Населення та ресурси
Соціологи припускають, що 2050 року на Землі житиме понад 9 млрд людей819, левову частку яких становитимуть вихідці з країн «третього світу». Цей процес призведе до значного зростання попиту на їжу (а), воду (b), енергію (c), мінерали й мінеральні ресурси (d). Зосередимося на кожному з цих пунктів.
Відтворено з форуму експертів Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) 2009 року820
(a) Як уже довела низка дослідників, традиційні методи виробництва їжі не зможуть навіть наблизитися до задоволення попиту 2050 року821 822. За оцінками, тоді потреби виробництва зростуть на 110%823, а враховуючи теперішній індустріальний клімат із надзвичайно марнотратною й неефективною системою доставки, що призводить до втрати 30-50% усіх продуктів харчування824, логічним наслідком стане зростання глобальної бідності й голоду відповідно до кількості населення. При цьому не беруть до уваги перманентні заклики екологів вдаватися до ефективніших сільськогосподарських практик для запобігання забрудненню й ерозії ґрунтів. Якщо такий тиск зростатиме, це призведе до низки проблем, зважаючи на те, що людство, найімовірніше, продовжуватиме вдаватися до традиційних методів вирощування базових продуктів харчування.
На цьому графіку зображено рівень врожайності на акр найбільш важливих культур: кукурудзи, рису, пшениці й сої. Суцільні лінії показують, що відбуватиметься у разі перманентного зростання. З іншого боку, пунктирні лінії вказують на необхідну кількість цих культур для задоволення очікуваного попиту 2050 року825.
(b) Статистичні припущення щодо питної води такі самі, ба навіть ще гірші. Немає потреби говорити про те, що дефіцит води створить іще більше проблем у традиційному сільському господарстві. Відповідно до прогнозів ООН, 2025 року близько 1,8 млрд людей проживатиме на територіях, де потерпатиме від дефіциту води. Водночас дві третини світового населення у цей час також проживатиме в регіонах, де бракуватиме води826. Організація економічного співробітництва та розвитку передбачає: попит на питну воду зросте на 55% до 2050 року, про що свідчать статистичні дані ООН. Відтак 3,9 млрд людей, або майже половина населення планети, страждатиме від її дефіциту827.
Зображення областей із дефіцитом води на 2050 рік, згідно з прогнозами.
Узято з: OCED Water, The Outlook to 2050, 2011828
Ба більше, забруднення води, що суттєво ускладнює проблему, також продовжуватиметься, оскільки країни «третього світу» розширюватимуть свої промисловість і сільське господарство з метою підвищення загального рівня життя населення829. На жаль, потреба у зміцненні промисловості лише збільшуватиме проблему забруднення води, оскільки методи, до яких зазвичай вдаються при цьому, більш примітивні й екологічно небезпечні, аніж ті, що поволі набувають популярності в розвинених країнах. Китай – найкращий приклад. Будучи промислово розвиненою державою, він має занадто слабку внутрішню політику в аспекті екологічних стандартів і регулювання впливу на довкілля. Це природний результат капіталізму, оскільки всі сили спрямовані тільки на збільшення свободи торгівлі й перманентне економічне зростання. Сьогодні саме в Китаї розташовані 16 із 20 найбільш забруднених міст світу830. Оскільки прогнозують зростання темпів технічного прогресу й збільшення кількості населення, загострення проблеми забруднення довкілля неминуче. Щодо водних ресурсів, сьогодні на глобальному рівні головною проблемою є забруднення води азотом і фосфатами, типове загалом для сільського господарства, внаслідок чого на певних ділянках землі з’являються «мертві зони»831, що викликають різноманітні хвороби в людей, просочуючись у ґрунтові води832. Утім, поширені й інші джерела забруднення. Приміром, забруднення повітря викидами вугільних заводів, які конденсуються в атмосфері й разом із опадами потрапляють у водойми. Ртуть, що виділяється в процесі спалювання вугілля, інфікуючи рибу, яку потім споживають люди. А це, до речі, смертельно небезпечний для здоров’я токсин. Враховуючи поточні тенденції, надалі слід очікувати збільшення кількості ртутних забруднень833.
