Фінансово-крадитні установи

Виконавці

Повернення боргу

Реалізація проекту

Замовник

Рис. 5.5. Схема організації проектного фінансування

Проектному фінансуванню притаманні особливі ознаки, за яки­ми його відрізняють від кредитування, зокрема банківського.

Так, на відміну від банківського комерційного кредиту­вання, де об'єктом кредиту виступає фінансово-господарська ді­яльність позичальника, для проектного фінансування об'єктом дослідження є конкретний задум, тобто бізнес-ідея, проект (інвес­тиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний тощо). При цьому оцінка діяльності позичальника визначається у складі за­гальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом відшкодування боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, що генерує сам проект, тоді як в банківському кредитуванні джерелом виступають результати діяльності позичальника.

Проектне фінансування дозволяє здійснити багатосторонні проекти, в яких дотримується баланс інтересів усіх учасників та використовуються при цьому різні фінансові інструменти, як, на­приклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансу­вання, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальни­ків, інноваційні фінансові механізми тощо.

Складність організації фінансування таких проектів передба­чає тривалий термін їх реалізації, залучення широкого спектра технічних, економічних, фінансових та юридичних послуг різних суб'єктів, що беруть участь у підготовці та реалізації проекту.

Світова практика вирізняє такі принципи проектного фінансу­вання:

- Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансу­вання спонукає до розподілу ризиків серед максимальної кількос­ті учасників проекту, а ризики за проектом у свою чергу потре­бують ретельного відстеження та попереднього аналізу з метою укладання контрактів зі споживачами продукції та страхувальни­ками на період до повного погашення кредиту. Урахування кре­дитором цього принципу означає збільшення розміру банківської маржі на весь період обслуговування боргу.

- Принцип покриття боргу. Урахування такого принципу установою, що фінансує, ґрунтується на показнику обслугову­вання боргу (як співвідношенні очікуваних чистих надходжень від реалізації проекту до загальної суми заборгованості та відсот­ків). Отримані результати порівнюються з базовим варіантом ін­вестиційного проекту, що підготував незалежний консультант. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути в межах 1,3—1,8, залежно від ступеня ризику і специфіки галузі.

- Ринковий принцип вимагає від фінансово-кредитної устано­ви детального аналізу кон'юнктури ринку майбутньої продукції, що обумовлюється під час підписання кредитної угоди. Такий ана­ліз ринку проводиться з метою визначення динаміки цін на період експлуатації об'єкта. Як правило, порівняльний аналіз у такому аспекті проводиться: за сценарієм інвестора (замовника); песиміс­тичним сценарієм банку; сценарієм, підготовленим незалежними експертами.

- Принцип обмеженої відповідальності клієнта випливає з виз­начення проектного фінансування, згідно з яким погашення забор­гованості відбувається за рахунок доходів від реалізації проекту, а відповідальність клієнта —- ініціатора проекту визначається роз­міром власних коштів, спрямованих у проект. Причому проект вважається здійсненим, якщо згідно зі взаємними зобов'язаннями виробнича потужність об'єкта досягла проектної потужності (близько 75 %).

- Принцип забезпечення джерелами фінансування проекту ґрунтується на додержанні досить високого співвідношення між власними та запозиченими коштами, що коливається залежно від галузі (20 : 80; 30 : 70; 40 : 60), проте прийнятним для сторін вва­жається співвідношення 30 : 70. Якщо інвестиційний проект реа­лізується у державному секторі економіки та має стратегічне зна­чення, то застосовується метод прямої бюджетної підтримки інвестицій, який використовується у таких формах: бюджетні асигнування на безповоротній основі (у вигляді субсидій та гран­тів); бюджетні інвестиції (через участь держави у капіталі під­приємства чи організації, що отримує бюджетні кошти); бюджет­ні кредити як універсальний інструмент державного стимулюван­ня проектів.

