План.
Введення
І. Етапи розвитку законодавства України у сфері промислової власності
ІІ. Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
ІІІ. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
IV. Право на секрети виробництва (ноу-хау), на селекційні досягнення, на селекційні досягнення в галузі тваринництва, на науково-технічну інформацію
V. Право на знаки для товарів і послуг
VI. Промислова власність як об'єкт управління
VII. Захист прав на об'єкти промислової власності
Висновки.
Використана література
Введення.
Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.
Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо. Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основних види: духовна творчість і науково-технічна творчість.
У ст.5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. наведено перелік творів науки, літератури і мистецтва, на які поширюється авторське право. Другу групу видів творчості становить науково-технічна діяльність, результати якої називають промисловою власністю. За Паризькою Конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., до якої приєдналася Україна, до об'єктів промислової власності відносять винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і моделі, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмене найменування і вказівки про місце походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції.
У цьому переліку не йдеться про раціоналізаторські пропозиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення. Проте, в пункті 3 статті 1 цієї конвенції уточнюється, що об'єктами промислової власності можуть бути усі продукти, як вироблювані, так і природного походження. Отже, промислову власність можна визначити як результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані на користь в будь-якій її доцільній діяльності.
Досягнення науки стають фундаментальною базою для технічної творчості, яку постійно стимулює гостра потреба суспільного виробництва у новій техніці, технології, матеріалах та інших знаряддях і засобах. Створення і впровадження технічних удосконалень значною мірою залежить від правильного регулювання творчої діяльності, яка полягає у пошуках нових рішень з метою підвищення рівня виробництва. Розробка таких рішень, їх оформлення, використання у народному господарстві породжують ряд правових відносин між авторами пропозицій, їхніми володільцями та особами й організаціями, що їх використовують. Ці відносини регулюються правом промислової власності, або патентним правом, оскільки основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності, є патент (деякі результати науково-технічної творчості охороняються свідоцтвами).
Патентну форму охорони об'єктів промислової власності в Україні введено вперше. Патентне законодавство формується досить активно, оскільки така форма охорони результатів творчої діяльності відповідає вимогам ринкової економіки. Воно має передусім стимулювати широкий розвиток науково-технічної творчості і використання її досягнень у народному господарстві України.
І. Етапи розвитку законодавства України у сфері промислової власності
Створення системи правової охорони об'єктів промислової власності у нашій державі було започатковане після розпаду СРСР та проголошення у серпні 1991 р. незалежності України, коли виникла необхідність розробки національного патентного законодавства.
У вересні 1992 р. було запроваджено в дію Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, яке передбачало надання правової охорони винаходам, промисловим зразкам, товарним знакам і знакам обслуговування, а також визначало норми, спрямовані на регулювання правових відносин у раціоналізаторській діяльності. Цей акт встановив єдину форму охорони винаходів та промислових зразків — патент.
Прийняті Верховною Радою України у квітні 1993 р. Закон «Про охорону прав на сорти рослин» і в грудні того ж року закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» поклали початок регулюванню відносин, пов'язаних з набуттям і здійсненням права власності на передбачені ними об'єкти промислової власності.
Запроваджений у дію з січня 1997 р. Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» закріпив правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, зокрема від неправомірного використання фірмових найменувань. У листопаді 1997 р. було прийнято Закон «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». Необхідність запровадження в Україні охорони прав на топографії цих мікросхем, які є основою елементної бази сучасної обчислювальної та радіоелектронної техніки, зумовлена насамперед потребами розвитку економіки нашої держави. З січня 2000 р. набрав чинності Закон «Про охорону прав на зазначення походження товарів».
Раніше майже всі міжнародні договори з питань інтелектуальної власності вимагали від держав лише визнання прав на неї. Порядок же їх захисту не було врегульовано. У 90-х роках ситуація змінилася. У січні 1995 р. було запроваджено в дію Угоду з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності, яка є одним з договорів Генеральної угоди з тарифів і торгівлі Світової організації торгівлі.
