Перехід для окремих країн

Ґрунтуючись на попередньому розділі, уявіть доволі маленьку країну із великим діапазоном природних ресурсів (що цілком типово, приміром, для Латинської Америки). У контексті технічного прогресу «більше створюватиметься з меншого», унаслідок чого найпопулярніші методи індустріального виробництва потребуватимуть менше сировинних матеріалів. Якщо добре організовані, багаті на ресурси країни зуміють стратегічно адаптуватися до новацій, то вже не матимуть потреби в імпорті або експорті. Такі держави зможуть існувати, так би мовити, «поза мережею» у контексті глобалізації й міжнародного впливу.

Припустімо, лідери цієї країни насправді не знали про нові технічні реалії. А якось родич одного з них випадково потрапить на конференцію руху «Zeitgeist», де йтиметься про конструктивні дизайнерські ініціативи і вдосконалення методів виробництва. Ця особа, звісно ж, повідомить очільників країни, і уряд візьме новації до уваги. Імовірно, він буде бідним, як і в багатьох країнах Латинської Америки, через міжнародні торговельні угоди, корупцію, борги, безробіття тощо. Однак, незважаючи на обставини, цей гіпотетичний уряд прийме рішення впровадити локалізовану ПРОЕ у міру своїх сил. Він розумітиме, що ПРОЕ функціонує на глобальному рівні й має доступ до управління всіма ресурсами Землі. І хоча в умовах поточного глобального клімату для досягнення максимальних результатів знадобиться чимало часу, уряд бачить, що завдяки певним коригуванням він зуміє використовувати цю модель достатньо великою мірою, аби таким чином розв’язати низку фінансових проблем своєї держави. Відтак ця країна належним чином відкоригує своє індустріальне виробництво, створить внутрішню систему датчиків і мережу управління ресурсами, повністю застосує новий індустріальний потенціал для виготовлення більшого з меншого, встановить алгоритми для протоколів стійкості й ефективності, що властиві для системи співробітницького проектування, і почне розвиватися завдяки новій моделі, що діятиме на повну потужність, буквально припинивши торговельні взаємозв’язки з іноземними державами і ставши цілком самодостатньою у своєму регіоні.

Досягнувши такого успіху, світ поволі усвідомить неймовірну вигоду від безгрошової економіки, до якої вдалася ця країна. Населення, що жило за дуже низькими стандартами, досягне небаченого доти економічного добробуту. Збалансованому прогресу народу суттєво сприятиме й те, що серед його цінностей будуть ощадливість і скромність. Оцінивши безсумнівні переваги цієї моделі, сусідні країни вирішать перейняти досвід. Збільшення кількості держав, які вирішить запровадити цю систему, зумовить розширення ресурсної мережі. І коли всі держави належно оцінять позитивні результати нової моделі й долучаться до неї, світ об’єднається.

Хоча цей приклад дуже спрощений і в ньому не передбачено міжнародного політичного тиску, що найвірогідніше спричинив би конфлікт, читач має розуміти можливість реалізації такої ідеї. По суті, ми навіть не знаємо, що саме може запустити перехід до нової моделі, однак переконані: цьому сприятиме поширення знать про ефективний метод розв’язання екобіосоціальних проблем, які в сучасних реаліях перманентно ускладнюються.