МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Кафедра трудового права

КУРСОВА РОБОТА

з трудового права України

на тему: Трудові спори

Студента 3 курсу 18 групи ІПКОПу Лісняка Андрія Анатолійовича Керівник: Зіноватна Іляна Вікторівна, асистент кафедри трудового права

Національна шкала __________________ Кількість балів: ______Оцінка: ECTS ___ ____________ ______________________ ____________ ______________________

Оцінка:

Члени комісії:

м. Харків – 2015 рік

Зміст:

Вступ	3
Поняття, види та причини трудових спорів	4
Позасудовий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів	7
Судовий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів	11
Поняття, види та сторони колективних трудових спорів	14
Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)	17
Право на страйк	20
Висновок	23
Список використаної літератури	25

Вступ

Вихід України зі складу СРСР став початком докорінних трансформацій в суспільних та економічних відносинах. У нашій країні поступово почалася зміна командно-планової економіки на ринкову. Цілком очевидним є той факт, що принципи, які лежать в основі цих систем докорінно різні. Наприклад, за радянських часів, якщо не вирішальну роль, то вагому так точно, відігравав колектив, то зараз його вплив фактично звівся на нівець. Якщо раніше питання економічного розвитку вирішувалися згідно з розпорядженнями центральної влади, то натомість у наш час вирішальними є закони ринку. Також раніше єдиним роботодавцем була держава, то сьогодні окрім неї додалися фізичні та юридичні особи. На додачу можна знайти багато інших змін, що сталися у державі.

Нові умови, що слалися в економіці, мають значний вплив на організацію праці. Очевидним є те, що відносини між роботодавцем та працівником в умовах капіталістичних відносин, не можуть ефективно регулюватися відповідно до командно-планових принципів. Проте вітчизняний законодавець шляхом внесення численних поправок до Кодексу Законів про працю 1971 року все ще намагається наблизити норми до сьогоденних реалій. Проте такі спроби не цілком виправдовують очікування.

Унаслідок недосконалості законодавства досить часто виникають спори між роботодавцем та працівником з приводу тих чи інших аспектів їх взаємовідносин. Такі питання мають негативний вплив на продуктивність праці, взаємовідносини у колективі, а також створюють несприятливий клімат на ринку праці.

Тому, враховуючи нові соціально-економічні умови доцільним та своєчасним постає аналіз існуючого законодавства для врахування досвіду під час реформування трудового законодавства. Зокрема, вбачаю доцільним зосередитись на вивченні природи явища трудових спорів, як на такому, що прямо відображає проблемність трудових взаємовідносин.

Поняття, види та причини трудових спорів

Для вивчення будь-якого питання перш за все слід визначитись із ключовими дефініціями та характеристиками тих явищ, які вони позначають. Перш за все варто наголосити, трудове законодавство не розкриває значення терміна «трудові спори», хоча в Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» дається визначення поняття колективного трудового спору, як одного з видів трудових спорів [2, с. 4]. Під трудовими спорами, більшість  вчених розуміють неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між сторонами соціально-трудових відносин щодо застосування законодавства про працю, встановлення нових чи зміни існуючих умови праці, що передані на розгляд уповноваженого юрисдикційного органу [12, с.441].

Проте така позиція викликає деякі нарікання. Так, недоречною є конструкція «неврегульовані розбіжності», адже не уявляється можливим існування «врегульованих розбіжностей».

Юристи фірми «Василь Кісіль і Партнери» дотримуються думки, що трудовий спір – розбіжності, що виникли у трактуванні та/або застосуванні норм трудового законодавства, положень колективного чи трудового договору, локальних документів компанії сторонами трудових відносин стосовно гарантій, прав та обов’язків цих сторін, зокрема, при встановленні нових, зміні чи скасуванні існуючих умов праці (умов оплати праці), встановленні чи припиненні трудових відносин, укладенні колективного договору тощо [10, с. 7].

Також, у таких дефініціях оминаються інші способи вирішення трудових спорів, окрім Комісією по трудових спорах (далі – КТС). Тому більш влучним буде визначення трудових спорів як розбіжності, що неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів, а також за допомогою інших форм захисту між сторонами правовідносин, щодо застосування трудового законодавства, договорів про працю або встановлення чи зміни умов праці, передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу.

