5.6. Методи нормування праці

У практиці нормування праці застосовують такі методи: су­марний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, мікроелементний.

При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумар­ний. Він є основним для масового і серійного типів виробниц­тва, тобто для умов, коли одна операція багаторазово повто­рюється. В умовах індивідуального і дрібносерійного вироб­ництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно недоцільне. Тому його застосовують лише для розрахунку норм на дуже складні операції.

Сумарний (дослідно-статистичний) метод має кілька різно­видів установлення норми:

• на основі порівняння складності та обсягу певної роботи з такими, що виконувались раніше;

• на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;

• за досвідом особи в установленні норм праці;

• за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дають змогу широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкра­щих робітників у вдосконаленні праці та виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних про­цесів). За допомогою цього методу виокремлюють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких скла­даються складні й різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми витрат часу за­лежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окре­мих трудових процесів на основі створення системи мікроеле­ментів, що вирізняються характером і методом виконання ро­боти, схемою організації робочого місця і трудовими навичка­ми робітника.

Тема № 6. Продуктивність та ефективність праці

6.1. Сутність продуктивності та ефективності праці.

6.2. Показники вимірювання продуктивності праці, вимоги до них.

6.3. Методи вимірювання продуктивності праці.

6.4. Поняття чинників та умов підвищення продуктивності праці.

6.5. Сутність і значення резервів підвищення продуктивності праці.

6.6. Методика виявлення та обчислення резервів зростання продуктивності праці.

6.1. Сутність продуктивності та ефективності праці

Сучасна трансформація економіки України в ринкову по­требує кардинальних зрушень в усіх сферах народного госпо­дарства для забезпечення зростання ефективності праці.

Ефективність праці — це її результативність, тобто співвідношення обсягу вироблених благ чи цінностей (матеріальних і нематеріальних) до затрат праці. Зростання ефективності пра­ці означає зростання обсягу вироблених благ без підвищення затрат праці.

В економічній літературі та господарській практиці нашої країни для характеристики результативності праці використовувалась категорія «продуктивність праці», що характеризує співвідношення кількості продукції та затрат на її виробни­цтво.

Продуктивність праці — складна економічна категорія, оскільки це важлива характеристика трудової діяльності людини, тісно пов'язана із засобами виробництва і предметами праці.

Згідно з рекомендаціями МОП розрізняють поняття «про­дуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації тощо) під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона ві­дображає взаємозв'язок між кількістю та якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, витраченими на їх ви­робництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробниц­тво на різних рівнях економічної системи (окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використа­ними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних із без­робіттям тощо.

Продуктивність є загальним показником, який характери­зує ефективність використання ресурсів для виробництва про­дукції. Сучасна економічна теорія стверджує, що неможливо точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів на виробництво продукції. Тому для визначення ефективності ви­робництва найчастіше використовують показник продуктив­ності праці.

Продуктивність праці відображає ступінь ефективності процесу праці. В її визначенні вихідною категорією є праця.

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкрет­ної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продук­ції.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю.

Інтенсивність характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю затраченої людської енергії. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її про­дуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними і психологічними можливостями людського ор­ганізму, а це означає, що інтенсивність праці обмежена.

Під суспільно-нормальною інтенсивністю праці слід розу­міти такий рівень напруженості праці, який забезпечує раціо­нальне використання психофізіологічних здібностей людини при збереженні високої продуктивності праці та здоров'я. Якщо інтенсивність праці вища від прийнятої в суспільстві, то за деякий час знижується продук­тивність праці, зростають втрати робочого часу, травматизм, брак.

Зростання продуктивності праці є загальним об'єктивним економічним законом. Його сутність полягає в тому, що з роз­витком суспільного виробництва, впровадженням нових тех­нологій та використанням сучасних матеріалів, поліпшенням організації праці працівник виготовляє за одиницю часу все більший обсяг матеріальних благ.

Водночас цей закон є і законом розвитку людського су­спільства, а тому в усіх країнах велика увага приділяється зростанню продуктивності праці на макро- і мікроекономічних рівнях (рис.6.1).