5.2.Самофінансування інвестиційних проектів

Процес формування власних інвестиційних ресурсів (внут­рішніх та зовнішніх) тісно пов'язаний з початковим нагрома­дженням капіталу, або створенням статутного фонду. Статут­ний капітал — це сума внесків (паїв) засновників під­приємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, а й інші ма­теріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права корис­тування тощо. Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема це: чистий прибуток, амортизаційні відра­хування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; над­ходження від продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій формі, але вони завжди повинні мати вартісну оцінку. Такі внес­ки можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспорт­них засобів, предметів праці, цінних паперів, прав на користу­вання природними ресурсами, прав інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

Статутний капітал є невід'ємною складовою практично будь-якого підприємства, разом з тим, він є досить умовною величиною, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів у момент створення товариства. Через деякий період часу кошти, внесе­ні до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втраче­ні повністю або частково. Тому об'єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж сам по собі розмір не може ніяким чином гаран­тувати права кредиторів на майно підприємства.

При формуванні статутного капіталу кошти, спрямовані в основ­ні та оборотні засоби, являють собою початкові інвестиційні ресурси підприємства. На час придбання основних фондів і зарахування їх на баланс підприємства залишкова вартість збігається з їхньою почат­ковою балансовою вартістю. Надалі в міру участі основних фондів у виробничому процесі їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена час­тка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в мі­ру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій фор­мі в амортизаційному фонді. Цей фонд поповнюється за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для прос­того та частково для розширеного відтворення основних фондів.

Джерелом самофінансування є також: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо.

Самофінансування включає можливість підприємства від­шкодовувати затрати, здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати пи­тання соціального розвитку, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства. В умовах самофінансування суб'єкт господарювання в особі власника або особи, якій делеговані відповідні повноваження, самостійно, в межах чинного законодавства, вирішує, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через корпоративні відносини, податкову, аморти­заційну, валютну, митну та інші політики.

Таким чином, суб'єкт господарювання при такому методі фі­нансування інвестиційних проектів несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, держа­вою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.

Головним джерелом формування інвестиційних ресурсів на підприємстві є прибуток — кінцевий результат діяльності під­приємства, який являє собою різницю між загальною сумою до­ходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, зменшена на суму валових ви­трат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних за­собів і нематеріальних активів. Основою для формування прибутку на підприємстві є доходи, під якими розуміють збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які ведуть до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків вкладників).

Залежно від виду діяльності вирізняють доходи від :

• звичайної діяльності, до складу якої включають доходи від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності;

• надзвичайної діяльності, або відшкодування збитків від надзвичайних подій.

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства у вигляді чистого прибутку (збитку) визначається як різниця між різни­ми видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Наступним етапом у процесі формування джерел фінансування інвес­тиційних проектів за методом самофінансування є визначення порядку розподілу та напрямів використан­ня чистого прибутку, від яких залежить, яка частина прибутку пі­де на фінансування інвестиційних заходів (рис. 5.2). Підприємство може використовувати прибуток як джерело фінансування інвести­ційних проектів у обсягах, які направляються на формування фонду розвитку виробництва та фонду соціальної сфери (фінансування проек­тів, що мають соціальний характер — будівництво санаторіїв, баз відпочинку, дитсадків тощо). Рішення про розмір та структуру розподілу чистого прибутку приймає власник або особа, яка представляє його інтереси. Так, якщо це акціонерне товариство, то розподіл прибутку є прерогативою загальних зборів акціонерів, якщо підприємство належить до суб’єктів державної власності, то відповідний орган, наділений повноваженнями щодо розпорядження майном та\або активами такого підприємства.

Погашення цільових кредитів

Сплата штрафних санкцій

Чистий прибуток

Інші відрахування

Спеціальні фонди

Фонд розвитку виробництва

Фонд виплати дивідендів

Фонд соціальної сфери

Резервний фонд

Фонд матеріального заохочення

Рис. 5.2 Схема розподілу чистого прибутку підприємства

Важливим джерелом самофінансування інвестиційних проек­тів є амортизація, яка формуються в результаті перенесення вар­тості основних фондів на вартість продукту та в сукупності скла­дає амортизаційний фонд. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і не­матеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизацій­них відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

• придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощу­вання багаторічних насаджень до початку плодоношення;

• самостійне виготовлення основних фондів для власних ви­робничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної пла­ти працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

• капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Сума амортизаційних відрахувань залежить від:

• групи основних фондів ( 4 групи);

• норм відрахувань за групами основних фондів (2%, 10%, 6%, 15%);

• балансової вартості групи основних фондів;

• методів нарахування амортизації – лінійної, прискореної, уповільненої амортизації;

• річного індекса інфляції, за результатами якого проводиться індексація основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань на кожний звітний період визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації в процентах до балансової вартості основних фондів відповідної групи, їх балансової вартості, методів нарахування з коригуванням на індексацію вартості основних фондів. Економічна роль амортизації, як ми бачимо, полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, їх реконструкції та модернізації, що може бути об’єктом інвестиціного проекту, а підприємство в рамках встановлених законодавством порядку та методів нарахування амортизації може в певній мірі впливати на розмір амортизаційних відрахувань, формуючи таким чином певний обсяг інвестиційних ресурсів.