Охорона прав на об'єкти промислової власності передбачена також міжнародними зобов'язаннями України, що випливають з підписаних нею двосторонніх угод, вимогами міжнародних договорів, до яких наша держава приєдналася або збирається приєднатися. Наприклад, Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (червень 1994 р.) зобов'язує її до 1 березня 2003 р. забезпечити належний рівень охорони прав на всі об'єкти інтелектуальної (промислової) власності, зокрема впровадження ефективних засобів забезпечення їх додержання, які не відрізнялися б від тих, що існують у країнах ЄС.
У червні 2000 р. в Україні було прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Доводиться констатувати, що в новій редакції замість простого й чіткого режиму набуття та здійснення прав на винаходи й корисні моделі, передбаченого законом, який діяв раніше (від 15 грудня 1993 р.), закріплено систему з шести різновидів патентів з різними термінами дії. Причому для одержання патенту кожного з цих різновидів встановлено окремі правові основи, процедуру подання заявок, види зборів. Більшість змін не мають жодних соціально-економічних чи правових підстав і не випливають з міжнародних зобов'язань України.
Згідно з Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виключне право на використання знака мас перший заявник. Всі інші виробники повинні придбати ліцензію на право використання такого знака, незважаючи на те, що вони маркували аналогічним знаком свою продукцію ще за часів існування СРСР.
У грудні 2000 р. було прийнято черговий Закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності», спрямований, на думку його розробників, на спрощення процедури надання прав на об'єкти промислової власності.
Створена нормативно-правова база для охорони об'єкти промислової власності, віднесених до державної таємниці. Правовідносини, пов'язані з цими об'єктами, врегульовані Положенням про порядок оформлення та використання прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, які становлять державну таємницю.
З метою визначення патентної ситуації навколо об'єктів господарської діяльності та для використання їх на ринку промислової власності запроваджено два державні стандарти: ДСТУ 3575-97. «Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення» (встановлює основні положення, порядок проведення та форму звіту про патентні дослідження) і ДСТУ 3574-97. «Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення» (застосовується для забезпечення використання об'єкта господарської діяльності у державі та за кордоном без порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників).
Визначення, які наводяться для пояснення того, що є об'єктом науково-технічної інформації, економічними, організаційними та іншими вигодами, економічними привілеями (пп. 8—10 Порядку), викладені нечітко і не дають можливості встановити, що ж саме є об'єктом права власності у кожному конкретному випадку.
Закони «Про власність», «Про науково-технічну інформацію» та деякі інші передбачають, що держава може виступати суб'єктом прав на об'єкти промислової власності. Однак у них не визначено, у якому порядку такі права набуваються та використовуються. Тому дуже актуальним уявляється питання про розробку нормативно-правових актів, пов'язаних з визначенням прав на об'єкти промислової власності, які повністю або частково створені за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, хоч в Україні і закладено основи законодавчої та нормативно-правової бази у сфері промислової власності, до цього часу немає державної програми удосконалення національної системи її охорони. Не визначені стратегічні цілі, завдання та пріоритети розвитку системи правової охорони вітчизняних науково-технічних досягнень на внутрішньому та зовнішньому ринках, основні напрями вдосконалення законодавства у сфері промислової власності. Багато в чому воно відстає від життя, не відповідає економічному розвитку нашої держави, а також міжнародним нормам і вимогам.
ІІ. Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво — один із найбільш масових видів творчості. Тому винахідництву, в тому числі правовому регулюванню відносин, які складаються у сфері створення та використання винаходів, в усіх країнах приділяється досить велика увага. Як уже зазначалося, винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», творча діяльність із створення і використання промислових зразків — Законом України «Про охорону прав на промислові зразки».
Чинне законодавство встановлює вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог та інших норм чинного законодавства можна вивести визначення згаданих об'єктів.
Винахід— це технічне рішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для промислового використання.
Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам макроорганізму, культура клітин рослини і тварини); спосіб (включаючи біотехнологічні способи, способи лікування і діагностики, та профілактики).
Згідно з Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не можуть одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; програми для обчислювальних машин; результати художнього конструювання; топології інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин (п.З ст.5). Крім того, правова охорона не надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоспроможності.
Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим використання третіми особами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, заявники, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки. Це має значення не тільки для автора, а й для держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки, хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання правоохоронного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону такої пропозиції. У цьому ж випадку втрачається можливість патентування пропозиції за кордоном і остання може бути використана іноземними особами без виплати винагороди.
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Право авторства на винахід належить громадянину, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого процесу самого винахідництва. Проте, одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще недостатньо. Може бути творчість, а її результати визнати винаходом немає підстав. Пропозиція визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими у науці й техніці на дату пріоритету заявки, вона характеризується новою якістю, що робить доцільним її використання. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у промисловому виробництві, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції, які істотно поліпшують ці об'єкти.
Винахід є промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості, сільському господарстві, в системі охорони здоров'я та інших галузях. У цій нормі Закону (п.7 ст.6) йдеться про два аспекти поняття «промислова придатність»: а) галузі застосування винаходу; б) технічна можливість використання винаходу.
Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним.
Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати і подання заявки до Держпатенту України. На новизну корисної моделі також не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до Держпатенту України.
Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не ставиться умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті — до винаходів відносять продукти і способи, до корисної моделі — конструктивне виконання пристрою.
Промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.
Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Держпатенту України. Проте на новизну промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки до Держпатенту України.
Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності.
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» його дія не поширюється на: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію як таку; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.
Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави і особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа.
Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку. Інколи малолітні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у виробництві.
Поняття суб'єкта права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок стосується як автора результату творчої діяльності, так і його правонаступників — будь-яких фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результат своєї творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або держава. Так, відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» власником патенту може стати Фонд винаходів України. Законодавчі акти про промислову власність передбачають і інші випадки, коли суб'єктом прав на результати творчої праці виступають саме юридичні особи, держава або її органи.
Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивні права авторів перейшли за договором або за заповітом.
Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках. Так, право на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, строк охорони на які минув, переходить до суспільства або держави.
Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У такому разі складаються відносини, які прийнято називати співавторством. Але співавторство має місце лише тоді, коли воно носить творчий характер. Надання технічної допомоги автору іншими особами не є співавторством.
За законодавством про промислову власність відносини між співавторами визначаються угодою між ними, передбачаючи при цьому рівність прав усіх співавторів. Склад співавторів може бути змінений Держпатентом України на підставі поданої співавторами заяви.
Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підняло роль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці. Йдеться про роботодавця, який надав творцеві роботу.
Закони про винаходи, корисні моделі і промислові зразки передбачають норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки у переважній більшості випадків належить саме роботодавцеві, оскільки близько 90 % авторів працюють за наймом.
Як уже зазначалося, суб'єктом права на винаходи, корисні моделі може бути Фонд винаходів України. Це юридична особа, яка має право користуватися і розпоряджатися переданими йому об'єктами на свій розсуд на комерційних засадах.
ІІІ. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
Як зазначалося вище, автор пропозиції, що має ознаки винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, може стати суб'єктом патентних прав лише після відповідної кваліфікації даної пропозиції компетентним державним органом. Для цього автор пропозиції повинен надати їй об'єктивної форми, яка б робила останню можливою для сприйняття іншими особами. Пропозиція повинна бути втілена в креслення, дослідний зразок чи просто описана так, щоб її сутність була зрозумілою і доступною іншим особам і придатною для користування.
Право кваліфікації творчої пропозиції як винаходу, корисної моделі чи промислового зразка належить Держпатенту України. Лише після того як Держпатент України визнає заявлену пропозицію винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, прийме рішення про внесення її до відповідного Державного реєстру і видачу патенту автору, останній офіційно визнається автором свого творіння і для нього виникають певні права та пільги, встановлені законодавством. Тільки після цього акту, автор, а також інші особи можуть розголошувати сутність пропозиції шляхом публікації, усних доповідей тощо.
Право на винахід, корисну модель чи промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.
Патент — це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.
Оформлення прав на винахід, корисні моделі і промислові зразки потребує подання належним чином оформленої заявки до Держпатенту України, проведення спеціальних експертиз поданої заявки в тих випадках, коли вони передбачені, занесення до спеціального державного Реєстру об'єктів, які відповідають умовам патентоспроможності. Після державної реєстрації видається спеціальний правоохоронний документ — патент.
