1.2. Стилі лідерства та їх характеристика

Стиль лідерства – це типова для лідера система прийомів впливу на групу[6].

М. Мескон і Ф. Хедоурі зазначають, що за традиційною системою класифікації стиль може бути автократичним (це одна крайність) та ліберальним (інша крайність) або це буде стиль, зосереджений на роботі, та стиль, зосереджений на людині. Рис. 1.1. ілюструє автократично-ліберальний континуум.

1.3. Дослідження лідерства та його стилів у психології

Вивчаючи лідерство з позиції теорії діяльнісного опосередкування, експериментатори (М. Фролова та ін.) зіставили характеристики тренерів команд, віднесених за спеціальною методикою до груп високого рівня розвитку ("ефективні" тренери), з тренерами спортивних команд низького рівня розвитку ("неефективні" тренери) [42]. При цьому завдання спортивної діяльності та кваліфікації спортсменів (майстри спорту) були однаковими. В якості змінних виступали індивідуальний стиль діяльності й індивідуально-психологічні якості особистості тренера, які визначаються за допомогою методики Т. Лірі, доповненої соціально-психологічними шкалами "Коллективістична спрямованість тренера" та "Ділові якості тренера". В якості змінної виступав і рівень розвитку групи, представлений в характеристиці "ефективного" або "неефективного" тренера.

1.4. Типологічні особливості психіки людини як можливі чинники стилю лідерства

Зважаючи на те, що вчені визначили особливі лідерські якості, можна припустити можливість існування певних особистісних властивостей, притаманних лідерам.

Особливості психіки людини вважаються одним з каузальних факторів формування звичок, установок, умінь і т. д. Маккрей і Коста вважають, що вони є не узагальненими описами поведінки, а скоріш диспозиціями, про наявність яких свідчать стійкі закономірності мислення, переживань та дій і які дозволяють прогнозувати та пояснювати поведінку. Риси розуміють як непрямі причини поведінки. Більшість вчених впевнені в каузальній первинності рис, і вважається, що риси формують і структурують (а значить, і передбачають) поведінку безпосередньо чи опосередковано, а також мають фундаментальний характер (тобто мають біологічну основу та стабільні в часі). Передбачається існування чіткої межі між видами поведінки, отож, типологічну особливість можна розглядати як високу ймовірність того, що в певній ситуації людина продемонструє поведінку певного типу [57]. А. Фернхем зазначає, що в причинно-наслідковому зв’язку особистісні риси є причинами, а поведінка – наслідком.

Розділ іі емпіричне дослідження типологічних чинників стилю лідерства у студентів

Основним завданням роботи на емпіричному етапі є вивчення зв’язку стилів лідерства студентів з типологічними особливостями їх психіки. У другому розділі обґрунтовано та висвітлено методику дослідження, наведено його результати.

2.1. Методика дослідження

Досягнення мети дослідження передбачає вивчення стилів лідерства та типологічних особливостей особистості студентів, а також з’ясування наявності та характеру зв’язку між ними.

Для визначення типологічних чинників стилів лідерства у дослідженні використовувалися стандартизовані психологічні методики, призначені для вивчення стилю лідерства та типологічних особливостей особистості, відповідно до її структури (темперамент, характер, здібності, спрямованість, самосвідомість):

• методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна;

• методика «Визначення переважаючого типу темпераменту» В.С.Івашкіна;

• опитувальник Х. Смішека «Діагностика типів акцентуації рис характеру та темпераменту за К. Леонгардом»;

• опитувальник для визначення типів мислення та рівня креативності Г.С.Нікіфорова;

• методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса;

• тест-опитувальник ставлення до себе В. В. Століна та С. Р. Пантелєєва [13, 46].