- Принцип гарантування інвестицій:

• гарантія як безумовне зобов'язання у разі настання гаран­тійного випадку необхідності перерахувати установі, що фінан­сує, визначену суму коштів;

• гарантія під час завершення фінансування пов'язана з відпо­відальністю інвесторів за повну реалізацію інвестиційного проекту;

• додаткова гарантія щодо депозитів суб'єктів, які беруть участь у фінансуванні проекту.

Метою таких гарантій є страхування боргових зобов'язань інвестиційного проекту на весь період його життєвого циклу.

- Принцип повернення та платності забезпечує послідовну ліквідацію заборгованості, графік якої відповідає життєвому цик­лу інвестиційного проекту таким чином, що повернення боргу починається після досягнення певного рівня виробничої потуж­ності, а темпи погашення заборгованості прямо пропорційні тем­пам зростання виробництва продукції. Принцип забезпечення повернення вкладених коштів під час проектного фінансування відіграє другорядну роль через те, що по-перше, чинником надійності виступає якість розроб­ки, що оцінюється після реалізації проекту. По-друге, під час фінансування великих інвестиційних проектів неможливо зіб­рати достатній пакет забезпечення у вигляді застави, гарантій тощо. При цьому інфляційні очікування, дії конкурентів, форс-мажорні обставини завжди залишають можливий ризик змен­шення доходів від реалізації проекту, що вважається об'єктив­ною закономірністю.

Проектне фінансування поді­ляється на три типи фінансування:

• без регресу на позичальника;

• з частковим регресом на позичальника;

• з повним регресом на позичальника.

Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.

Найбільш дорогою для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на пред'явлення фінансових вимог до пози­чальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі комер­ційні та політичні ризики, що пов'язані з реалізацією проекту, але плата за надання кредиту значно вище, ніж за інших способів фінансування.

Кредитор у змозі взяти на себе незначну кількість ризиків за проектом у разі, якщо йому вдається розробити чітку систему зо­бов'язань сторін, які братимуть участь у реалізації проекту. Це стосується питання забезпечення ресурсами, транспортування, збуту, страхування тощо. У цьому разі істотні переваги має пози­чальник, оскільки він несе витрати на залучення коштів, а його кредитний рейтинг дає йому можливість залучати кошти для задоволення інших потреб.

Кредиторам часто доводиться надавати певні пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довго­строкові угоди, запроваджувати гнучкий графік погашення пози­чок тощо.

Фінансування без регресу на позичальника застосовується до­сить рідко через складність створення системи комерційних зо­бов'язань і високі витрати на залучення спеціалістів, консульта­ційні послуги та інше. Зазвичай так фінансуються проекти, що мають високу рентабельність і забезпечують виробництво конку­рентоспроможної продукції або пов'язані з видобутком та пере­робкою корисних копалин. Таким чином, сферою застосування фінансування без регресу на позичальника є інвестиційні проек­ти, що реалізуються в енергетиці, добувній галузі та первинній переробці сировини, у металургії, нафто- та газопереробці.

Проектне фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується на оцінці всіх ризиків, пов'язаних із реалізацією про­екту. Вони розподіляються між усіма учасниками угоди таким чи­ном, щоб останні могли прийняти на себе всі ризики, які залежать від них. Наприклад, позичальник бере на себе всі ризики, пов'язані з експлуатацією підприємства; підрядник несе відповідальність за завершення будівництва підприємства; постачальники обладнання беруть на себе ризики, пов'язані з комплектністю та якістю поста­вок тощо. Вартість цього типу фінансування є невисокою, що при­вело до поширення його на практиці. Максимальний розподіл ри­зиків між усіма учасниками проекту стимулює їх зацікавленість у здійсненні проекту. Сторони беруть на себе конкретні комерційні зобов'язання замість надання гарантій. Різновидом проектного фі­нансування з частковим регресом на позичальника є фінан­сове забезпечення проекту, яке не зачіпає баланс інших учасників проекту. У даному разі позичальник має надати кредиторам певні гарантії і частково представити свої активи як забезпечення. Крім того, позичальник може отримати такі додаткові переваги:

• можливість мобілізувати кошти, які неможливо залучити з інших джерел фінансування;

• у разі чіткого розподілу ризиків за проектом можна отри­мати додаткові кредити;

• можливість пролонгації боргу з боку кредитора;

• можливість створення для позичальника доброї ділової ре­путації та кредитної історії.

