Сценарій другий: реальний світ

Тепер, розуміючи основні аспекти та логіку концепції, реалізація якої призвела б до руйнування поточної системи і впровадження атрибутів нової, варто тверезо поглянути на те, як може відбуватися цей перехід суспільства до нової моделі, враховуючи амбівалентність сьогодення.

Насамперед важливо знати, що наміри досягнути соціальної та екологічної стійкості вже віддавна циркулюють у культурному процесі. Наприклад, сьогодні набула популярності ідея «зеленої» економіки, яку пропагують екологи, а інколи – групи, що займаються захистом громадянських прав, приміром «Захопи Уолл-стрит» (англ. «Occupy Wall Street»). Це свідчить про велике зацікавлення спробами надихнути суспільство на досягнення рівності, гуманності й стійкості. І хоча поточна соціальна система, як ми вже зазначали, продукує протилежні цінності, виявляється, у суспільній свідомості досі зостається актуальною концепція рівності й стійкого балансу.

Отже, важливо усвідомлювати, що для створення більш стійкого і гуманного світу необхідний повний вихід із поточної соціальної структури. В іншому випадку базові проблеми зостануться нерозв’язаними і продовжуватимуть негативно впливати на життя людей, навіть якщо їх і вдасться зменшити, вживаючи напівзаходи. Для конструктивних змін конче необхідна тактика глобального соціального руху, що дасть змогу чинити тиск на поточну систему, а також допоможе трансформувати цілі й цінності самої культури завдяки масштабній просвіті й комунікаційним проектам.

Утім, перед тим як розглянути такі ідеї, варто повернутися до питання «соціального колапсу», але цього разу в контексті так званого «екобіосоціального тиску». На фасаді нашої культурної еволюції є фактори тиску, які можуть набувати як позитивної, так і негативної форм. Позитивні чинники тиску можуть включати створення і розвиток технологій, що вдосконалюють життя, а громадськість, яка спостерігає за цими технологіями, настільки вражена їхніми можливостями, що соціальний попит на них стає непохитним.

З іншого боку, є негативні фактори впливу, наприклад ‒ драматичне руйнування соціальних споруд, що вихолощує культуру й викликає в суспільства тривогу, втрату довіри і потребу розв’язати цю проблему новими методами. Зважаючи на сказане у попередньому розділі, слід очікувати, що з ускладненням проблем у поточні моделі поєднання негативних факторів впливу сприятиме появі нових стимулів до змін. Звісно, такі процеси рух «Zeitgeist» не контролюватиме і за жодних обставин не намагатиметься нашкодити комусь іще більше. У своїй активістській роботі рух «Zeitgeist» зосереджується на впливі позитивних факторів тиску, показуючи світові те, чого можна досягнути завдяки просвіті й реалізації проектів мозкового центру. Проте рух «Zeitgeist» не заперечує існування інших негативних чинників тиску, які можуть з’явитися згодом, і вважає їх формою мобілізаційного стимулу.

Також важливо зазначити, що так званий «крах суспільства» не є абсолютною реальністю. Навпаки, він відносний. У своєму повсякденному житті (особливо в країнах Заходу) люди зазвичай не вдивляються у світ довкола і вважають, що суспільство перебуває у стані «краху». Це відбувається тому, що більшість людей просто звикла до забруднення, раку, боргів, бездомності, виснаження, бідності, воєн, повстань, перманентних фінансових криз, безробіття й інших проявів неефективності. Трансформація не відбуватиметься внаслідок казкового прокидання якогось дня й усвідомлення, що весь світ страждає або що на вулицях уже є жертви. Соціальний колапс, або крах системи ‒ це процес, і справжнє питання полягає в тому, наскільки погано ми будемо підготовані до змін.

Насправді всі системи трансформуються, і хоча процес розпаду загалом дуже негативне явище у короткій перспективі, він є природним наслідком культурної еволюції. Проблеми можуть призвести до креативності, а креативність зумовлює пошук нових рішень, якщо ми бажаємо рухатися вперед. Так чи так, беручи до уваги появу екобіосоціальних факторів тиску і умови, у яких, найімовірніше, відбуватиметься перехід (згідно з першим сценарієм), слід поговорити про активізм. Його мета полягає не тільки у сприянні переходу до нової моделі, але й спробах допомогти тим, що страждають у поточній соціальній моделі, залучаючи їх до цього процесу передусім. Це можна робити через створення паралельних систем, які не використовують гроші, але надають корисні послуги людям.

Беручи до уваги зростання технологічного безробіття і те, що більшість урядів і корпорацій досі намагається ігнорувати проблеми якомога довше, прийняття рішень для полегшення переходу і відмова від підтримки поточної системи – безпрограшний варіант. Наприклад, використання систем взаємного кредитування⁸⁷³ або «банків часу» уможливлює невалютні транзакції певного типу, часто ґрунтуючись лише на праці. Хоча у деяких країнах такі транзакції можуть оподатковувати, загалом, ця система може обійти використання грошей (особливо для тих, що мають вміння, але є бідними), а також зменшити загальний фінансовий обіг (що може втілитися у протест і перехід).

