1.2. Особливості ринку капіталу
Капітал (або капітальні блага) – це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навички, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).
Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів і послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).
Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.
Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент – це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.
Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках. Попередньому прикладу відповідає процентна ставка 0,1 або 10%.
Сутність відсотку більш наочно проявляється на ринку капіталу.
Ринок капіталу – це ринок чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений, як у випадку з акціями) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому для спрощення можна вважати, що існує єдиний ринок капіталу.
Виходячи з двох основних концепцій капіталу, можна по-різному визначати ринок капіталу. Якщо брати до уваги "речову" концепцію, ринок капіталу є одним з ринків чинників виробництва. Попит на капітал на цьому ринку – це попит підприємців на фізичний капітал. Але для цього їм потрібний грошовий капітал. Вирішення цієї проблеми полягає у створенні особливого ринку, на якому продаються і купуються гроші. Продавцями грошового капіталу на цьому ринку виступають домогосподарства (рис. 1.2) [24, 120].
Доходи домогосподарств можна поділити на споживання і заощадження. Заощаджуючи кошти, люди обмежують своє поточне споживання заради його зростання у майбутньому. Але зберігати гроші просто у вигляді готівки невигідно. І ринок капіталу пропонує домогосподарствам надійне і вигідне зберігання їхніх коштів. Це робиться завдяки комерційним банкам, про які вже йшлося у першому питанні.
Рис. 1.2. Перетворення заощаджень в інвестиції [24, 121]
Саме комерційні банки зберігають внески домогосподарств, акумулюють їхні заощадження і за рахунок цих коштів пропонують позики або кредити (від лат. creditum – позика) підприємцям для інвестування. Тому ринок капіталу також називають ринком інвестиційних коштів.
Ринок грошового капіталу можна представити як ринок грошей (тобто короткострокових, банківських позик, які пропонує кредитна (банківська) система) та ринок цінних паперів (тобто довгострокових позик, фінансовий ринок). Це доволі своєрідний ринок – попит на ньому існує саме на гроші, а пропозиція виступає у вигляді як грошей, так і цінних паперів (акцій та облігацій). Суб'єктами фінансового ринку виступають не лише банки та домогосподарства, а і фондова біржа (на рис. 1.2 "Б" у цьому випадку означатиме біржу).
На ринку капіталу попит забезпечують підприємці. їхній попит на інвестиційні кошти залежить від потреби розширення своєї діяльності, ситуації на ринках благ – можливостей вкладання цих коштів, їхньої прибутковості. Оцінка доцільності інвестування проводиться на основі дисконтування. Цілком природно, що залежність між інвестиційним попитом і ставкою відсотку буде обернена – чим дорожчі кредити, тим менше бажання скористатися ними.
Пропозиція інвестиційних коштів формується за рахунок заощаджень домогосподарств. Вирішальним чинником для прийняття рішення домогосподарствами є ставка відсотку – чим вона більша, тим легше тимчасово розлучитися з своїми грошима. Тому графік пропозиції інвестиційних коштів має додатний нахил [24, 121].
Таким чином, попит і пропозиція на ринку капіталу виглядають традиційно. Взаємодія домогосподарств і підприємців – перетин кривих визначає рівноважну ставку позичкового відсотка. Це своєрідна ціна тимчасового використання чужих грошей.
Рис. 1.3. Рівновага на ринку капіталу [24, 122]
Окрім комерційних банків на ринку капіталу присутні й інші фінансові посередники – це страхові компанії, інвестиційні, пенсійні фонди тощо.
Нижче буде розглянута проста модель ринку капіталу, а саме – модель ринку позичкових коштів. Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти DК, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують пропозицію позичкових коштів SК, тобто пропозицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень (рис. 1.4.а). На цьому ринку (який розглядатиметься лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка rE як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів КE.
Рис. 1.4. (а) Конкурентний ринок інвестицій ресурсів, (б) Попит конкурентної фірми на інвестиційні ресурси на конкурентному ринку [19, 149]
Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.
Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.
Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.
У свою чергу домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживанням благ) у поточному періоді і в майбутньому.
Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються розміщення ресурсів протягом кількох часових періодів – тобто здійснення міжчасового вибору.