Кредитні установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або без права регресу. Особливе зна­чення для банків мають експортні проекти із забезпеченням до­ходів (надходження від експорту спрямовуються на офшорний рахунок, з якого спочатку вираховуються операційні та окремі капітальні витрати, а залишкова частина сплачується спонсорам проекту). Банки з обережністю ставляться до урядових гарантій комерційних проектів. Основна причина такого ставлення в тому, що банки традиційно розглядають проектне фінансування як приватний захід, а урядові гарантії вносять у взаємовід­носини сторін елемент суверенності.

Проектне фінансування з повним регресом на позичальника являє собою тип фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також ниж­чу вартість їх залучення порівняно з іншими типами проектного фінансування.

Такий тип фінансування застосовується у разі:

• надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, які мають державне значення, об'єктів інфраструктури, проектів, які дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;

• надання коштів у формі експортного кредиту, оскільки спе­ціалізовані агенції з надання експортних кредитів мають можли­вість приймати проектні ризики без додаткових гарантій третіх осіб;

• недостатньої надійності виданих по кредиту гарантій, хоча вони й покривають усі ризики за проектом;

• виділення коштів для невеликих проектів, які є чутливими навіть до незначного збільшення витрат, що може бути пов'я­зано, наприклад, з організацією інших форм проектного фінан­сування.

За умови фінансування проекту з повним регресом на позичаль­ника кредитор не бере на себе жодних ризиків за проектом. При цьому він обмежує свою участь наданням коштів проти гарантій спонсорів проекту чи третіх осіб навіть без аналізу потоків готів­ки. Надані кредитору гарантії можуть мати небалансовий харак­тер, виступаючи у формі договорів про управління, безумовних договорів постачання тощо.

Тип фінансування з повним регресом усіх ризиків на пози­чальника також застосовується для проектів, які мають держав­не значення, здійснюються під гарантію уряду та за його спри­яння. Винятком є форс-мажорні та політичні ризики, які може брати на себе кредитор. Так фінансуються проекти пріоритетно­го розвитку галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфра­структури тощо.

5.Емісія облігацій

Особливою формою фінансування інвестиційних проектів є емісія облігацій підприємств. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Емітент може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації — облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника.

У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, - в іноземній валюті.

Облігації можуть бути номіновані як в гривні, так і в іноземній валюті. Така можливість підприємствам, або муніципалітетам здійснювати розміщення облігацій номінованих в валюті, фактично означає можливість емітента безпосередньо здійснювати запозичення за межами України. Таким чином, юридичні особи мають можливість здійснювати зовнішні запозичення не тільки шляхом отримання синдикованого кредиту, але й шляхом безпосереднього розміщення облігацій номінованих в іноземній валюті за межами України, що в кінцевому результаті має позитивно впливати на обсяг іноземних інвестицій в економіку України.

Законом передбачено, що обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. Однією з умов розміщення облігацій є розкриття інформації про емітента та емісію, в якому суттєву роль грає проспект емісії облігацій. Проспект емісії містить наступну інформацію:

- Загальну інформація про емітента;

- Фінансову звітність;

- Інформацію про фінансово-господарський стан емітента, яка включає : опис діяльності емітента, а саме дані про: загальні тенденції та особливості розвитку галузі, у якій здійснює діяльність емітент, сезонний характер виробництва; обсяг реалізації основних видів продукції, послуг або робіт, що виробляє (здійснює) емітент; ринки збуту, основних споживачів продукції, послуг або робіт, що виробляє (здійснює) емітент; основні конкуренти емітента; обсяги та напрями інвестиційної діяльності емітента; відомості про юридичних осіб, у яких емітент володіє більше ніж 10% статутного капіталу; відомості про дочірні підприємства, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи емітента; відомості про участь емітента в холдингових компаніях, концернах, асоціаціях тощо; політика щодо досліджень та розробок; можливі фактори ризику в господарській діяльності емітента; перспективи діяльності емітента на поточний та наступний роки; відомості про провадження у справі про банкрутство; інформація про грошові зобов'язання емітента (кредитна історія емітента) тощо.

