Ідеальний шторм

Оскільки у попередніх розділах ми детально розглянули найголовніші проблеми і їхню специфіку, тепер не можемо не звернути увагу на економічну синергію, на основі якої всі ці проблеми втілені у взаємозв’язку фінансової й економічної систем. Доступність енергії, води, їжі й матеріальний достаток об’єднанні в один соціальний механізм, що може негативно вплинути на зайнятість і соціальну стабільність, а також спричинити низку інших проблем у випадку порушення балансу.

Є чимало потенційно реальних сценаріїв, які об’єднує загальна проблема стійкості. Наприклад, глобальний ВВП тісно пов’язаний із водою. Міжнародний інститут досліджень продовольчої політики (англ. «International Food Policy Research Institute», або IFPRI) зазначає, що «сучасні методи управління водними ресурсами у стилі «ведення бізнесу в будь-яких обставинах» і рівень продуктивності води ставить під загрозу близько 63 трильйонів доларів США, або 45% запланованого на 2050 глобального ВВП (за цінами 2000 року), що є еквівалентом 1,5 обсягу всієї глобальної економіки»⁸⁴⁹.

Ба більше – лише з погляду виробництва, 70% усієї прісної води використовують у сільському господарстві⁸⁵⁰. Отже, значний дефіцит води призвів би до зменшення врожаїв, якщо врахувати застосування традиційних методів у вирощуванні культур. Така сама ситуація з енергією, а особливо – із вуглеводами. У поточній моделі наслідки від браку цих ресурсів тільки для традиційного сільського господарства просто приголомшують, а для індустрії загалом (зважаючи на величезну кількість продукції, виробництво якої базується на нафті, та енергетичні потреби) вони були б майже апокаліптичними.

Також ми не можемо оминути проблему збереження соціальної стабільності в умовах дефіциту ресурсів, адже така ситуація однозначно вплине на людську, соціальну й державну поведінку, призвівши до загострення байдужості, страху й відчуття незахищеності. Наприклад, спробуйте уявити різке зростання цін на бензин, що спричинить масову неспроможність купувати його, а відтак – занепаде транспортування життєво важливої продукції. Це призведе до громадських страйків, тоді потік товарів остаточно зупиниться, що ще більше загострить проблему. Уявіть на мить, що буде, коли працівники головних транспортних фірм, які займаються перевезенням продуктів харчуванням на західному узбережжі Америки, підуть страйкувати, зупиняючи потік життєво необхідних товарів. Це спричинить украй негативну ланцюгову реакцію.

Дефіцит породжує злочинність, конфлікти й антисоціальну поведінку. На мікрорівні зросте кількість банд; у такому кліматі процвітатимуть злодійство, корупція і «тіньова економіка» внаслідок масового збідніння населення і браку робочих місць, що вже давно довели статистичні дослідження регіонів, які зіткнулися з такими проблемами. Ще один згубний для людства наслідок цієї тенденції – хвороби. На макрорівні, як ми вже зазначали раніше, слід очікувати міждержавних конфліктів через дефіцит ресурсів і спроби зберегти сфери впливу.

Уже нікого не дивує, що США й низка інших країн віддавна збільшують запаси зброї й нарощують ядерний потенціал^{851 852}, незважаючи на те, що навіть сьогодні світ може знищити себе багато разів поспіль завдяки наявному арсеналу, обсяг якого – 25 000 ядерних боєголовок⁸⁵³. Тисячі одиниць цієї зброї перебувають у бойовій готовності, ладні вистрілити в будь-яку мить, а реакцією на заклики зупинити її виготовлення стало, навпаки, латентне збільшення обсягів виробництва ядерних боєприпасів⁸⁵⁴.

Механізм функціонування фінансової системи також впливає на ці процеси. Оскільки всі гроші створюють із боргу й позичають із додаванням певного відсотка, що насправді не включений у грошовий обіг, розмір загального світового боргу завше перевищуватиме кількість наявних грошей. Ось чому це призводить до реальних чи потенційних дефолтів на персональному, бізнесовому й державному рівнях. У звіті рейтингового агентства «Standard & Poor’s» за 2010 рік вказано, що 2050 року борг США становитиме 415% ВВП, а до 2060 року 60% усіх країн у світі збанкрутують⁸⁵⁵.

Сьогодні загальний огляд фінансового стану більшості країн світу демонструє цілий спектр боргових зобов’язань – від середніх до надзвичайно великих за обсягом. Дивно, але насправді на планеті немає жодної країни зі збалансованим бюджетом, а на початку 2014 року сума державних боргів на Землі становила близько $52 трлн⁸⁵⁶. Зауважте: ідеться тільки про державні або громадські борги. Справжній обсяг, що включає як державні, так і приватні борги, становить орієнтовно $223,3 трлн⁸⁵⁷. Якщо поділити розмір боргу на кількість населення планети станом на початок 2015 року (7,1 млрд), ми побачимо, що кожен із нас винен $31 500.

