Розділ 5.Організація та джерела інвестування проектів

5.1. Характеристика та шляхи формування інвестиційних ресурсів на підприємстві.

5.2.Самофінансування інвестиційних проектів.

5.3.Акціонування як метод фінансування інвестиційних проектів.

5.4.Інвестиційне кредитування.

5.5.Емісія облігацій.

5.6. Державне фінансування інвестиційних проектів.

5.7.Фінансування проектів міжнародними організаціями.

5.8.Особливості організації фінансування проектів інститутами спільного інвестування.

5.9.Контрольні питання.

Вибір способу та джерела фінансування інвестиційного проекту є складним завданням з точки побудови ефективної організації роботи підприємства з інвестором і прийняття найкращого з альтернативних рішень. Різноманітність шляхів та умов залучення інвестиційних ресурсів ускладнює взаємодію учасників проекту та висуває певні вимоги до керівництва підприємства та проекту щодо координації управлінських дій.

Суть розділу – дати характеристику різноманітних джерел та способів формування інвестиційних ресурсів на підприємстві для фінансування проектів розвитку.

Вивчаючи даний розділ, студенти повинні знати:

- порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві;

-джерела та принципові схеми фінансування проектів розвитку на підприємстві;

- особливості фінансування за рахунок власних джерел та при залучені фінансових посередників;

а також уміти обгрунтовувати найбільш доцільні з точки зору проекту варіанти залучення інвестицій.

5.1. Характеристика та шляхи формування інвестиційних ресурсів на підприємстві

Реалізація інвестиційної діяльності на підприємстві потребує належного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестиційних ресурсів. Усі інвестиційні ресурси (національні та іноземні) прямо чи опосередковано залучаються підприємством на ринку капіталу. Схематично процес формування на підприємстві інвестицій­них ресурсів через ринок інвестиційного капіталу можна подати таким чином, що національні та іноземні кошти фізичних, юри­дичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства дво­ма шляхами: безпосередньо та через фінансово-кредитну сферу (рис. 5.1).

У першому випадку це може відбуватися шляхом:

• купівлі власниками заощаджень цінних паперів підпри­ємств на первинному ринку;

• надання державою підприємству дотацій, субсидій, пільго­вих кредитів, тощо;

• внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд підприємства на умовах участі у капіталі;

Інвестиційні ресурси підприємства

Інвестиційні ресурси,

залучені безпосередньо

у власників заощаджень

• Фізичні особи

• Підприємства

• Держава

Інвестиційні ресурси, залучені через фінансово-кредитні інститути

• Комерційні банки

• Інститути спільного інвестування

• Пенсійні фонди та страхові компанії

• Лізингові компанії

• Інші фінансові установи

Рис. 5.1. Формування інвестиційних ресурсів

підприємства через інвестиційний ринок

• об'єднання капіталів підприємств.

Другий потік заощаджень інвесторів потрапляє спочатку до посередників і набуває вигляду депозитів комерційних банків, внесків та або\сертифікатів пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, інших інституціональних інвесторів - страхових компаній тощо. Посередники, акумулюючи кошти населення та інших економіч­них суб'єктів, зобов'язані реінвестувати довірені їм заощадження з прибутком до моменту їх повернення власнику, тому вони ви­ходять на інвестиційний ринок як інституційні інвестори та кре­дитори.

Вибір способу фінансування - безпосередного або опосередкованого залучення інвестиційних ресурсів, відіграє на інвестиційному ринку певну роль з точки зору побудови ефективної організації роботи підприємства з інвестором. Так, наприклад, публічне розміщення цінних паперів – акцій або облігацій, серед невизначеного кола осіб потребує організації або самостійного розповсюдження, яке передбачає певні витрати на створення та функціонування у підприємства-емітента відповідного підрозділу з кадрами відповідної кваліфікації, або укладення відповідної угоди з андеррайтером цінних паперів. Право на отримання дотацій з державного бюджету, пільгових кредитів тощо також потребує як законодавчого забезпечення такого роду вимог, так і лобіювання цього процесу, що неможливо, як свідчить практика, без певних неформальних зв’язків та стосунків. Пошук та ведення переговорів щодо створення спільних підприємств з національним або тим більше іноземним інвестором також вимагає певного досвіду, знань та навичок з боку керівництва та власників такого підприємства. Робота з банками та інституційними інвесторами в свою чергу вимагає дотримання певних вимог, стандартів та процедур, пов’язаних з оцінкою фінансово-господарської діяльності підприємства з боку інвестора, забезпеченням кредитів, іншими особливостями інвестування в залежності від суб’єктів.

Тобто, вибір підприємством тих чи інших джерел залучення інвестиційних ресурсів залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів – специфіки діяльності підприємства, його фінансового стану та перспектив розвитку, стану ринку інвестиційних ресурсів, стану фондового ринку та ринку фінансових послуг, наявності кваліфіковних кадрів-інвестиційних консультантів тощо. В будь-якому випадку метою діяльності підприємства при виборі джерел інвестиційних ресурсів є оптимізація витрат на їх залучення, мінімізація вартості самих ресурсів при забезпеченні рівня їх достатності та функціональності, що забезпечує виконання вимог щодо інвестування проекту у відповідності із строками, етапами та прийнятими зобов’язаннями перед інвесторами.

В цілому система інвестиційних ресурсів підприємства може бути подана у такому вигляді (табл. 5.1).

Табл.5.1