28. Поняття колективу, його види. Діалектика розвитку колективу

Слово колектив походить від латинського colligo, що в перекладі означає "об'єдную", а латинське collectivus – збирати, об'єднувати. Таким чином, поняття колективу передбачає об'єднання людей, існування між ними певних взаємозв'язків і відносин.

Отже, колектив є однією з форм взаємовідносин між людьми, а колективізм – однією з загальнолюдських моральних цінностей. Колективні стосунки між людьми мають глибокі історичні корені. З найдавніших часів люди живуть і працюють спільно. Колективні форми праці відомі вже в первісному суспільстві: полювання на тварин, захист родової власності, будівництво житла і т.п. В період рабства й феодалізму виникала потреба зосередження великої кількості людей на будівництво зрошувальних споруд, палаців, храмів, в армії.

Первинний колектив об'єднує людей (школярів), які згуртовані в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових з'єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має нараховувати 10—15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються групові та міжособистісні стосунки. Якщо соціальна група нараховує менше як 1—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже просто група.

Загальношкільні колективи об'єднують усіх учнів загальноосвітнього навчально-виховного закладу та педагогічних працівників. Щодо кількісного складу, то загальношкільний колектив має налічувати 500—600 осіб. Це забезпечує можливість членам колективу знати один одного, збиратися разом для розв'язання завдань, а педагогам, зокрема керівникам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпосередньо впливати на них. У цьому колективі має бути однакова кількість людей протилежної статі. Особливо гострою з цього погляду є проблема співвідношення жінок і чоловіків серед учителів-вихователів. Якщо в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах налічується понад тисяча осіб (1500—2500), то колективу, по суті, немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонімною особою, що негативно впливає на її виховання.

Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колективи розвиваються за загальними законами.

Тимчасовий колектив групує людей, які є членами постійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група тощо). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі спільних інтересів.

Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Оскільки тенденції розвитку української сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині двох-трьох поколінь, сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного та соціального розвитку особистості. Для того щоб у сім'ї склалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім'ї старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько й мати та одна дитина, складаються стосунки на основі парної залежності: батько, мати і дитина, що в основному негативно впливає на виховання дитини.

Так само, як і кожна людина розвивається в процесі життя та як різні організми згодом демонструють зміни у своїй поведінці, змінюється і відносини членів групи один до одного. Виділяється чотири фази формування і розвитку колективу.

1.Початкова стадія розвитку групи. Люди вперше поєднуються у групу для того, щоб виконати конкретне завдання і кожний з них знаходиться в ситуації, коли насамперед він повинен зорієнтуватися. Кожен почуває при цьому деяку невпевненість, захищається, намагається підвищити свою роль у вирішенні поставленого завдання. Загальна поведінка орієнтована насамперед на дотримання загальних правил і норм. У взаємній оцінці при цьому часто використовуються ярлики (задавака, горлопан, всезнайка і т.п.). За допомогою цього полегшуються розподіл ролей і орієнтація.

На цій фазі розвитку групи ми часто замислюємося над тим, що ж очікують від нас навколишні, і готові до виконання вказівок і доручень, щоб брати на себе по можливості меншу відповідальність і пристосовуватися до вже існуючих рамок поведінки.

2.Взаємне розкриття (протиборство). В той час, як у першій фазі на перший плані переважно виступає орієнтація, взаємне вивчення, розпізнавання ситуації й завдання особистого рішення цих проблем, на другій - зростання активної уваги до проблем власної групи і власної ситуації. Члени групи пізнають, хто має подібне сприйняття і аналогічні позиції, зближаються між собою; починається критика існуючих методів і правил роботи, подолання упереджень, що виникли стосовно певних осіб; відбуваються зіткнення думок; зростає критика методів управління.

3.Консенсус і кооперація.Після того як група в другій фазі свого розвитку вирішила міжособистісні проблеми, різко зростає взаємна довіра співробітників. Група стає більш відкритою і почуває себе вільнішою в тому, щоб заперечувати або приймати методи роботи і способи дії.Проявляється більш терпиме відношення до невеликих відхилень у поведінці окремих співробітників; більшість членів групи почуває, що кожного з них вважають особистістю, і тому сприймають групу як єдине ціле і почувають себе в ній комфортно; з'являється бажання зберегти функціональну здатність групи і шляхом спільної кооперації забезпечити її існування.

4.Оптимальний колектив.Якщо ми визнали необхідність врахування як задоволеності окремих членів групи, так і продуктивності групи в цілому, то виникає потреба в певній формі інтегрувати особисті потреби і вимоги, що випливають із загального завдання групи. Під оптимальністю ми повинні розуміти якомога краще досягнення обох цілей: задоволеності й ефективності. Якщо група досягає четвертого щабля свого розвитку, то це означає ідентифікацію різних членів групи із цілями групи і її спільним завданням. Кожний член групи прагне стежити за тим, щоб їхня діяльність сприяла досягненню групових цілей. І відбувається це в тій формі, що відповідає баченням всієї групи.