7.3. Державне регулювання оплати праці

В умовах ринкової економіки розвиток заробітної плати поля­гає в подальшій її диференціації та індивідуалізації на основі повно­го врахування як індивідуальних результатів праці, так і особистих ділових якостей, включаючи кваліфікацію, відповідальність, творчу ініціативу, якість роботи, досконалість рішень. Ринкове регулювання заробітної плати, особливо для осіб, попит на працю яких зменшуєть­ся, а також для працівників з низькою результативністю діяльності має вирівнюватися державним втручанням у соціальні процеси.

Держава здійснює регулювання зарплати працівників підпри­ємств усіх форм власності і господарювання шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гаран­тій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також через оподаткування доходів працівників.

Механізмом державного регулювання заробітної плати є реалі­зація соціально-економічної політики держави. Використання конкретних механізмів державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників. Зокрема, механізм державного регулювання оплати праці реалізується шляхом встановлення:

1) мінімальної заробітної плати, яка регулюється з урахуванням рів­нів економічного розвитку країни, продуктивності праці, серед­ньої заробітної плати, а також вартості мінімального споживчого бюджету («кошика»);

2) державних норм і гарантій з оплати праці: за роботу в надуроч­ний час, святкові та вихідні дні й за час виконання державних обов'язків тощо;

3) умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

4) міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

5) умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах;

6) максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств;

7) рівня оподаткування підприємств і доходів працівників. Велике значення має повна реалізація інформаційної функції держави, тобто своєчасна підготовка й оприлюднення статистичних даних: щоквартально — про середню заробітну плату й тривалість ро­бочого часу за галузями, групами професій та посад; щорічно — про вартість робочої сили відповідно до Типової міжнародної класифіка­ції витрат на робочу силу.

У механізмі державного регулювання оплати праці велику роль відіграє соціальний захист, який здійснюється за допомогою:

• бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров'я, фізичної культури (на базовому рівні надан­ня послуг);

• участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсій­ного, медичної допомоги, допомоги безробітним тощо);

• обмеженого дотування цін на товари (послуги), що перебува­ють під державним контролем;

• запровадження допомоги сім'ям із низькими доходами;

• застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш вразливих верств населення) та обмеженої індексації;

• забезпечення функціонування дієвої системи працевлаштуван­ня та допомоги безробітним.

Важливе значення має встановлення меж оплати праці (рис.7.2). Верхня межа встановлює максимальний рівень оплати праці, а ниж­ня — мінімальний. Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці, оскільки прагнення до збільшення зарплати залежить від роз­міру фонду оплати, який, у свою чергу, зумовлений рівнем продук­тивності праці.

Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.