15

Лекція 4. Внутрішньоособистісні, міжособистісні та міжгрупові конфлікти

1. Природа внутрішньоособистісних конфліктів.

2. Види внутрішньоособистісних конфліктів і психологічні захисні механізми.

3. Сутність міжособистісних конфліктів.

4. Управління власною поведінкою в конфлікті.

5. Особливості міжособистісних конфліктів в організації.

6. Міжгрупові конфлікти.

1. Природа внутрішньоособистісних конфліктів

Внутрішньоособистісний конфлікт – це гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу людини, що відображає суперечливі зв’язки з соціальним середовищем і затримує прийняття рішення.

Внутрішній конфлікт особистості – це один із основних і найскладніших конфліктів. Він розігрується у внутрішньому світі людини. Учасники цього конфлікту не люди, а різні компоненти внутрішнього світу особистості, які несумісні та характеризуються переживаннями двоїстості почуттів і тривалою боротьбою мотивів, інтересів, потягів. З цими конфліктами людина стикається постійно. Душевні муки, викликані таким різновидом конфлікту, поступово послаблюють життєву енергію людини, часто викликають психічні та психосоматичні захворювання, а іноді можуть зробити життя нестерпним і стати причиною самогубства. Основи більшості внутрішньоособистісних конфліктів закладаються ще в дитинстві, у стінах батьківського дому. Нерозв’язанні внутрішньоособистісні конфлікти з віком можуть загострюватися. Часто люди не можуть пояснити те, що з ними відбувається, не усвідомлюють, у чому саме полягає конфлікт, які тенденції зіткнулися між собою. Такий внутрішній конфлікт особистості може викликати і міжособистісні конфлікти, що ще більше ускладнює життя людини.

Внутрішньоособистісному конфлікту притаманні деякі особливості, які необхідно враховувати при його виявленні:

– Незвичність із погляду структури конфлікту – немає суб'єктів конфліктної взаємодії (окремих особистостей або груп людей).

– Специфічність перебігу та прояву – у формі важких переживань. Він супроводжується специфічними станами: страхом, депресією, стресом. Часто внутрішній конфлікт особистості перетворюється у невроз.

– Латентність – його не завжди легко виявити. Часто людина і сама не усвідомлює, що вона знаходиться в стані конфлікту. Більше того, іноді вона може приховувати свій стан конфлікту ейфоричним настроєм або активною діяльністю.

За допомогою певних форм прояву і симптомів можна відшукати внутрішньоособистісні конфлікти у себе або в інших людей. Зокрема, це неврастенія (роздратованість, пригнічений настрій, зниження працездатності, поганий сон, головний біль), ейфорія (показні веселощі, вираження радості неадекватно ситуації, „сміх крізь сльози”), номадизм (постійна зміна місця проживання, роботи, сімейного стану) та ін.

Проблематика внутрішнього конфлікту у другій половині XIX ст. займала значне місце у філософії (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше), літературі (Ф. Достоєвський, Г. Ібсен), де аналізувався феномен трагічної роздвоєності особистості, її глибинного внутрішнього конфлікту. Але найбільше внутрішній конфлікт спонукав до розвитку психологію, внаслідок чого його ще називають психічним. Австрійський психолог Зігмунд Фрейд (1856-1939) створив одну з перших концепцій людської конфліктності – теорію психоаналізу. Природа внутрішньоособистісних конфліктів визначається зіткненням усередині особистості несвідомих психічних сил, головними з яких – лібідо (сексуальний потяг) і бажання бути великим. Структура особистості складається з трьох інстанцій: Воно (Id), Я (Еgо), Над-Я (Suреr-еgо). Кожна з інстанцій керується своїм принципом (Воно - принципом задоволення, Я – принципом реальності, Над-Я – принципом обов'язку), тому вони перебувають у стані тривалого, частково чи повністю не усвідомлюваного особистістю конфлікту, корені якого – в суперечності біологічних і соціальних складників особистості. Керуючися принципом задоволення, людина внаслідок зовнішніх обмежень – моральних і соціальних норм – змушена часто відмовлятися від задоволення своїх бажань. Зокрема, порушення психосексуального розвитку в дитинстві та подальші психічні травми провокують загострення внутрішньоособистісного конфлікту, що виявляється в невротичній поведінці. Це зумовлює виникнення психічного конфлікту, який необхідно погасити, інакше відбувається руйнування особистості.

