3. Правові наслідки порушення зобов'язання

Правовими наслідками порушення зобов'язання, зокрема є:

1) Припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови кредитора від зобов'язання. За загальним правилом, зобов'язання є обов'язковим для виконання сторонами (зокрема, ст. 629 ЦК) та одностороння відмова від його виконання з боку будь-якої сторони не допускається. Одностороння відмова за правилами коментованої статті є можливою у випадку, якщо це встановлене договором або законом. Так при укладенні договору сторони можуть передбачити випадки, коли можливою є відмова від подальшого виконання зобов'язання. Договірні правила будуть обов'язковими для виконання сторонами, а отже договір може припинитися в разі односторонньої відмови від нього (див., напр., ст. 651 ЦК). Можливість відмовитися від зобов'язання може бути передбачена законодавством. Так, наприклад, відповідно до ст. 782 ЦК наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Відмова від зобов'язання означає односторонню волю кредитора. Він повідомляє боржника про свою відмову і з цього моменту зобов'язання вважається припиненим.

2) Припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору. Розірвання договору, також як відмова від виконання, є підставою для припинення зобов'язання (ч. 3 ст. 651 ЦК). Розірвання договору також допускається, якщо це передбачене договором між сторонами або законом. В якості прикладу можна навести ст. 783 та ст. 784 ЦК. На відміну від відмови від договору, розірвання договору здійснюється за вимогою кредитора. Якщо боржник добровільно погоджується розірвати договір, він розривається з моменту висловлення погодження боржника. Якщо добровільної згоди боржника немає, має місце спір, та вимога кредитора передається до суду. Договір в такому випадку є розірваним з моменту набуття чинності відповідним рішенням суду. Підстави для розірвання договору за рішенням суду встановлюються ст. 651 ЦК. Див. детально також коментар до ст. 615 ЦК.

3) Зміна умов зобов'язання. За загальним правилом, цивільно-правове зобов'язання є обов'язковим для виконання його сторонами. Сторони встановлюють обов'язкові правила поведінки та не можуть їх змінювати в односторонньому порядку. Зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦК). Тобто можливість зміни умов зобов'язання має бути передбачена договором, наприклад, в кредитних договорах часто передбачається, що в разі несвоєчасної сплати боржником кредиту та відсотків, розмір відсотків за користування кредитом збільшується. Або можливість зміни умов зобов'язання передбачається законом.

4) Сплата неустойки. Неустойка в цивільному праві виконує дві основні функції. Вона є способом забезпечення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК) та наслідком його порушення. До моменту порушення зобов'язання неустойка виконує функцію забезпечення, тобто стимулює боржника до належного виконання. Якщо зобов'язання боржником порушене, стягнення неустойки є наслідком такого порушення. Тобто кредитор набуває право вимагати сплати неустойки.

5) Відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно п. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій нанесені збитки (майнова шкода) в результаті порушення її громадянських прав, має право на їх відшкодування.

Майновими збитками вважаються:

 -   втрати, які особа понесла у зв'язку із знищенням або ушкодженням майна, а також витрати, які особа понесла або повинна понести для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

-   доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якби його право не було порушене(упущена вигода).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одностороння відмова від зобов'язання

1.У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

2. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

 Для можливості односторонньої відмови від зобов'язання необхідною є наявність одночасно двох умов:

1) порушення зобов'язання, тобто його невиконання або неналежне виконання (ст. 610 ЦК). Тобто в разі належного виконання сторонами зобов'язання жодна з них не вправі відмовитися від зобов'язання в односторонньому порядку;

2) встановлення можливості односторонньої відмови в договорі або в законі.

Одностороння відмова від зобов'язання може бути наслідком порушення зобов'язання, визначеним договором на підставі принципу свободи договору (ст. 627 ЦК). Такий наслідок порушення зобов'язання може бути передбачений законом. Так, наприклад, відповідно до ст. 782 ЦК наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Вибір особою такого наслідку порушення боржником зобов'язання, як одностороння відмова, не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення. Тобто така сторона додатково має відшкодувати завдані порушенням збитки та сплатити неустойку, якщо вона передбачена договором або законом. Відмова від зобов'язання означає односторонню волю кредитора.

Він повідомляє боржника про свою відмову і з цього моменту зобов'язання вважається припиненим. Одностороння відмова від зобов'язання може бути:повною або частковою. В разі повної відмови зобов'язання припиняється. Часткова відмова має наслідком зміну умов зобов'язання, припинення його в частині змісту, від якої відмовляється потерпіла сторона.