3. Сутність міжособистісних конфліктів

Міжособистісні конфлікти – це взаємне негативне сприймання людей, яке викликане несумісністю їх поглядів, інтересів, оцінок або потреб, і пов'язану з цим негативну реакцію на слова та вчинки людини, яка розглядається як небажаний партнер.

Це фактично зіткнення несумісних бажань, прагнень і установок партнера по спілкуванню, коли задоволення прагнень одного з них веде до пригнічення бажань іншого. Коли говоримо про такий конфлікт, одразу уявляємо картину протиборства двох людей на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів. Одна з найпоширеніших і водночас найменш гостра форма міжособистісного конфлікту – суперечка. Вона характеризується станом недоброзичливості двох і більше осіб, що супроводжується взаємними докорами, звинуваченнями.

Міжособистісні конфлікти найпоширеніші. Вони охоплюють практично всі сфери людських стосунків. Будь-який конфлікт у кінцевому результаті так чи інакше зводиться до міжособистісного. Навіть у міждержавних конфліктах відбуваються зіткнення між лідерами або представниками держав. Тому знання особливостей міжособистісних конфліктів, причин їх виникнення та шляхів управління ними – важлива складова теорії конфліктів.

Міжособистісні конфлікти мають свої особливості:

– Протистояння відбувається безпосередньо, тут і тепер, на основі зіткнення особистісних мотивів; опоненти стикаються обличчям до обличчя.

– Проявляється весь спектр відомих причин: загальних і часткових, об'єктивних і суб'єктивних.

– Вони – своєрідний „полігон” перевірки характерів, темпераментів, прояву здібностей, інтелекту, волі та інших індивідуально-типологічних особливостей.

– Відрізняються високою емоційністю й охоплюють практично всі сторони відносин між опонентами.

– Торкаються інтересів не тільки конфліктуючих, але й тих, з ким вони безпосередньо зв'язані службовими або особистими стосунками.

На розвиток міжособистісних конфліктів впливають п'ять факторів:

1) Особистісні якості індивіда, включаючи його темперамент, характер, світогляд, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби й уявлення про самого себе.

2) Соціальні ролі, які виконує індивід у тій чи іншій групі.

3) Емоційні стосунки індивіда із соціальним оточенням.

4) Сприймання й оцінка індивідом свого соціального оточення.

5) Поведінка індивіда щодо оточуючих його людей.

Продовжуючи ідеї 3. Фрейда, американський психолог Еріх Берн (1902-1970) у 1960-і рр. розробив теорію трансактного аналізу. Основні положення цієї теорії широко використовуються психологами для кореляції поведінки людини, а також у практиці прогнозування та попередження конфліктів у міжособистісних стосунках. Е. Берн помітив, що люди в різних ситуаціях займають різні позиції один щодо одного. Він запропонував у структурі особистості розрізняти три стани Я: Батько, Дорослий, Дитина, кожен з яких може бути джерелом внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів. За термінологією Е. Берна, людина щаслива, коли найважливіші аспекти Батька, Дорослого і Дитини узгоджені між собою .

Я-стан „Батько” має дві типові форми: догматичного батька, який виявляється в ланцюжку звичок і схем, що нераціональні, але видаються розсудливими, мають заборонний характер і можуть відповідати чи не відповідати культурному середовищу; батька-годувальника, який виявляється часто у вигляді симпатій до іншої людини.

Я-стан „Дорослий” характеризують організованість, адаптованість, розумність, побудова об'єктивних стосунків із зовнішнім світом на підставі реального досвіду.

Я-стан „Дитина" виявляється у формі Дитини адаптованої (поведінка якої підлегла батьківському впливу) і Дитини природної, яка відзначається незалежністю поведінки, духом протесту чи поблажливості до себе.

Один з Я-станів може бути постійною домінантою поведінки деяких осіб, наприклад, для багатьох священиків і вчителів характерний Я-стан „Батько”, тоді як для клоунів – „Дитина”. При міжособистісному спілкуванні взаємодії Я-станів, які Е. Берн називає трансакціями, можуть бути безконфліктними або провокувати конфлікт у випадку, коли трансакції перетинаються.

Алгоритм трансактного аналізу такий:

1) Складання матриці трансактного аналізу.

Ініціатор конфлікту	Мішень конфлікту
Батько	Батько
Дорослий	Дорослий
Дитина	Дитина

2) З’ясування позицій суб’єктів міжособистісної взаємодії.

3) З’ясування напряму позицій кожного суб’єкта (позначити стрілками у матриці).

4) Визначення суми розбіжностей у позиціях опонентів.

5) Зробити висновок: сума розбіжностей дорівнює нулю – відсутність конфліктної ситуації; сума розбіжностей від 1 до 4 – наявність конфліктної ситуації.

Американський соціальний психолог Джордж Мід (1863-1931) запропонував теорію інтеракціонізму, тобто теорію соціальної взаємодії, яку ще називають теорією „соціальних ролей”. Суть цієї теорії полягає в розгляданні поведінки особистості в кожній конкретній ситуації як поведінку актора згідно з роллю. Діапазон і кількість ролей визначається різноманіттям соціальних груп, видів діяльності і відносин, до яких залучається особистість. Роль розглядається як визначений шаблон, стереотип, модель поведінки людини, об'єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або особистих відносин. Роль визначається своєю назвою, позицією індивіда і функцією, яку вона виконує в системі соціальних відносин.

Протягом усього життя людина грає багато соціальних ролей, виходячи з функцій, які їй доводиться виконувати: „батька”, „чоловіка”, „дитини”, „підлеглого”, „начальника”, „покупця” тощо. Кожна з цих ролей складається із завдань, які повинен вирішувати „актор” і з поведінки в цій ролі відповідно очікуванням оточуючих. Якщо поведінка індивіда відповідає очікуванням оточуючих про цю роль, то він нормально ними сприймається. Якщо ж не відповідає, то оточення може відштовхнути від себе таку особистість, вимагаючи зміни поведінки, інакше виникне конфлікт.

Соціальний психолог Якоб Морено (1892-1974) розробив теорію соціометрії, сутність якої полягає в тому, що міжособистісні конфлікти визначаються станом емоційних відношень між людьми, їх симпатіями й антипатіями один щодо одного.

Прибічники дослідження конфліктів у напрямку теорії ігор – психологи М. Дойч і М. Шериф у своїх експериментальних працях описують конфлікт як наслідок об’єктивного зіткнення інтересів сторін. На думку М. Дойча, міжособистісний конфлікт – форма відповіді людей на конкретну ситуацію, в якій імовірність або ступінь досягнення цілі однією особою негативно корелюють з імовірністю або ступенем її досягнення іншими. Згідно з цією теорією, у реальних групах можна створювати експериментальні ситуації та чітко їх контролювати. Основним завданням вважається побудова універсальної схеми взаємодії в конфліктній ситуації та її розв’язання.