- •Розділ ііі. Шляхи вдосконалення освітньої
- •Висновки………………………………………………………………………………………….78
- •Розділ і. Загальна характеристика освітньої діяльності в україні
- •1.1. Становлення та розвиток освітньої діяльності в Україні
- •1.2. Проблема правового регулювання освіти в Україні
- •1.3. Особливості становлення освітнього права
- •2.1. Нормативно-правове регулювання освіти в умовах
- •2.2. Конституційні засади правового регулювання здобуття освіти та освітньої діяльності
- •2.3. Аналіз нормативно-правової бази сучасного розвитку системи вищої освіти України в контексті проблеми інтеграції в європейське і світове співтовариство
- •3.1. Основні напрями удосконалення адміністративно-
- •3.2. Вдосконалення і розвиток правової бази державного управління вищою освітою
- •Висновки
- •Список використаної літератури:
1.2. Проблема правового регулювання освіти в Україні
на сучасному етапі у різноманітних наукових підходах
Проблема створення, вдосконалення та подальшого розвитку правового регулювання сфери освіти в Україні залишається однією найактуальніших. Президент України В.Янукович зазначив: “Для мене, як Глави держави, освітня галузь є пріоритетною, адже за великим рахунком освіта - це головна складова гуманітарної сфери. Вона навчає і виховує, творить людину і громадянина” [1].
1.3. Особливості становлення освітнього права
як нової галузі в системі права України
В даний час активно розвивається освітня політика України; її загальні принципи визначені в законах «Про освіту», «Про вищу освіту». Ці принципи розкриті в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Програмі економічних реформ на 2010 – 2014 роки.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
2.1. Нормативно-правове регулювання освіти в умовах
трансформації освітнього процесу та становлення
інформаційного суспільства
Нормативно-правове поле реалізації освітніх процесів в Україні формують нормативно-правові документи, прийняті на різних управлінських рівнях, що регламентують відносини в освітній сфері, відповідають національним інтересам та нормам міжнародного права.
Відповідно до рівня прийняття того чи іншого документу, його розробником можуть виступати визначені інституції – державні та недержавні. Державні інституції здебільшого здійснюються організаційне й ресурсне (фінансове, матеріально-технічне) забезпечення затвердження та впровадження нормативно-правових документів, а недержавні структури (громадські організації, освітні та наукові заклади, суб’єкти підприємницької діяльності, окремі фізичні особи) через різні форми соціального партнерства можуть вносити конструктивні пропозиції щодо різних аспектів нормативно-правового регулювання освітньої сфери. Особливу увагу хочемо звернути, що на загальнодержавному рівні такими розробниками також можуть бути міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, зокрема це:
2.2. Конституційні засади правового регулювання здобуття освіти та освітньої діяльності
Вища освіта - це рівень знань, що набуваються у вищих навчальних закладах (ВНЗ, ВУЗах, вишах) на базі повної загальної середньої освіти, необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури.
Вища освіта - це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [2]. Для здобування вищої освіти зараз необхідним в Україні є складання тестів Зовнішнього центру оцінювання якості освіти.
2.3. Аналіз нормативно-правової бази сучасного розвитку системи вищої освіти України в контексті проблеми інтеграції в європейське і світове співтовариство
У перші роки незалежності Україна існувала за законодавчими актами Української РСР, наприклад у сфері освіти Закон УРСР “Про освіту” від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ [3]. У 1991 р. Україна мала широко розгалужену систему вищої освіти, яка охоплювала 1242 професійних, 735 середніх спеціальних та 156 вищих навчальних закладів, аспірантуру з 300 наукових спеціальностей та докторантуру, 518 навчальних закладів та підрозділів підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. За чисельними показниками мережа вищих навчальних закладів України відповідала рівневі більшості розвинених країн світу [11, с. 4].
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