Коротко кажучи, якщо не змінити вектор руху, уже незабаром нам загрожує тотальний дефіцит води, що суттєво вплине як на біорізноманіття, так і на виживання людства (без води людина може прожити лише кілька днів), призвівши до шкідливих екологічних наслідків загалом. Ці невтішні прогнози стануть реальністю, якщо ми не змінимо свої свідомість і поведінку, сформовані за останнє 50-ліття ринковим світоглядом, що не передбачає екологічної відповідальності.
(c) Щодо енергії: як ми вже згадували в попередньому пункті, спалювання викопного вугілля негативно впливає на екологічну стійкість834. Такі методи завше матимуть шкідливі наслідки для довкілля, що лише зростатимуть разом зі збільшенням кількості населення й розширенням промисловості835. Цю небезпечну тенденцію ускладнює те, що такі ресурси не відновлюються, тож їх гарантований дефіцит – тільки справа часу.
Узято з: Dr Michael R. Smith, CEO of Globalshift Ltd.836
Проблема, пов’язана з піком видобутку нафти, стала ще більш загрозливою впродовж останніх десятиліть837. Відомий факт: традиційний видобуток нафти, масштабні осередки якої розташовані під поверхнею землі, суттєво занепав на глобальному рівні, а в 37 країнах виробництво вже давно сягнуло апогею838.
Як стверджує др. Річард Г. Міллер, який працював у компанії «British Petroleum» упродовж 1985-2008 рр., нам що 3-4 роки буде потрібне нове родовище нафти розміром із нову Саудівську Аравію, аби підтримувати й збільшувати поставки... Відкриття нових родовищ не відповідає рівню споживання з 1986 року. Ми запозичуємо з наших резервів, хоча вони щодня поповнюються. Це відбувається завдяки вдосконаленню технології видобутку на старих родовищах, водночас збільшуючи обсяги потенційного видобутку, проте виробництво досі падає на 4,1% на рік839.
Звісно, сьогодні багато хто вважає, що світ досі «купається в нафті», і робить грандіозні припущення щодо майбутнього потенціалу. Утім, ідеться про нетрадиційні джерела, із яких доволі складно добувати й обробляти ресурси. Нині природний газ найчастіше отримують із розробки нафтоносних пісків чи горючих сланців, а також використовуючи метод «фрекінгу», що створює ілюзію достатку. Утім, досі тривають суперечки, як довго використання цих методів витримуватиме тиск перманентного збільшення попиту840. Ба більше – екологічні наслідки від цих складних і найчастіше руйнівних практик украй серйозні.
Згідно з висновком Центру охорони біологічного різноманіття (англ. «Center for Biological Diversity»), видобуток газу з горючих сланців і нафтоносних пісків призвів до руйнівних для екології наслідків, ба більше – ця методика потребує завеликої кількості енергії і води. Видобуток нафти із громадських земель США завдяки горючим сланцям і нафтоносним піскам остаточно зведе нанівець намір зменшити вміст вуглекислого газу в повітрі до рівня, нижчого за 350 частинок на мільйон. Це необхідно для стабілізації клімату Землі. Окрім цього, прискорюючи катастрофу глобального потепління, видобуток газу з горючих сланців і нафтоносних пісків знищує середовище проживання видів, забруднює повітря та воду, є занадто витратним, а також призводить до вихолощення значної кількості земельних ділянок841.
Ба більше – гідравлічний розрив пластів, або «фрекінг» має надзвичайно небезпечні наслідки для довкілля: навіть зафіксували кілька випадків такого жахливого забруднення підземних вод, що водопостачання житлових будинків ставало вогненебезпечним у буквальному сенсі842. Однак, незважаючи на забруднення води й повітря, знищення струмків і вихолощення ґрунтів, «фрекінг» продовжують застосовувати на глобальному рівні843.