Отож нам слід запитати себе: як із такою фінансовою системою ми збираємося проводити масштабні технологічні реформи, необхідні для забезпечення оптимального рівня стійкості, коли цілком зрозуміло, що насамперед слід змінити методи ведення сільського господарства, використання водних та енергетичних ресурсів, контролю забруднення й функціонування інфраструктури? Ми знаємо, що для цього є всі необхідні технічні засоби, та чи маємо ми вдосталь грошей на справді конструктивні реформи?

Що більше ви замислюєтеся над цим питанням, то більш ідіотичною вам здається фінансова система сучасного світу. Не йдеться про те, що не вдасться досягнути ніякого прогресу, оскільки держави-лідери не надто зважають на борги, починаючи втілювати нові проекти. Різниця між $1 трлн і $100 трлн боргу настільки велика, наскільки є можливість ліквідувати дефіцит. По суті, передові держави розуміють, що виплата всієї суми нездійсненна, а поступки у процесі погашення боргу набуватимуть радше політичних форм, ніж фінансових, і узгоджуватимуться у контексті переговорів щодо стимулювання ринку, купівлі ресурсів та інших геополітичних інтересів.

Утім, ці угоди зазвичай ухвалюють таємно так само, як і чинять тиск щодо зменшення фінансування соціальних програм і спрямування коштів на ті проекти, які сприяють збереженню бажаного устрою, формуванню необхідної позиції суспільства тощо. Ба більше – тоді як передові держави мають низку переваг у цьому скрутному становищі, країни, що розвиваються, справді страждають, адже не мають достатньої економічної чи військової сили для здійснення міжнародного впливу. Зважаючи на це, легко пересвідчитися, що країни «третього світу» завше перебуватимуть «під ватерлінією», їх і далі цькуватимуть суворими економічними заходами, експлуатуватимуть та ігноруватимуть у випадку внутрішньої соціальної боротьби.

2011 року ООН оприлюднила статистичні дані, відповідно до яких 1,5 млрд людей живе в «абсолютній бідності». А представник Непалу, що брав участь у конференції, додав: зважаючи на рівень занепаду впродовж 1990-2005 рр., знадобиться 88 років, щоб подолати таку бідність⁸⁵⁸. Якщо ми детальніше розглянемо швидкий економічний прогрес упродовж 1990-2005 рр., який досі вважають «бумом» розвитку левової частини світу⁸⁵⁹, то побачимо, що тоді негативні тенденції навіть близько не були такими, як через двадцять років. Отже, логічно припустити, що прогрес 90-х років, який призвів хіба що до мінімального зменшення відсотка «абсолютної бідності», із плином часу був зведений нанівець, оскільки експоненціальний ріст населення прискорювався якраз на фоні погіршення фінансової та екологічної ситуацій.

Підсумковою темою цього розділу буде проблема технологічного безробіття, яку ми вже частково розглянули в есе «Ринкова ефективність проти технічної». Процес автоматизації виробництва швидко розвивається, щоб урешті поглинути левову частку індустрії, максимально замінивши людей машинами, ба навіть перевершивши їхні можливості. Згідно з результатами дослідження, проведеного Оксфордським університетом 2013 року, 45% професій у США будуть автоматизовані впродовж 20 років⁸⁶⁰. Зважаючи на прогресивність США, слід очікувати, що цих змін зазнає половина професій світу.

Детальніший огляд технологій автоматизації у різних секторах сучасного виробництва – як у сфері ручної праці, так і в сфері обслуговування – засвідчує, що фактично немає жодної професії, яку з часом не могла б виконувати машина та/або штучний інтелект. Це тільки справа часу й бажання. На жаль, ринкова економіка зведена на обігу грошей і принципі «люди мають заробляти, щоб виживати» для забезпечення економічної стабільності й зростання суспільства. А отже, перспектива автоматизації людської праці є економічно шкідливою в контексті ринкової системи.

Оскільки технологія автоматизації діє за законом Мура, чи то пак ефемеризації, машини дешевшають і поступово стають ефективнішими в аспекті витрат, аніж наймання людей, що вимагають страхування, відпустки, фіксованої кількості робочих годин на тиждень тощо. Сьогодні більшу продуктивність можуть забезпечити не люди, а саме машини, тож тенденція автоматизації лише зміцнюватиметься з плином часу. Однак у системі виникають суперечності: якщо машини замінять людей, то як люди отримуватимуть дохід і забезпечуватимуть безперервний обіг грошей в економіці, купуючи товари?

Відповідно до традиційних ринкових принципів, найчастіше багато хто помилково припускає, що люди повсякчас шукатимуть іншу діяльність, якщо звичну для них сьогодні переймуть машини. Це ще спрацювало б у середині ХХ століття, але не тепер, зважаючи на швидкий прогрес сучасних технологій. Ба більше – можна легко аргументувати користь від доручення машинам небезпечних і марудних обов’язків, на виконання яких люди століттями витрачали сили й час, замість того щоб присвятити себе вищим речам, наприклад творчості. Утім, такий перехід можливий лише при відмові від ринкового капіталізму й остаточному викоріненню цієї системи, а також в умовах нового соціального устрою, де вже не буде праці заради доходу.