1. Історіографія дослідження

Першим кроком до з'ясування суті соціально-політичної кризи Української держави 1657-1676 рр. став історико-політичний трактат невідомого автора кінця XVIII - поч. ХIХ ст. «Історія Русів» [38]. Незважаючи на ряд фактичних помилок, це твір вченого – патріота України, який першим, в умовах жорсткої царської цензури (саме вона є причиною того, що ми так і не знаємо ім'я автора), порушив питання про право українського народу на самостійний державний розвиток. Автор, зокрема, приділив увагу подіям Ніжинської чорної ради 1663 р. і дійшов висновку про вплив її результатів на подальше поглиблення суспільно-політичної кризи в державі. Автор акцентував увагу на негативному впливі геополітичного фактору на поглиблення руйнівних процесів у державі. Він наголошував на утворенні в середовищі старшини пропольської, проросійської й протурецької «партій».

Розділ іі. Причини, початок, походження терміну та періодизація «Руїни».

Завершальні етапи Національно-визвольної революції (серпень 1657 - вересень 1676) визначалися двома основними тенденціями: з одного боку, різким загостренням соціально-політичної боротьби, посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України, що призвело до її розчленування на Правобережжя і Лівобережжя, а з другого – спробами відновити територіальну цілісність та державну незалежність українських земель. На жаль, наступники Б.Хмельницького не лише не зуміли довершити започатковану ним справу державотворення, а й своїми безрозсудними вчинками, особливо протягом 1657-1665 рр., занапастили її, призвівши до т. зв. Руїни – гострої кризи української державності другої пол. XVII ст.

Розділ ііі. Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр.

3.1. Гетьманування Івана Виговського та українсько-московська війна 1658-1659 рр.

Складними були політичне становище і суспільні відносини в Україні на початку другої половини XVII ст., на час смерті Богдана Хмельницького. Хоч на Переяславській раді було проголошено приєднання України до Росії, але ще тривалий час не припинялися напади на Україну польських шляхтичів, кримських татар, турків. Багато разів вони вдиралися в українські землі, несучи руйнування і смерть. Почав наступ проти української державності російський царський уряд. Гетьмани і козацька старшина намагалися забезпечити незалежне існування Української держави і шукали шляхи для досягнення цієї мети.

Разом з тим козацька старшина, українські шляхтичі і вище православне духівництво, які після вигнання польських магнатів і шляхтичів стали панівною силою в Україні, піклувалися передусім про свої кланові інтереси. Вони мріяли якнайшвидше зосередити в своїх руках якнайбільше земель і багатств, закріпачити народні маси. Для досягнення своїх егоїстичних інтересів частина старшини використовувала різні засоби[21, с.254].

3.2. Юрій Хмельницький: перші кроки державотворчої діяльності.

Обираючи новим гетьманом 18-річного Юрка Хмельницького (1659-1662), старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе знову об'єднати народ, зупинити негативні тенденції, які розвивалися в українському суспільстві. Уже з самого початку перед новообраним гетьманом постала гостра проблема подальшого зовнішньополітичного курсу. Ситуація складалася таким чином, що Українська держава фактично опинилася між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою – з другого. Будь-які різкі рухи українського уряду в даному випадку могли мати непередбачувані наслідки. Тому було вирішено діяти обачливо, використовуючи суперечності між згаданими державами. Як зазначав восени 1659 р. один із польських сановників А.Потоцький в листі до короля, козацька старшина вважала за найрозумніше «не бути ні під королем, ні під царем, сподіваючись цього досягти, обманюючи і лякаючи короля царем, а царя – королем» [48, с.211].