Мета і задачі домашньої роботи

Метою даної роботи є отримання знань в галузі проектування і впровадження принципів екологізації виробничого процесу з урахуванням вимог міжнародних та національних стандартів, вітчизняного законодавства і нормативно - правових актів, а також зарубіжного досвіду, нормативного забезпечення і методів організації, контролю, планування і прогнозування, оцінки ефективності природоохоронної діяльності.

Задачі домашньої роботи:

- усвідомити місце дисципліни і її значення в системі підготовки екологів різних спеціальностей;

- одержати уявлення про проблеми взаємодії суспільства і природного середовища в процесі господарської діяльності;

- ознайомитися з правовим механізмом і іншими основами управління природокористуванням;

- освоїти елементи мікро- і макроекономічного аналізу в природокористуванні;

- дослідити економічний механізм природокористування в Україні;

- ознайомитися з глобальними проблемами природокористування;

- розглянути регіональні і галузеві еколого-економічні проблеми на національному та міжрегіональному рівні.

1. Теоретична частина

Екологічні аспекти управління фірмою. Екологічний менеджмент.

Розвиток людського суспільства не можливий без побудови організаційних структур, спроможних виконувати функції управління. Завдяки наявності таких організацій виникали і розвивалися общини, країни, цивілізації, люди об’єднувалися для будівництва величезних об’єктів (каналів, пірамід), участі у військових діях, проведення сільськогосподарських робіт і розвитку промисловості. Одним із перших управління як особливу сферу діяльності охарактеризував Сократ (470—399 рр. до н. е.). Він проаналізував різні форми управління, виголосив принцип його універсальності. Надалі наука про управління послідовно розвивалася. Зокрема, в Китаї вже на початку другого тисячоліття нашої ери усвідомили необхідність планування і організації управління. Англійський філософ Томас Мор (1479—1535) аналізував недоліки управління, пов’язуючи їх з організацією керівництва. Аргентинський винахідник Джеймс Уатт (1736—1819) описував способи стимулювання працівників, вказував на необхідність різних видів контролю, планування. У ХХ ст. менеджмент остаточно сформувався як наука, виокремилися три основні підходи до управління: процесний (наприкінці 50-х років), системний (в середині 70-х років), ситуаційний (80-ті роки). За процесного підходу управління розглядають як єдиний процес впливу на організацію; менеджери послідовно виконують функції планування, організування, мотивування, контролювання, які теж є процесами. Системний підхід трактує всі процеси і явища як цілісні системи, наділені новими якостями та функціями (відсутніми у складових елементах). Натепер системний підхід є універсальною методологією менеджменту, основна мета якого — формування мислення, що розглядає всі явища зовнішнього та внутрішнього середовищ як єдине ціле.[2]

Поняття «екологічний менеджмент» вперше з’явилося у «Порядку денному на XXI століття» (розроблений на Всесвітній конференції ООН, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), у якому наголошувалося, що екологічний менеджмент слід вважати ключовою домінантою сталого розвитку й одночасно пріоритетом промислової діяльності.

Менеджмент є наукою, яка динамічно розвивається з початку ХХ ст. Екологічний менеджмент виокремився в самостійну галузь знань дещо пізніше, наприкінці ХХ ст. Вчені, державні діячі, уряди багатьох країн усвідомили, що людству можуть загрожувати не лише локальні, а й глобальні екологічні небезпеки, навіть катастрофи. Потреба в координуванні і концентруванні зусиль, виборі оптимальних методів для їх подолання зумовила виникнення екологічного менеджменту. 

Екологічний менеджмент (англ. management — керування, організація) — цілеспрямована, свідома діяльність, пов’язана з розробленням, запровадженням, реалізацією, контролюванням різноманітних заходів природоохоронного характеру, які повинні забезпечити раціональне використання і збереження природних ресурсів, дотримання екологічної безпеки.

Об’єкти екологічного менеджменту — виробничо-господарські організації різних форм власності, державні та приватні структури, діяльність яких безпосередньо пов’язана з використанням, охороною та іншими формами взаємодії з довкіллям.

До об’єктів екологічного менеджменту (об’єктів управління) належать організації з питань дотримання природоохоронного законодавства, розроблення екологічної продукції; природоохоронні організації; екологічний маркетинг, сертифікація та аудит тощо. Здійснює процеси управління суб’єкт менеджменту, яким може бути як одна людина, так і організація.

Суб’єкт екологічного менеджменту (суб’єкт управління) — скеровувач управлінських дій; особа (група осіб), що реалізує управлінські відносини в галузі охорони і раціонального використання довкілля.

Системно-екологічний підхід до модернізації виробництва полягає в системній екологізації всіх складових частин виробництва, тобто системи управління, технологічних процесів, господарської та інвестиційної діяльності підприємства. Це означає: екологізацію функцій системи загального управління підприємством із запровадженням міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного інжинірингу, маркетингу, лізингу, страхування; оновлення виробничих процесів (технологічних систем) для поліпшення екологічних характеристик виробництва з економічним ефектом; модернізацію очисних споруд з економічним ефектом; екологічне оздоровлення проммайданчика і прилеглої території; підвищення екологічної свідомості та кваліфікації персоналу.[3]

Необхідність у модернізації виробництва виникає у зв'язку зі зношуванням або старінням виробничого обладнання. Класичними видами зношування є фізичне, функціональне, технологічне (моральне) і вартісне.

Отже, виходячи з принципів системно-екологічного підходу, можна сказати, що необхідність у модернізації виникає в разі зношування виробничої системи, а не виробничого обладнання або машин за класичним визначенням. Важливо мати попереджувальну або стратегічну програму модернізації виробничої системи, яка дасть змогу здійснювати попереджувальні некапіталомісткі заходи. В іншому випадку модернізація може не дати ефекту підтримки життєздатності й конкурентоспроможності виробничої системи.

Процес екологічної модернізації починається з постановки завдання і формулювання проблем. Це можна зробити професійно завдяки комплексному екологічному аудиту, тобто аудиту місцевості або промділянки, на якій розташоване підприємство, прилеглої місцевості, аудиту системи екологічного управління та аудиту відходів. На початковій стадії це може бути комплексна екологічна експрес-оцінка. Висновки й рекомендації екоаудитів використовуватимуться для побудови вихідної екологічної моделі стану виробничої системи підприємства, яка ґрунтується на наявному стані екологічної політики підприємства, чинних екологічних вимогах і стані екологічної безпеки виробництва. Подальший процес переходу від вихідної до кінцевої, модернізованої, екологічної моделі пов'язаний із проведенням екологічного інжинірингу та екологічного маркетингу з модернізації діючих технологічних систем і очисних технологій, обладнання. Залежно від фінансових можливостей моделі можуть бути некапітапомісткої або капіталомісткої модернізації з частковим або повним інтегрованим ефектом (рис. 1.1).

Рис. 1.1 : Системно – екологічний підхід

Моделювання процесу екологізації (екологічної модернізації) виробництва потребує виконання великого обсягу аналітичної та інжинірингової роботи. Це забезпечує попереджувальне прийняття рішень — реакцію на зміни в навколишньому природному й ринковому середовища.[4]