13. Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики. Дидактика і методи викладання деяких предметів

Дидактика (від гр. didasco — навчаю) — це галузь педагогіки про теорію навчання й освіти людини. На сучасному етапі дидактику розуміють як науку про викладання і навчання, про закономірності, що діють у сфері предмета Ті дослідження, про залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відповідні закономірності, визначає методи, організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами — дидактика – це наука про навчання і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, організацію, досягнуті результати.

Завдання дидактики на всіх етапах її історичного розвитку полягало в тому, щоб: а) визначати зміст освіти нових поколінь; б) знаходити найбільш ефективні шляхи озброєння їх корисними знаннями, уміннями і навичками; в) розкривати закономірності цього процесу. Тому зрозуміло, що дидактика визначається як теорія освіти і навчання. Враховуючи, однак, ту обставину, що процес навчання завжди пов'язаний з вихованням, перш за все розумовим і моральним, є підстави означувати дидактику як теорію освіти і навчання, а, разом з тим, і виховання. Сюди відноситься, перш за все, формування світогляду учнів.

Предметом дидактики на сучасному етапі її розвитку с процес освіти і навчання, взятий в цілому, тобто зміст освіти, що реалізується в навчальних планах, підручниках, методи й засоби навчання, організаційні форми навчання, виховна роль навчального процесу, а також умови, що сприяють активній творчій діяльності учнів і їх розумовому розвитку.

Категорія (від гр. каtehorіa — ствердження; основа й загальна ознака) — загальне поняття, що відображує найбільш суттєві властивості й відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.

У дидактиці виділяють такі категорії: навчання, освіта, знання, вміння, навички, методи, прийоми, засоби, форми навчання; принципи та правила навчання; функції навчання.Усі категорії дидактики перебувають між собою в діалектичному взаємозв'язку і взаємозумовленості .

Сучасна дидактика приділяє велику увагу спонукає функції методу навчання. Призначення методу полягає не в простій передачі знань, а в тому, щоб пробудити пізнавальну потребу школяра, його інтерес до вирішення того чи іншого завдання. Нові аспекти відкриваються в розвиваючої і виховує функції методу.

14. В

15.Сутність навчання, його методологічна основа

Навчання — це соціальна функція передачі і засвоєння соціального досвіду, перетворення його в здобуток індивіда. Кожне покоління передає наступним увесь культурний потенціал, передає поступово і не все відразу. У соціальному досвіді кожної епохи є основа, яку потрібно передати всім і засвоїти всім.

Навчання — це акт взаємодії вчителя і учня з метою засвоєння останнім якогось відрізка змісту соціального досвіду. Акт навчання має початок і кінець, початковий і кінцевий результат — стан суб'єкта. Тому акт навчання — це процес і одночасно елемент більш тривалого процесу навчання, він дуже складний.

Процес навчання можна визначити як зміну актів навчання, у ході якої змінюється діяльність учителя і учнів, а також властивості учнів.

У педагогіці існують і такі поняття, як викладання і учіння. Викладання — це діяльність з організації засвоєння змісту освіти та керівництво цим засвоєнням. Учіння — це діяльність учня з організації умов, які забезпечують засвоєння ним

У зміні актів навчання беруть участь учитель і учень, зміст освіти, засоби і методи навчання. Головне в цьому процесі — зміна якостей учня, його особистості. Навчання не буває нейтральним, воно формує або позитивні якості (знання, уміння, добросовісність), або негативні. Виховує не лише зміст навчального матеріалу, а й особистість учителя, засоби навчання, атмосфера в колективі, взаємовідносини в колективі.

Рушійними силами процесу навчання є його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь 1 навичок і тим рівнем, якого потрібно досягнути; в)між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; ґ) між теоретичними знаннями і уміннями їх використовувати на практиці.

Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання, суть якої полягає в такому: а) і пізнання, і навчання спричиняються потребами суспільства; б) і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; в) навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси так: а) пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, а в навчанні може бути його наочне або словесне зображення; б) у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину; в) у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; г) навчання передбачає формування вмінь і навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; ґ) практика в навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні. У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.