9.3. Види і форми зайнятості

Концептуально зайнятість населення можна поділити на повну, глобальну, добровільну і примусову.

Повна зайнятість населення — це та, за якої пропозиція ро­бочої сили повністю покривається попитом з боку суспільного виробництва. Повна зайнятість працездатного населення — це використання всіх трудових ресурсів. (Повну зайнятість насе­лення не можна плутати з повною зайнятістю особи або групи осіб, що визначаються зайнятістю особи або групи осіб протя­гом повного робочого дня чи тижня, тобто із зайнятістю за ін­дивідуальним використанням робочого часу.)

Глобальна зайнятість — це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним. До глобальної зайнятості можна віднести і так звану тіньову економіку та нерегламентовану зайнятість. Поза суспільним виробництвом знаходяться такі суспільно корисні види зайня­тості, як догляд за дітьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятість тощо, але така зайнятість теж є суспільно корисною.

Приклад застосування примусової зайнятості — колишні соціалістичні країни, в яких були конституційно закріплені не тільки право, а й обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив працювати з ранньої юності до пенсійного віку.

Добровільна незайнятість не може бути підставою притяг­нення громадян до адміністративної, кримінальної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості для цього, держава повинна надати відповідну ро­боту.

9.4. Безробіття як економічна категорія

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, коли частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вона здатна виконувати, що зумовле­но переважанням пропозиції над попитом. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості й активності населення, яке працює, однак соціально-економіч­ні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі до­кладається багато зусиль для його мінімізації, жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні громадяни за визначенням МОП — особи віком 15—70 років (зареєстровані й незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);

• шукають роботу або намагаються організувати власну справу протягом зазначеного тижня;

• готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

Згідно із законодавством України до безробітних зарахову­ють працездатних громадян працездатного віку, які:

• через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів;

• готові та здатні приступити до відповідної роботи;

• зареєструвалися в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Кількість (чисельність) безробітних — це абсолютний по­казник безробіття, що вказує на його розміри. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного насе­лення — це відносний показник його поширеності, який нази­вається ще рівнем безробіття.

В Україні рівень безробіття визначається за формулою

РБ = ЧБ :Чп.п.в ,

де РБ — рівень безробіття, % ; ЧБ — чисельність безробітних; Чп.п.в — чисельність працездатного населення працездатного віку відповідно до балансу трудових ресурсів, осіб.