Право на подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок передусім має автор. Він може (але не зобов'язаний) подавати заявки до Держпатенту України через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу. Іноземні громадяни і юридичні особи подають заявки тільки через представників у справах інтелектуальної власності.
Право на подання заявки має також роботодавець, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця.
Право на подання заявки мають також правонаступники як авторів, так і роботодавців, а також Фонд винаходів України. Заявка складається українською мовою і має стосуватися лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових зразків не допускається.
Заявка повинна містити: заяву про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно; опис (винаходу, корисної моделі чи промислового зразка); формулу винаходу, корисної моделі; креслення (якщо на нього є посилання в описі); реферат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки.
У заяві на видачу патенту обов'язково має бути вказано прізвище заявника (заявників), його адресу, а також автора (авторів) заявленого результату.
За датою надходження заявки до Держпатенту України визначається пріоритет пропозиції. Якщо пропозиція була створена окремими авторами незалежно один від одного, то пріоритет визначається за тим автором, заявка якого раніше надійшла до Держпатенту. Але при цьому слід мати на увазі, що заявником може бути іноземна фізична чи юридична особа, яка має право на конвенційний пріоритет. Він полягає в тому, що заявник держави — учасники Паризької конвенції про охорону промислової власності мають право протягом 12 місяців від дати подання заявки в одній із країн — учасниць Конвенції, подати цю ж заявку в іншій країні — учасниці Конвенції з пріоритетом по першій поданій заявці. Так, наприклад, якщо громадянин Франції подав у своє патентне відомство заявку 1 лютого 1994 р., а громадянин чи юридична особа України подали заявку на ту ж саму пропозицію до Держпатенту України 1 травня 1994 р. і тільки після цього громадянин Франції подав заявку до Держпатенту України, тобто після 1 травня, то пріоритет по цій заявці буде визнано за громадянином Франції. Заявка заявника України буде відхилена за відсутністю новизни.
Але варто мати на увазі, що строки конвенційного пріоритету різні для різних об'єктів промислової вартості, наприклад, на промислові зразки цей строк становить 6 місяців.
Після надходження заявки до Держпатенту вона підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за формальними ознаками (формальна експертиза), крім того, заявка на винахід підлягає експертизі по суті, мета якої — встановити відповідність пропозиції вимогам патентоспроможності. Заявки на корисні моделі і промислові зразки експертизі на патентоспроможність не піддаються і патент видається під відповідальність його власника без гарантії його чинності.
Через 18 місяців після дня подання заявки на винахід Держпатент України публікує в офіційному бюлетені визначені ним відомості про заявку за умови, що вона не відхилена і не відкликана. Мета публікації відомостей про заявку в офіційному бюлетені Держпатенту України полягає в тому, щоб сповістити усіх заінтересованих осіб про заявлений винахід для якнайшвидшого його використання в господарстві України. Разом з тим публікація проголошує надання тимчасової правової охорони заявнику на час від дати публікації до прийняття рішення про видачу патенту або про відмову у такій видачі. Нарешті, публікація має забезпечити заявнику право на одержання певної компенсації в разі використання винаходу.
За результатами експертизи Держпатент вирішує питання про видачу патенту чи про відмову у видачі патенту і на підставі останнього рішення публікує в офіційному бюлетені відомості про видачу патенту.
Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Держпатент публікує опис до патенту на винахід, що містить формулу та опис самого винаходу. Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на винахід Держпатент здійснює його державну реєстрацію, для чого вносить до Державного реєстру винаходів України відомості про патент. У місячний строк після державної реєстрації патенту його видають особі, яка має право на одержання патенту. Якщо право на одержання патенту мають кілька осіб, їм видається один патент.
Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Держпатенту. Строк дії патенту на корисну модель — п'ять років від дати подання заявки до Держпатенту і за клопотанням власника може бути продовжений, але не більш як на три роки. На промисловий зразок патент видається строком на 10 років віддати подання заявки до Держпатенту і може бути продовжений за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.