Система взаємного кредитування ‒ це форма бартеру для послуг або товарів, яка уможливлює застосування безгрошової мінової вартості до інших товарів та послуг без співвідношення товарів 1:1, яке є загальнопоширеним для простого бартеру. Системи місцевих обміну й торгівлі (англ. «Local Exchange Trading Systems», або LETS)⁸⁷⁴ є таким прикладом. Вони створюють безнацінкову, безінфляційну форму обміну, де вартість не може коливатися, як це відбувається сьогодні, а також мають безліч інших переваг. Що ж до «банку часу», то він, по суті, базується на попередній роботі людини. Є чимало варіацій систем такого типу, і вони стають щоразу витонченішими й доступнішими у своєму програмуванні (і їхнє програмування стає щоразу більш витонченим та доступним?).

Ще одна тактика, що дає схожі результати, ‒ використання суспільних систем спільного користування. Наприклад, у м. Торонто рух «Zeitgeist» створив мережу спільного користування інструментами, які зберігаються у будівлі, що працює за принципом бібліотеки, і будь-хто, зареєструвавшись, може за потреби брати знаряддя, які перебувають в обігу⁸⁷⁵. Навіть якщо на цьому етапі така новація здається чимось несуттєвим, її можна розширити до безкоштовної експлуатації різних товарів, приміром автомобілів та інших речей, що використовуються рідше. Це допоможе тим, які не мають коштів для отримання доступу до таких товарів, а також зменшить тиск на економічну систему. Звісно, таке рішення більш раціональне і в екологічному аспекті.

Традиційні методи впливу суспільства на політику, як-от масові он-лайн петиції, не надто ефективні, однак досі актуальні для ознайомлення громадськості. Рух «Zeitgeist» не вважає дієвими методами для досягнення соціальних змін масові протести на кшталт пікетів на паркувальних майданчиках чи блокування офіційних установ, проте водночас не відкидає їх, оскільки такі акції якоюсь мірою привертають увагу до певних проблем. Сьогодні у світі на високопосадовців найчастіше намагаються вплинути шляхом підписання петицій чи залучення їх до публічних дискусій у ЗМІ. Ефективність таких методів залежить від креативності, мужності, а також мотивації ініціатора.

Варто акцентувати на одній конструктивній пропозиції, що вже віддавна циркулює в інформаційному просторі. Її реалізація, на яку знадобиться небагато часу, сприятиме вдосконаленню системи охорони здоров’я й подоланню бідності. Ідеться про систему гарантованого (безумовного) доходу, що полягає у створенні базових фондів підтримки життя для задоволення основних потреб усіх без винятку людей. Наприкінці 2013 року група активістів у Швейцарії наполягала на реалізації цієї ідеї⁸⁷⁶.

Сьогодні, окрім усього іншого, найважливішою активістською ініціативою руху «Zeitgeist» є створення проектів на кшталт мозкового центру для ознайомлення громадськості з кращою моделлю цивілізаційного розвитку. Річард Бакмінстер Фуллер, американський архітектор і філософ, якось сказав: «Ви ніколи не зміните реалії, воюючи з ними. Для того, аби змінити щось, побудуйте нову модель, яка зробить чинну застарілою». Ці слова стали гаслом «Zeitgeist» у контексті переходу.

Як ми розповімо детальніше в есе «Становлення руху «Zeitgeist», проекти мозкового центру, окрім перманентного інформування громадськості, є справді дієвим методом активізму, який сприятиме побудові нової соціальної моделі як на фізичному рівні, так і на рівні програмування на стійкість і ефективність. Цифрова революція надала можливості для складної розробки індустріального дизайну та віртуальної демонстрації будь-якої ідеї. Ба більше: навіть якщо система співробітницького проектування сьогодні ще не діє, немає підстав вважати, що її не можна створити будь-коли методом програмування – хоча б у формі спрощеної «експериментальної моделі».

Ще одна ідея – створення Інституту глобального перепроектування, що стане інтерфейсом для макроіндустріального проектування. Завдяки йому будь-хто матиме змогу подумати над логікою перепроектування топографічного плану Землі. Насамкінець варто зазначити, що спектр можливостей віртуально втілити ідеї руху «Zeitgeist» розширюється щодня, а це має потужний комунікаційний потенціал. Уявіть масштабні конференції, які відбуватимуться в кожному регіоні після реалізації цих розробок і зуміють довести, наскільки ефективнішим став би той чи інший регіон, якби на його території функціонувала така технічна система.