3.3. Вага праці і категорії роботи

Тяжкість праці — характеристика трудової діяльності, обумовлена ступенем сукупного впливу елементів умов праці на організм людини, її працездатність, робото спроможність, здоров'я і процеси відновлення робочої сили.

Будь-яка виробнича діяльність людини має так званий енергетичний компо­нент. Обсяги витрат енергії для різних професій можуть істотно відрізнятися. Категорії енерговитрат у залежності від виду роботи приведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Категорії енерговитрат у залежності від виду роботи

Категорія роботи	Енерговитрати, Вт	Характеристика ро­боти
Легка І а	До 139	Сидяча робота і ро­бота, супроводжувана невеликими фізичними напруженнями.
Легка І б	140-174	Роботи, пов'язані з ходінням і роботи, супроводжувані з легким фізичним напруженням.
Середньої тяжкості ІІ а	175-232	Роботи, пов'язані з переміщуванням дрібних предметів (до 1 кг) і постійним ходінням.
Середньої тяжкості ІІ б	233-290	Роботи, пов'язані з ходінням і переміщенням вантажів до 10 кг.
Важка	Понад 290	Понад 290 Роботу, зв'язані з постійним переміщуванням вантажів понад 10 кг, що вимагає значних фізичних зу­силь.

3.4. Охорона та безпека праці

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних засобів та заходів спрямованих на створення безпечних та нешкідливих умов праці, забезпечення безпеки виробничих процесів з метою збереження здоров'я та життя працівників на виробництві.

Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є:

• пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів вироб­ничої діяльності підприємства;

• повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкоду­вання збитку потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• використання економічних методів управління охороною праці;

• встановлення єдиних нормативів з охорони праці незалежно від форм власності і видів діяльності;

• комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі націо­нальних програм;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підви­щення кваліфікації кадрів з охорони праці;

• узгодження дій роботодавців і представників трудових колекти­вів (профспілок);

• міжнародне співробітництво з використанням світового досвіду організації роботи з поліпшення умов праці і підвищення без­пеки праці.

Реалізація цих принципів здійснюється Національною радою з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів Украї­ни, Держнаглядохоронпраці, Національним НДІ охорони праці, на­вчально-методичним центром Держнаглядохоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі про­грами покращання стану безпеки, гігієни праці виробничого серед­овища. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, стан­дарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Вони можуть бути міжгалузевими, дія яких поширюється на всі підприємства, ор­ганізації і установи України, та галузевими, дія яких поширюється на всі підприємства галузі незалежно від форм власності.

До основних причин виробничого травматизму і профзахворюванності належать:

1) організаційні:

2) технічні:

3) санітарно-гігієнічні.

Усунення та попередження причин виробничого травматизму і професійної захворюваності здійснюється технічними та організа­ційними заходами.

Технічні заходи передбачають заходи з техніки безпеки та вироб­ничої санітарії, які можуть усунути перелічені вище причини вироб­ничого травматизму та профзахворюваності або суттєво зменшити їх вплив.

Організаційні заходи, в свою чергу, повинні усунути перелічені вище організаційні причини виробничого травматизму та профзах­ворюваності, які є в наявності на підприємстві.

Важливим питанням організації охорони праці на підприємстві є проведення навчання з питань охорони праці.

На підприємстві проводять такі види навчання: навчання по­садових осіб та спеціалістів, спеціальне навчання працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки, навчання працівників у формі інструктажів з охорони праці та стажування працівників на робочому місці.

Важливим питанням охорони праці є нормування робочого часу та відпочинку працівників. Кодексом Законів України про працю ви­значено, що тривалість робочого часу у працівників не може переви­щувати 40 годин на тиждень, а на роботах із важкими та шкідливими умовами праці не більше 36 годин. Для осіб віком від 16 до 18 ро­ків — 36 годин на тиждень. Робочий тиждень — п'ятиденний з дво­ма вихідними днями. Для відпочинку та прийняття їжі працівникам надається перерва після перших чотирьох годин від початку роботи тривалістю до двох годин. Тривалість перерви у робочий час не вклю­чається. Робота у вихідні дні та понад встановлену тривалість робо­чого дня забороняється, але при виробничій необхідності за згодою працівника та профспілкової організації дозволяється використову­вати понаднормові роботи, які оплачуються в підвищеному розмірі чи додаються дні до відпустки.

Для відпочинку працівникам надається щорічна основна та до­даткова оплачувані відпустки. Тривалість відпустки згідно Закону України «Про відпустки» не може бути меншою 24 календарних днів, а для осіб до 18 років — 31 календарний день. Додаткова відпустка надається за роботу у шкідливих умовах праці в середньому до 7 ка­лендарних днів.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною діяльнос­ті посадових осіб та працівників підприємства.