Українська мова є державною мовою України, що передбачає її пріоритетне використання в усіх сферах суспільного життя. Знання цієї мови дає змогу прилучитися до надбань культури українського народу.

У процесі суспільної діяльності люди вступають у різні стосунки, обмінюються досвідом з усіх сфер життя, передають інформацію від покоління до покоління. Це спілкування відбувається за допомогою мови.

Мова – душа кожної національності, її надбання, національний скарб... . Вона – акумулятор усіх змін у політичному й економічному житті суспільства, знаряддя розвитку мислення в процесі пізнання об'єктивного світу, отже – засіб творення духовної культури.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування, громадських та інших організацій. Нею користуються працівники промисловості та сільського господарства, науки, культури й освіта; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті.

Офіційно-діловий стиль – це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера). Офіційно-діловий сталь ґрунтується на логічний основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову. В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий.

2. Дипломатичний.

3. Юридичний.

4. Адміністративно-канцелярський.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування. Вони виступають засобом функціонування взаємозв'язаних між собою систем документації – цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо).

Управлінська діяльність неможлива без фіксації значної частини управлінської інформації у вигляді документів, які виступають матеріальними засобами її закріплення, та їх належної обробки, яка передбачає:

- документування інформації (регламентований процес її запису на матеріальному носії);

- обробку власне інформації, яка міститься в документах;

- організацію роботи з документами (створення умов для їх переміщення, пошуку, зберігання);

- створення інформаційно-пошукової системи (документи, довідковий апарат до них, методи і способи їх обробки та використання).

Діловодством називається діяльність з питань документування, обробки й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських функцій.

В управлінській діяльності користуються головним чином текстовими документами, виготовленими на паперових носіях (рукописні, машинописні, типографські, створені за допомогою комп'ютерної та оргтехніки), а також документами на магнітних стрічках (аудіо- та відеозаписи), дискетах, дисках, фотоплівці.

Основні та спеціальні функції органів управління складають, відповідно, основу двох груп документів і типів діловодства – адміністративного та спеціалізованого.

Класифікацій документів:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2. За змістом і спеціалізацією:

- загальні;

- з адміністративних питань;

- з питань планування оперативної діяльності;

- з питань підготовки та розподілу кадрів;

- спеціалізовані з фінансово-розрахункових

і комерційних питань, постачально-збутові,

зовнішньоторговельні тощо.

3. За призначенням:

- щодо особового складу;

- організаційно-розпорядчі;

- кадрово-контрактові;

- довідково-інформаційні;

- господарсько-договірні;

- обліково-фінансові.

4. За походженням:

- службові (офіційні) - укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;

- особисті (приватні) - укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.

5. За місцем укладення:

- внутрішні - мають чинність у межах установи, де їх укладено;

- зовнішні - виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

- вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);

- вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками

(формою) і ступенем стандартизації та

регламентації:

- стандартні, типові – укладаються на трафа-ретних, бланкових паперах із захисними симво-лами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

- нестандартні, нерегламентовані – в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

- індивідуальні – укладаються за загальними принципами і формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

8. За ступенем складності:

- прості (односкладові) – відображають одне

питання, факт;

- складні – відображають два й більше питань,

фактів.

8. За стадіями відтворення:

- оригінали;

- копії, витяги, дублікати.

8. За терміном виконання:

- звичайні безстрокові (нетермінові) – вико-нуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;

- термінові – укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефонограми тощо;

- дуже термінові – зі спеціальною позначкою терміну виконання.

8. За ступенем секретності (гласності):

- звичайні (несекретні) – для загального користування;

- для службового користування (ДСК);

- таємні (Т);

- цілком таємні (ЦТ).

8. За юридичною силою:

- справжні – чинні, нечинні;

- підробні – фальсифікати.

8. За технікою відтворення:

- рукописні;

- відтворені за допомогою технічних засобів.

8. За терміном зберігання:

- тимчасового зберігання (до 10 років);

- тривалого зберігання (понад 10 років);

- постійного зберігання.

Документи поділяються за призначенням та найменуванням. Деякі документи мають однакову назву, але виконують різні функції.

Розділ 1. Культура фахового мовлення

Тема 1.1. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі і типи мовлення

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова – «...генофонд культури» (О.Гончар), «...жива схованка людського духу» (П.Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути культурних скарбів минулих століть.

Тема. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)

Тема 1.3. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики

Мислення – це особлива ідеальна діяльність людини, яка ви­никає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина пе­ребуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в бага­тогранні стосунки з природним і соціальним світом, що її оточує.

Сучасні концепції мислення

На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та ін.

• Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

• Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення.

• Логіко-філософська концепція мислення.

• Інформаційно-кібернетична концепція мислення.

• Евристична концепція мислення.

Основні функції мислення

• Пізнавальна (відображення світу і самовідобра-ження).

• Проектуюча (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності).

• Прогнозуюча (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього).

• Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислова переробка).

• Технологічна (розробка правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах і проявах).

• Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)

• Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продук-тів людської культури).

• Аналітична і синтетична.

• Постановка та розв'язання різноманітних завдань і проблем.

Типи мислення

• Конкретне мислення

• Абстрактне мислення

• Вербальне мислення

• Дискурсивне мислення

• Недискурсивне мислення (інтуїція, уява)

• Логічне мислення

• Алогічне мислення

• Раціональне мислення

• Ірраціональне мислення

• Наочно-образне мислення

• Концептуальне (понятійне) мислення

• Машинне мислення

Види мислення

• Практичне мислення

• Теоретичне мислення

• Професійне мислення

Риторика. Основні закони риторики.

Термін «риторика» ніколи в історії не відзначався однозначним тлумаченням. У глибокій давнині чітко визначились два підходи до сприйняття риторики: з одного боку, Платон, Сократ, Аристо­тель, Цицерон розвивали концепцію змістовної риторики, де одним із головних компонентів була ідея (логос); а з другого боку, школа Квінтіліана розглядала риторику як мистецтво при­крашання мовлення. Звідси отримала свій розвиток формальна, схоластична риторика, де знання предмета мовлення не було обов'язковою умовою.

Нове розуміння риторики ґрунтується на традиціях Аристоте­ля, у працях якого концепція змістовної риторики представлена у найбільш цілісному вигляді, на працях М.Ломоносова, Ф.Прокоповича, М.Сперанського, О.Мерзлякова, М.Кошанського, К.Зеленського, які продовжили і розвинули аристотелівський напрямок у риториці, а також на традиціях сучасних учених – В.Одінцова, Є.Ножина, А.Міхневича, Ю.Рождественського,

С.Іванової та інших, у працях яких відновлено цінний рито­ричний досвід, накопичений нашими предками, одержала свій подальший розвиток концепція риторики як науки, спрямованої на формування в людини ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.