За одержання патенту та підтримання його чинності необхідно сплачувати спеціальний збір, розмір якого і порядок сплати встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Дія патенту на винахід, корисну модель і промисловий зразок може достроково припинитися повністю або частково з двох підстав:
— за заявою власника патенту;
— за несвоєчасну сплату встановленого річного збору за підтримання чинності патенту.
Патент може бути визнаний недійсним повністю або частково у випадках:
— встановленої невідповідності запатентованого об'єкта умовам патентоспроможності;
— наявності у формулі винаходу, корисної моделі чи промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці;
— порушення порядку зарубіжного патентування.
Права, які надаються суб'єктам права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, прийнято поділяти на дві групи: особисті (немайнові) права і майнові права.
Особисті (немайнові) права - право на авторство, право на ім'я (спеціальну назву), право подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих (немайнових) і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.
Як уже зазначалося, право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як самого результату, так і особи автора.
Зазначення імені автора в разі використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.
Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає присвоєння імені автора чи іншої спеціальної назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку. Разом з тим воно не містить прямої заборони присвоювати зазначеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви.
Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, проголошене чинним законодавством, дає його суб'єкту ті самі правомочності, які дає право власності на будь-який інший об'єкт.
Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом, який надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших власників патентів. Якщо патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком особам, то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд. Проте, жоден з них не має права видавати ліцензію на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та передавати право власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти власників патенту.
Власник патенту має право забороняти будь-кому використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків передбачених законодавством.
Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок може відчужуватися будь-яким способом, не забороненим законом, будь-якій третій особі — правонаступнику. Власник патенту має право дати дозвіл будь-якій особі (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Договори про передачу права власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок та ліцензійні договори підлягають обов'язковій реєстрації у Держпатенті України.
Власник патенту має право на винагороду за використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка. Розмір винагороди, порядок її обчислення і строки виплати визначаются угодою сторін.
Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту (сплачується починаючи від дати подання заявки). Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Держпатенту одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту.
Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту. Якщо він без достатніх підстав не дозволяє використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що може заподіяти шкоду суспільним інтересам або інтересам національної безпеки, то Кабінет Міністрів України має право дозволити заінтересованим особам користування зазначеними об'єктами без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.
Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок протягом трьох років не використовуються або використовуються недостатньо, то будь-яка особа, що бажає використати зазначені об'єкти і виявляє до цього готовність, може звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про дозвіл на їх використання. За наявності відповідних підстав суд може видати такий дозвіл.
IV. Право на секрети виробництва (ноу-хау), на селекційні досягнення, на селекційні досягнення в галузі тваринництва, на науково-технічну інформацію
Секретом виробництва визнається технічна, організаційна, комерційна та інша інформація, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної діяльності і не відома третім особам. У силу зазначених факторів цей секрет має комерційну цінність.
Комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, секретом виробництва (ноу-хау) не визнаються.
Для одержання правової охорони секрет виробництва (ноу-хау) має відповідати певним умовам:
— зазначена інформація має справді комерційну цінність;
— інформація дійсно не відома третім особам;
— до зазначеної інформації немає вільного доступу третім особам;
— володілець зазначеної інформації вживає необхідних заходів для збереження її конфеденційності.
Правова охорона секрету виробництва (ноу-хау) настає лише за умови, що дана інформація належним чином задокументована і засвідчена відповідним свідоцтвом.
Володілець свідоцтва має право власності на секрет виробництва (ноу-хау), а також виключне право на його використання.
Якщо секрет виробництва (ноу-хау) містить у собі результат творчої діяльності, то володілець свідоцтва має особисті (немайнові) і майнові права.
Як і будь-який власник товару, володілець свідоцтва має право на відчуження будь-яким незабороненим способом свого секрету виробництва (ноу-хау) третім особам. Крім цього, володілець зазначеної інформації може передавати право на її використання іншим особам шляхом видачі виключної і невиключної ліцензії.
Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує великих затрат енергії, наполегливих пошуків, коштів, часу і зусиль. Це процес, який триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь. Відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин, регулюються Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., який набув чинності 1 листопада 1993 р.
У Законі дано визначення таких понять як сорт, використання сорту, запатентований сорт та інших, пов'язаних з правовою охороною сортів рослин.
