2. Завдання наукового дослідження в соціальній педагогіці

Відродження соціальної педагогіки як галузі знання та практичної діяльності в Україні та Росії розпочалось у 90-х рр. ХХ ст. Проблеми соціальної педагогіки стали займатися такі вітчизняні й російські науковці, як: О. Безпалько, В. Бочарова, В. Загвязинський, І. Звєрєва, А. Капська, О. Караман, А. Мудрик, Л. Оліференко, В. Шахрай та ін.

Наукове дослідження в галузі соціальної педагогіки називають соціально-педагогічним; воно є спеціально організованим процесом пізнання, у якому відбувається вироблення теоретичних систематизованих знань про сутність соціальної педагогіки, її зміст, методи й форми діяльності соціального педагога.

Кожне наукове дослідження має свої специфіку та складність. Щодо соціально-педагогічного дослідження, то вони визначаються тим, що предметом дослідження є вся система взаємовідносин людини з оточуючим її середовищем, уся різноманітність соціальних зв’язків.

Становлення й розвиток соціальної педагогіки висуває перед ученими низку комплексних задач, які умовно можна об’єднати в три групи:

1. теоретичні проблеми соціальної педагогіки: уточнення об’єкта та предмета дослідження науки; розробка її понятійно-категоріальної системи на основі вивчення становлення соціальної педагогіки за рубежем і в історії вітчизняної культури, конкретні сучасні умови розвитку нашого суспільства; виявлення принципів цих галузей наукової діяльності та критеріїв оцінювання соціально-педагогічних досліджень, специфіки методів дослідження; теоретичні проблеми пов’язані з побудовою сучасних соціально-педагогічних, соціально-психологічних, філософсько-соціальних, історико-соціальних та інших концепцій соціальної педагогіки, діагностуванням і прогнозуванням соціально-педагогічних явищ;

2. розробка теорій, які безпосередньо обслуговують соціально-педагогічну діяльність: дослідження змісту, методів і засобів, що використовуються в діяльності соціального педагога; взаємозв’язок соціальної педагогіки із соціальною роботою, спеціальною та корекційною педагогікою, історією соціальної педагогіки; розробка технологій діяльності соціального педагога з різними групами дітей і в різних соціально-педагогічних установах тощо;

3. професійна підготовка соціального педагога: розробка концепцій підготовки спеціаліста;уточнення стандартів професійної підготовки соціального педагога; розробка комплексу навчальних посібників із соціальної педагогіки, історії соціальної педагогіки, соціально-педагогічних технологій тощо; розробка змісту, форм і методів семінарських, лабораторних занять, практикумів, форм і методів проведення практики, атестації випускників навчальних закладів та ін.

Ефективність наукових соціально-педагогічних досліджень здебільшого залежить від того, які джерела використовує соціальна педагогіка у своїй творчій діяльності. В. Загвязинський виокремлює п’ять таких джерел:

1. загальнолюдські гуманістичні ідеали, які відображені в так званому соціальному замовленні суспільства;

2. досягнення всього комплексу наук про людину: психології, педагогіки, валеології, філософії, соціології, соціальної роботи;

3. теоретичні концепції, вітчизняний і зарубіжний досвід;

4. педагогічний потенціал соціального середовища, яке оточує дитину (сім’я, школа, заклади культури);

5. творчий потенціал працівників соціальної сфери (соціальних педагогів, соціальних працівників, соціальних психологів та ін.)².