських громадян до ЄСПЛ за захистом своїх прав.

1. Місце конвенції та єспл в системі джерел кримінального права україни

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення та застосування Конвенції та протоколів до неї, які подані йому на розгляд. З цього конвенційного положення закономірно випливає, що рішення ЄСПЛ є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування та тлумачення. Правова система України при ратифікації ЄКПЛ фактично визнала, що положення Конвенції існують не самі по собі, а в тому виді як їх розуміє та застосовує ЄСПЛ. У зв'язку з цим об’єктивно постає питання про те, чи входять рішення ЄСПЛ в правову систему України і як наслідок, чи можуть вони розглядатися як самостійне джерело кримінального права.

У теорії права немає єдиної точки зору щодо кола тих рішень ЄСПЛ, які мають обов’язковий характер для України. Проте, виходячи з тлумачення законодавчих норм, рішення ЄСПЛ, винесені щодо інших держав – учасників Конвенції, хоча і не обов’язкові для України, однак, визнаються джерелом права як практика ЄСПЛ (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Тому у випадку прийняття рішень ЄСПЛ щодо інших держав – учасників Конвенції, держава Україна зобов’язана перевіряти національне законодавство щодо відповідності Конвенції та рішенням ЄСПЛ для того, щоб запобігти аналогічним порушенням. Однак, необхідно враховувати, що при розгляді справ ЄСПЛ велику увагу приділяє вивченню внутрішнього законодавства держави, яка є стороною у справі, що може істотно відрізнятися від українського. Тому доцільно застосовувати вибірковий підхід по імплементації відповідних рішень у національне законодавство.

У теорії кримінального права існують різні точки зору щодо природи рішень ЄСПЛ як джерела кримінального права. Зокрема, обґрунтовується можливість включати рішення ЄСПЛ в кримінальне право за аналогією з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Проте переважна більшість науковців вважають, що джерелом кримінального права є «правова позиція» ЄСПЛ щодо тлумачення норм Конвенції у конкретній справі. При цьому ЄСПЛ створює «ratio decidendi» – прецедентну норму права. Ця точка зору є більш обґрунтованою, оскільки ЄСПЛ в конкретній справі тлумачить норми Конвенції і створює особливу норму – норму тлумачення. Саме така норма містить «правову позицію» ЄСПЛ з приводу розуміння конвенційних норм, які сформульовані в ЄКПЛ у загальному вигляді і всебічно їх змістовне наповнення всебічно деталізується в практиці ЄСПЛ. Деталізація міститься в правовій позиції ЄСПЛ, оскільки значення прецеденту має лише це загальне тлумачення ЄСПЛ певного аспекту конвенційної норми. Вона служить орієнтиром для правозастосування і за змістом є невід’ємною частиною принципу, що закріплений у конвенційній нормі.