Проблема полягає в тому, що експлуатація викопного палива не вигідна. З економічного погляду, що проллє світло на недоліки цієї проблеми, ціна занадто висока. Ще одна проблема може виникнути через зростання дефіциту, а отже, і вартості палива настільки, що промисловий і громадський сектори просто не матимуть змоги купувати такий дорогий газ. Відтак це суттєво обмежить функціонування величезного промислового сектору, оскільки викопне паливо, із якого виробляють енергію, є рушієм роботи сільського господарства, виробництва, розподілу тощо. З іншого боку, подальше використання таких методів може перетворити існування людства на кошмар, пов’язаний із тотальним забрудненням, яке намагатимуться подолати десятки поколінь.
(d) Загальний дефіцит як біотичних, так і абіотичних ресурсів, стрімко зростає на глобальному рівні синхронно з перманентним зменшенням біорізноманіття. 2002 року на конференції ООН представники 192 країн підписали «Конвенцію про біологічне різноманіття», згідно з якою публічно зобов’язалися суттєво скоротити ці втрати до 2010 року. Утім, до 2010 року не відбулося жодних позитивних змін. В офіційні публікації 2010 року підписанти зазначали:
«Можна однозначно стверджувати: жодна з двадцяти однієї додаткових цілей, що супроводжує загальну ціль суттєвого зменшення втрат біорізноманіття до 2010 року, не була досягнута глобально. Акції, організовані для підтримки… біорозмаїття, отримали дуже незначне фінансування порівняно з… інфраструктурними і промисловими проекти. Ба більше, проблему збереження біорізноманіття часто ігнорують під час розробки таких проектів. Більшість майбутніх сценаріїв втілює негативні прогнози щодо продовження вимирання й втрати природного середовища впродовж цього століття»844.
У дослідженні, опублікованому 2011 року, яке частково було відповіддю на постійний заклик екологів ізолювати й захищати певні регіони Землі для збереження біорізноманіття, було з’ясовано, що навіть правовий захист мільйонів квадратних кілометрів суші й океану дуже мало допоміг би уповільнити процес занепаду845.
Учені також зробили доволі цікаві висновки щодо експлуатації ресурсів: «Надмірне використання ресурсів Землі можливе, оскільки ресурси використовують швидше, аніж ті здатні відновитися… Загальне перевищення допустимого рівня споживання із середини 1980-х до 2002 року призвело до «екологічного боргу», для «погашення» якого знадобиться 2,5 планети. Такий сценарій ведення бізнесу за будь-яких обставин призведе до того, що потреби людства на Землі можуть сягнути продуктивності 27 планет до 2050 року»846.
Ілюстрація прогнозу щодо збільшення кількості населення Землі (a), людського екологічного попиту (b) та «екологічного боргу» (c) згідно з різними варіантами чисельності населення й обсягів використання природних ресурсів. Екологічний попит визначають шляхом множення кількості населення Землі на середній річний попит людини й ділення цього результату на біопродуктивність планети; це допомагає з’ясувати, скільки планет на кшталт Землі знадобиться для задоволення загального попиту людства.
Джерело: Marine Ecology Progress Series, Vol. 434847
Сьогодні можна переглянути всі наукові документи світу, які отримали експертну оцінку, та, найімовірніше, не знайти жодного позитивного чи принаймні нейтрального висновку щодо майбутнього людських ресурсів і біорізноманіття. І хоча припущення можуть різнитися, зрозуміло одне: чисельність нашого виду стрімко зростає в унісон з індустріальною активністю на фоні перманентного використання неефективних методів і згубної популяризації хибних цінностей. Утім, важливо нагадати читачеві, що йдеться про проблему в системі, а не безсумнівний емпіричний дефект848.
Проблема полягає не просто в існуванні людства чи збільшенні його чисельності. Вона криється в глобальній економічній традиції, що зародилася ще в доіндустріальну ремісничу епоху ХVІ століття, суть якої – у закладенні акту споживання (купівлі й продажу) в основу всього соціального розвитку. Хорошою ілюстрацією цієї моделі є робота автомобіля. Що більше пального він споживає, то швидше їде. Купівля речей у світі – це паливо. Якщо уповільнити темпи споживання, відповідно, знизиться рівень економічного зростання. Відтак люди втрачатимуть роботу, впаде купівельна спроможність, ситуація в суспільстві дестабілізується. Це штучна реальність, зведена завдяки неефективній економічній моделі, а не законами природи.