Традиційно в науці трудового права розрізняють дві позиції щодо трудових спорів. Відповідно до першої, всі трудові спори остаточно формуються лише тоді, коли сторона спору звернулася у відповідний юрисдикційний орган за їх розглядом і вирішенням. До цього моменту трудовий спір вважається всього лише трудовою розбіжністю, яка може бути розв’язана самими сторонами конфліктної ситуації. І лише з моменту звернення до  відповідного юрисдикційного органу ця розбіжність отримує статус трудового спору. Суть другої позиції полягає в тому, що на будь-якій стадії виникнення трудовий спір вважається трудовим спором, незалежно від того, був він переданий на  розгляд і  вирішення у  юрисдикційний орган чи ні.

Трудові спори можна класифікувати на окремі види за такими різними підставами. У залежності від суб’єкту розрізняють індивідуальні та колективні. Залежно від правовідносини з яких виникає трудовий спір вирізняють спори, що випливають із трудових правовідносин; правовідносин працевлаштування; соціально партнерських правовідносин тощо. За об’єктом доцільно виділити такі види трудових спорів, які мають свої характерні особливості:

1. трудові спори, що випливають з укладення трудового договору;

2. трудові спори з питань оплати праці;

3. трудові спори з питань порушення умов праці;

4. трудові спори з питань відповідальності сторін трудового договору;

5. трудові спори з питань припинення трудового договору.

В залежності від юрисдикційного органу, що розглядає трудові спори поділяють на ті, що розглядають суди, та ті, що розглядаються в порядку арбітражно-третейської процедури примирними комісіями, трудовим арбітражем тощо [2, с.7-11; 12, c.441-442].

Для забезпечення соціального діалогу між працівниками й роботодавцями і запобігання трудовим спорам виникає необхідність з’ясувати причини й передумови (приводи), що призводять до загострення відносин між роботодавцем та найманим працівником і породжують трудовий спір. Причини трудових спорів – конкретні обставини, що впливають на виникнення розбіжностей між сторонами спору. Розбіжності, у свою чергу, пов’язані з різною оцінкою сторонами спору своїх трудових прав і обов’язків та їх реалізації [2, с. 11].

Міжнародна організація праці щодо причини вирізняє два базових блока причин стосовно яких можуть виникати трудові спори. Перший - це спори щодо інтересів, який виникає через розбіжності у визначенні майбутніх прав і обов’язків. Він випливає не з існуючого права, а з інтересу однієї з сторін до створення такого права шляхом його втілення у колективній угоді та заперечення іншої сторони проти цього. Другий - спір щодо прав, який зумовлений порушенням або тлумаченням існуючого права чи обов’язку, закріпленого в законі, колективній угоді або особистому трудовому договорі. В основі такого спору лежить твердження про те, що працівникові або групі працівників не забезпечені їхні належні права [9].

Вітчизняні вчені доходять висновку, що усі причини доцільно класифікувати наступним чином: об’єктивні та суб’єктивні. Зазначені основні дві групи причин виникнення трудових спорів, у свою чергу, також можуть бути розділені на окремі підгрупи. Так, до першої групи причин виникнення трудових спорів, що ми її визначаємо як «причини виникнення трудових спорів об’єктивного характеру», належать причини: соціально-економічного характеру; юридичного характеру; організаційного характеру; фінансово-економічного характеру. До другої, відносять правопорушення з боку працівника та роботодавця [ 7, c. 45].

В сучасній юридичній літературі спостерігається тенденція, згідно з якою на перше місце серед причин виникнення трудових спорів ставлять причини економічного характеру. При цьому під економічними причинами прихильники цієї точки зору розуміють фінансові труднощі організацій, що перешкоджають повній і своєчасній виплаті заробітної плати, наданню працівникам гарантій і пільг, брак або недостатність коштів на охорону праці.

Узагальнення судової практики дозволяє назвати основні причини, що породжують трудові спори, серед яких: несвоєчасна виплата заробітної плати, невідповідність її розміру мінімальним гарантіям, встановленим у законодавстві, порушення правил ведення трудових книжок, надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, невиплата допомоги у разі тимчасової непрацездатності, незаконні звільнення, порушення строків розрахунку при звільненні, недотримання вимог колективних договорів, галузевих і регіональних угод, невиправдане скорочення робочих місць, незадовільний режим роботи тощо [2, с. 14].

Належний стан вивчення причин виникнення трудових спорів має вагоме значення не тільки для теорії трудового права, але й для практичної діяльності. Вивчення переважних причини спорів дозволить створити систему заходів для їх превенції, що безсумнівно матиме позитивний ефект на економіку та суспільство.