- Фінансову інформацію про цінні папери, їх характеристику, умови випуску та учасників розміщення.

Тобто, проспект емісії облігацій за своєю суттю як і у випадку з проспектом емісії акцій є специфічною формою бізнес-плану інвестиційного проекту, який передбачається реалізувати за допомогою залученого позикового капіталу.

На рис.5.6 представлена інформація про обсяги випусків облігацій підприємств України. Так, тільки протягом 2008 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано 912 випусків облігацій підприємств на суму 31,35 млрд грн. Порівняно з 2007 роком обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств зменшився на 13,13 млрд грн., що є результатом фінансової кризи. Хоча загальна тенденція свідчить про невпинний ріст цього показника як джерела залучення коштів на фондовому ринку.

Утримувач облігації є кредитором, але не співвласником корпо­рації (емітента), як акціонер. Тому облігація - це не титул власності. Утримувачі облігацій не мають право голосу в справах корпорації й участі в чистих прибутках як акціонери, але вони звичайно можуть вимагати задоволення

своїх законних вимог, аж до вимоги оголошен­ня корпорації банкрутом, якщо, звісно, не будуть здійснені необхідні виплати відсотків або основної суми боргу. Облігації, як правило, випускаються на зазначений період і після закінчення цього терміну мають викуповуватися (погашатися).

Рис.5.6. Обсяги зареєстрованих Комісією випусків

облігацій підприємств у 2004-2008 роках, млрд грн.

Отже, облігація - це боргове зобов'язання, що неодмінно включає два головних елементи:

• зобов'язання повернути утримувачу облігації після закінчення обговореного строку суму, зазначену при розміщенні облігацій, тобто є кінцевий термін погашення;

• зобов'язання емітента виплачувати утримувачу доход у заздале­гідь обговореному розмірі (можна фіксований) у вигляді відсотка від номінальної вартості або в іншому еквіваленті.

Підприємства вдаються до кредитів у ви­гляді облігаційних позик з метою фінансування проектів, які обіцяють прибуток. Випуск облігацій - це пряме звертання до інвесторів за кредитами, навіть якщо облігації розміщаються за допомогою посеред­ників. Такі цінні папери можна визначити як боргові інструменти, що обертаються, тобто кредитор може передавати свої права за кредитною згодою третім особам.

Для громадян і організацій це також корисна форма заощаджень тимчасово вільних коштів і одержання ними за рахунок таких вкла­день доходу.

Облігації, за якими є ліквідний біржовий вторинний ринок, на­дають емітентам більше можливостей з управління ліквідністю й регулювання поточної заборгованості:

1. Розміщення облігацій дозволяє гнучкіше управляти ліквідніс­тю, тому що з'являється можливість регулювати обсяг основної суми боргу через механізм оферт (механізм обговореного при емісії права дострокового викупу) і викуп на вторинному ринку.

2. Залучення коштів такою позикою дозволяє знижувати вартість обслуговування боргу за допомогою оголошення ставок купонів у процесі обігу облігацій і шляхом застосування «плаваючої» ставки купонів.

3. Вихід облігацій на ринок забезпечує позичальникові формування публічної кредитної історії, що розширює коло потенційних інвесто­рів, дозволяє одержати кредитний рейтинг і знизити в майбутньому вартість запозичення.

4. Обіг облігацій на вторинному ринку підвищує їх ліквідність, підвищує на них попит з боку потенційних інвесторів і в результаті дозволяє за необхідності успішно проводити наступні емісії цінних паперів.