Так, Реєстр сортів рослин України — це реєстр, до якого занесено сорти, допущені для господарського використання; Державний реєстр сортів рослин України — реєстр, до якого занесено сорти, права на які охороняються; виключна ліцензія — передача власником патенту або його правонаступником (ліцензіар) права на використання сорту будь-якій особі (ліцензіат), включаючи право продажу ліцензій на сорт третім особам; невиключна ліцензія — передача власником патенту або його правонаступником права на використання сорту будь-якій особі, за винятком права продажу ліцензії на цей сорт третім особам.
Об'єктом правової охорони згаданий вище Закон визнає майнові та немайнові права автора сорту, власника патенту або ліцензії. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Патент видається на сорт, який є новим та відповідає умовам відмінності, однорідності і стабільності.
Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сорту рослин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути суб'єктами прав на сорти рослин в Україні за принципом взаємності.
Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створено цей сорт. Якщо сорт створено спільною творчою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами зазначеного сорту. Авторові (співавторам) сорту належить право авторства. Автор сорту може в заявці на видачу патенту на сорт зазначити його назву, яка повинна певним чином індивідуалізувати сорт, відрізняти його від вже існуючого сорту такого самого або близького ботанічного виду. Закон встановив вимоги до назви і правила її використання.
Заявку на одержання патенту на сорт рослин може подати передусім автор (співавтори) сорту або його правонаступники. Крім того, заявку на сорт можуть подавати будь-які фізичні або юридичні особи, яким автор сорту передав це право, в тому числі роботодавець, у якого працює автор сорту. Роботодавець має право на подачу заявки за таких умов: а) сорт створено працівником під час роботи у роботодавця; б) сорт створено в порядку виконання службового завдання («службовий» сорт); в) між роботодавцем і автором сорту укладено письмовий договір, за яким автор сорту передає роботодавцю право на одержання патенту.
Використання сорту. Виключне право на використання сорту рослин належить тільки власникові патенту. Будь-яка інша фізична чи юридична особа може використати сорт лише на підставі ліцензійного договору з власником патенту. Власник патенту, який є автором сорту, може передати своє право на патент будь-якій фізичній або юридичній особі, яка стає правонаступником власника патенту. Проте, якщо власник патенту не є автором сорту, він може передати патент третім особам лише на умовах, на яких сам отримав патент.
Договори про передачу патенту і ліцензійні договори підлягають обов'язковій реєстрації в Держпатенті України.
Власник патенту має право оголосити відкриту ліцензію на свій сорт.
Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості досить копітка, тривала і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності в галузі тваринництва стають товаром, який користується великим попитом і здатний принести добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р., який набув чинності з дня його опублікування, тобто з 11 січня 1994 р. Цей Закон визначає загальні, економічні та організаційні основи діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці, а також правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва.
Під тваринництвом Закон розуміє господарську діяльність з вирощування тварин і птиці. Племінне тваринництво — це виведення тварин і птиці вищої якості. Об'єктами племінного тваринництва є племінна (чистопородна) велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні та птиця (надалі тварини). Племінна тварина — це тварина вищої якості порівняно з Іншими тваринами свого виду; ця тварина пронумерована і може бути ідентифікована; вона походить від батьків, зареєстрованих у племінних документах і сама також зареєстрована у племінних документах як така, що має відповідно до встановлених вимог дані офіційного обліку продуктивності та класифікації за типом.
Отже, племінне тваринництво — це наукова, творча діяльність із виведення нових племінних тварин, що істотно відрізняються від своїх попередників цілим комплексом ознак (вищою продуктивністю, стійкістю проти хвороб тощо). Порода повинна бути дійсно новою порівняно з тими, що вже розводяться в Україні чи за кордоном, а її відмінні ознаки мають бути стабільними, тобто надійно передаватися потомству.
Суб'єктами цієї діяльності є підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуногенетичного контролю, контрольно-випробувальні станції, центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а також селянські (фермерські) господарства, які мають свідоцтво на право займатися племінною справою.
Порядок видачі свідоцтв визначається Міністерством сільського господарства і продовольства України.
