1.2. Проблема правового регулювання освіти в Україні

на сучасному етапі у різноманітних наукових підходах

Проблема створення, вдосконалення та по­дальшого розвитку правового регулювання сфери освіти в Україні залишається однією найактуальніших. Президент України В.Янукович зазначив: “Для мене, як Глави держави, освітня галузь є пріоритетною, адже за вели­ким рахунком освіта - це головна складова гуманітарної сфери. Вона навчає і виховує, творить людину і громадянина” [1].

1.3. Особливості становлення освітнього права

як нової галузі в системі права України

В даний час активно розвивається освітня політика України; її загальні принципи визначені в законах «Про освіту», «Про вищу освіту». Ці прин­ципи розкриті в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Програмі економічних реформ на 2010 – 2014 роки.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

2.1. Нормативно-правове регулювання освіти в умовах

трансформації освітнього процесу та становлення

інформаційного суспільства

Нормативно-правове поле реалізації освітніх процесів в Україні формують нормативно-правові документи, прийняті на різних управлінських рівнях, що регламентують відносини в освітній сфері, відповідають національним інтересам та нормам міжнародного права.

Відповідно до рівня прийняття того чи іншого документу, його розробником можуть виступати визначені інституції – державні та недержавні. Державні інституції здебільшого здійснюються організаційне й ресурсне (фінансове, матеріально-технічне) забезпечення затвердження та впровадження нормативно-правових документів, а недержавні структури (громадські організації, освітні та наукові заклади, суб’єкти підприємницької діяльності, окремі фізичні особи) через різні форми соціального партнерства можуть вносити конструктивні пропозиції щодо різних аспектів нормативно-правового регулювання освітньої сфери. Особливу увагу хочемо звернути, що на загальнодержавному рівні такими розробниками також можуть бути міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, зокрема це:

2.2. Конституційні засади правового регулювання здобуття освіти та освітньої діяльності

Вища освіта - це рівень знань, що набуваються у вищих навчальних закладах (ВНЗ, ВУЗах, вишах) на базі повної загальної середньої освіти, необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури.

Вища освіта - це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямо­ваного процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [2]. Для здобування вищої освіти зараз необ­хідним в Україні є складання тестів Зовнішнього центру оцінювання якості освіти.

2.3. Аналіз нормативно-правової бази сучасного розвитку системи вищої освіти України в контексті проблеми інтеграції в європейське і світове співтовариство

У перші роки незалежності Україна існувала за законодавчими актами Української РСР, наприклад у сфері освіти Закон УРСР “Про освіту” від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ [3]. У 1991 р. Україна мала широко розгалужену систему вищої освіти, яка охоплювала 1242 професійних, 735 середніх спеціальних та 156 вищих навчальних закладів, аспірантуру з 300 наукових спеціальностей та докторантуру, 518 навчальних закладів та підрозділів підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. За чисельними показниками мережа вищих навчальних закладів України відповідала рівневі більшості розвинених країн світу [11, с. 4].

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