Тому З. Фрейд запропонував поняття психологічного захисту й описав його механізми. Особа використовує ці механізми, щоб уникнути конфлікту між примітивними прагненнями Воно й установками Я. У цьому сенсі захист – загальне позначення для всіх прийомів, якими Я користується в ситуації конфліктів, здатних викликати невроз. На думку З. Фрейда, психічний конфлікт – це постійна динамічна сила, яка може сприяти розвиткові особистості, але може й переростати в невроз. Наслідуючи З. Фрейда, швейцарський психолог Карл Густав Юнг (1875-1961) заснував школу аналітичної психології, висунув положення про існування колективного несвідомого і запропонував типологію характерів індивідів щодо їх поведінки в колективі.

Німецько-американський психолог Курт Левін (1890-1947), на основі досліджень впливу намірів на дії, розробив модель поведінки, яка називається теорія поля. Зміст цих конфліктів – боротьба мотивів, а сам конфлікт можна визначити як ситуацію, коли на суб'єкт одночасно діють протилежно спрямовані сили однакової величини. За силами, що діють на суб'єкт і спрямовують його поведінку на об'єкт чи від об'єкта, розрізняють чотири типи конфліктних ситуацій (з них перші три визначив К. Левін, а четвертий – К. Ховленд і Р. Сирс):

1) Конфлікт „прагнення-прагнення” (або ”приємне-приємне”): коли два об'єкти або дві цілі мають приблизно однакову привабливість для суб'єкта, але він не може володіти обома, а мусить зробити вибір між двома можливостями. Класичний приклад – „муки дитини” в іграшковому магазині, коли батьки дозволили їй обрати тільки одну іграшку, а вона хоче більше.

2) Конфлікт „прагнення-уникання” (або „приємне-неприємне”): одне й те саме водночас і приваблює, і відштовхує. Такий конфлікт називають амбівалентним, його головна риса – сумніви. Наприклад, дитина хоче погладити собаку, яку боїться.

3) Конфлікт „уникання-уникання” (або „неприємне-неприємне”): ситуація, коли доводиться вибирати одну з двох приблизно однакових неприємностей. Це конфлікт гіршого з поганим, вибір меншого зла. Він найважчий для розв’язання, тому що жоден із варіантів із тих чи інших причин не бажаний і приємний. Ці конфлікти – одне з головних джерел стресу. Наприклад, відвідини лікаря, що лякають перспективою болючих лікувальних маніпуляцій, а затягування візиту загрожує посиленням болю.

4) Конфлікт „подвійного прагнення-уникання” (або „два приємних-два неприємних”): коли суб'єкт вагається між вибором однієї з двох цілей, кожна з яких має свої позитивні та негативні сторони. Це конфлікт подвійної амбівалентності. З цими конфліктами ми досить часто зустрічаємось у буденному житті. Наприклад, під час вибору професії, місця навчання тощо, коли кожен із варіантів уявляється особою як такий, що має свої позитивні та негативні сторони.

Л. Фестінґер у теорії когнітивного дисонансу виходить із зіткнення несумісних уявлень. Згідно з цією теорією, дисонанс виникає тоді, коли індивід одночасно має два когнітивні елементи (ідеї, переконання, думки), що несумісні між собою. Величина дисонансу залежить від значимості цих елементів для людини. Існування дисонансу призводить до дії, спрямованої на його зменшення. Якщо подолання дисонансу людина переживає як складну психологічну проблему, – маємо внутрішній конфлікт особистості.