Об'єктами права на селекційне досягнення в галузі тваринництва є селекціонери, творчою працею яких виведено нову породу тварин, та їх правонаступники.
Заявка на нову породу тварин подається до Міністерства сільського господарства і продовольства України, де вона підлягає обов'язковій експертизі. Після завершення експертизи приймається рішення про визнання пропозиції селекційним досягненням або про відмову в такому визнанні. Якщо пропозиція відповідає умовам охороноспроможності, то в Державному реєстрі селекційних досягнень України робиться відповідний запис і видається правоохоронний документ. Цим документом засвідчується авторство селекціонера і право власності на селекційне досягнення.
Використання селекційного досягнення іншими особами може мати місце лише на підставі ліцензійного договору.
У сучасних умовах будь-яке виробництво не може обійтися без належного забезпечення науково-технічною інформацією, яка за ринкової економіки стає товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Науково-технічна інформація може бути об'єктом будь-яких цивільно-правових правочинів. Правова охорона науково-технічної інформації встановлена Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. та іншими нормативними актами, що видаються на його розвиток.
За згаданим вище Законом науково-технічною інформацією визнаються документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.
Отже, науково-технічна інформація як об'єкт правової охорони має відповідати певним ознакам, встановленим Законом. Це, передусім, інформація, певним чином об'єктивована, тобто виражена в будь-якій об'єктивній формі — документована або публічно оголошувана. Форма об'єктивізації інформації може бути будь-якою — письмовою, зафіксованою на магнітній плівці чи платівці, публічно проголошеною тощо.
Це досить широке коло інформаційних матеріалів — наукові монографії і статті, звіти про виконану науково-дослідну роботу, відомості про наукові відкриття і патенти на винаходи, промислові зразки та інші правоохоронні документи на об'єкти промислової власності, ноу-хау, комерційні та інші секрети виробництва, нові сорти рослин тощо.
Науково-технічна інформація стає об'єктом правової охорони за умови, що вона здобута шляхом творчого пошуку або іншим законним шляхом. Чужий запозичений досвід не може вважатися науково-технічною інформацією. У Законі України «Про науково-технічну інформацію» прямо підкреслено, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної роботи, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати. Ці результати мають бути зафіксовані в такій формі, яка дозволяє їх відтворення, використання та поширення. Науково-технічна інформація є необхідною передумовою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової і технічної творчості.
Інформаційні ресурси науково-технічної інформації — це систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших матеріальних носіях.
Інформаційні ресурси спільного користування — сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації, наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм, організацій, що займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладено договори про їх спільне користування.
Суб'єктами відносин, що виникають у процесі створення, відтворення, використання і поширення науково-технічної інформації можуть бути:
— будь-які фізичні і юридичні особи України;
— державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування;
— іноземні фізичні та юридичні особи та особи без громадянства;
— міжнародні організації.
Всі суб'єкти зазначених відносин можуть виступати як творці науково-технічної інформації, її накопичувачі, власники, виготовлювачі, зберігачі й споживачі інформаційної продукції та послуг, а також як посередники у сфері науково-технічної діяльності.
Творцями науково-технічної інформації можуть бути тільки громадяни, незалежно від віку. Споживачами можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи.
Дія Закону «Про науково-технічну інформацію» поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також на громадян, які мають право на одержання, використання, поширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, яка містить державну та іншу таємницю, що охороняється спеціальним законодавством. Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору на створення науково-технічної інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Суб'єктом права власності на науково-технічну інформацію може бути будь-яка фізична і юридична особа, в тому числі і держава. Науково-технічна інформація, що є об'єктом права приватної чи будь-якої іншої власності може переходити в державну власність у разі передачі її до відповідних банків даних, фондів або архівів на договірній основі.
Будь-яка відкрита науково-технічна продукція та послуги органів науково-технічної інформації, а також підприємств, організацій і установ, окремих громадян, які здійснюють науково-технічну діяльність, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним законодавством. Відносини між власниками науково-технічної інформації та її споживачами будуються на основі контрактів (договорів), та на інших формах угод, передбачених чинним законодавством. Контракт (договір) є основним документом, що регламентує відносини між власниками і споживачами інформації.