Внутрішні виклики

1. Відсутність сформованих загальнонаціональних, визнаних суспільством цінностей, які зміцнювали б єдність держави, а також загальнодержавного політичного, економічного, мовного, культурного, інформаційного простору.

На жаль, в Україні відбулась «самоавтономізація» регіональних спільнот. Власні телебачення, газети, вищі навчальні заклади, олігархи, історія із своїми міфами.

Розмивання спільності простору призводить до внутрішніх протистоянь з причин, які для наших сусідів є дрібними на фоні глобальних викликів.

2. Політична структуризація регіонів і намагання використати її разом із проблемами регіонального розвитку, економічними, соціальними, культурними, ментальними та іншими відмінностями між регіонами для загострення політичного протистояння як на національному рівні, так і в міжрегіональних відносинах.

Нетерпимість між політичними силами, які мають дуже виразну регіональну електоральну підтримку, призводить до паралічу інститутів демократії, руйнує перші паростки єдності в українському суспільстві, створює загрози збереженню територіальної цілісності держави.

3. Відсутність адекватної державної регіональної політики солідарності між регіонами та вирівнювання асиметрії регіонального розвитку ще більш посилили ризики та негативні тенденції українського життя: наростання асиметрії в рівнях розвитку регіонів, деградація села, криза міської поселенської мережі, скорочення кількості та погіршення якості трудового потенціалу, посилення міграції з багатьох регіонів України працездатного населення, особливо молоді, за межі України.

4. Наявність серед парламентських сил політичних партій із протилежним баченням історії України, її політичного устрою, місця і ролі України у світовому розподілі праці орієнтацією на виборців окремих регіонів і як наслідок використання міжрегіональних відмінностей у веденні виборчої агітації, а відтак і політичної діяльності, яка не сприяє міжрегіональному порозумінню та єдності.

Законодавство у сфері державної регіональної політики

Державна регіональна політика у Україні, як і у будь-якій державі світу формується та реалізовується на основі комплексу національного законодавства, яке в свою чергу має відображати об‘єктивні потреби суспільства у такій політиці та бачення політики, що формується відповідними державними інституціями на основі цілісної концепції, якій підпорядковується діяльність державних органів.

Сьогодні важливим є переосмислення суті державної регіональної політики, як скоординованих у просторі секторальних політик з метою забезпечення єдності усієї державної території, вирівнювання диспропорцій у регіональному розвитку для забезпечення належної якості життя людини незалежно від місця її проживання.

Необхідне ухвалення нового базового (рамкового) закону про засади державної регіональної політики та відповідним переглядом усього масиву законодавства, що в тій чи тій мірі має відношення до реалізації цієї політики.

Невиконання значної кількості завдань, передбачених Державною стратегією регіонального розвитку, зокрема проведення реформ системи управління регіональним розвитком, реформи місцевого самоврядування та територіального устрою не дало змоги створити повноцінну правову систему формування та реалізації державної регіональної політики, яка б могла поступово, але невідворотно забезпечувати реалізацію конституційних норм щодо збалансованого розвитку українських регіонів, на основі притаманних ним особливостях.

Система українського законодавства з питань державної регіональної політики сформувалась в розвиток конституційних норм і складається із законів України, Указів Президента(Концепція державної регіональної політики в редакції Указу Президента України № 341/2001), нормативно-правових актів Уряду які регулюють питання формування та реалізації державної регіональної політики, регіонального розвитку загалом.

Система законодавства, складається із кількох великих груп законодавчих актів: