Людський фактор і права доступу

Незважаючи на те, що ПРОЕ реалізують тоді, коли вперше в історії людства будуть усі необхідні соціальні й економічні передумови, які сприятимуть стійкості, солідарності, емпатії та розумному користуванню ресурсами в глобальних масштабах, що буквально консолідує суспільство завдяки спільним інтересам, певні проблеми, приміром, пов’язані з поведінкою індивідів, існуватимуть завжди.

У процесі розвитку завше виникають непередбачувані обставини. Більшість із них, зокрема комплексні екологічні й біологічні впливи, що беруть участь у формуванні наших тіл і свідомості, доволі складно збагнути, уникнувши абсолютизму в дослідженні причиново-наслідкових зв’язків між ними. Ми просто не можемо врахувати всі необхідні фактори. І хоча вже багато відомо про чинники впливу на людей і те, як певні процеси мають чи не мають протікати упродовж людського розвитку, зважаючи на їхні статистично передбачувані наслідки у контексті поведінки, завжди є ймовірність несподіванки в аспектах поза межами контролю сім’ї чи суспільства загалом⁸¹⁰. Це можна назвати «людським фактором».

Сучасний соціальний устрій, побудований на властивих ринку засадах конкуренції й дефіциту, має величезний правовий механізм для контролю поведінки людей. Завдяки новому підходу кількість злочинів, імовірно, зменшилася б на 90-95%, оскільки більшість із них пов’язана з грошима, торгівлею і власністю. Отож такі ідеї не актуальні для постдефіцитної моделі, оскільки в ній немає передумов для виникнення подібних проблем. Вони буквально вилучені із системи.

Утім, цей «людський фактор», як і раніше, може спричиняти несподівані обставини й проблеми, що вимагають заздалегідь визначеної реакції. Простим прикладом є психічні розлади, які можуть повільно розвиватися впродовж тривалого часу, а потім раптово проявитися. Така проблема є медичною, тож і розв’язувати її слід за допомогою медицини. Слід створити мережу волонтерів у різних галузях соціальної підтримки, що в таких випадках змогли б вилікувати хворих осіб, запобігши небезпечним для суспільства наслідкам неконтрольованої поведінки. Утім, такі групи суттєво відрізнятимуться від звичних сьогодні загонів «поліції» чи «охорони». Так само не буде й тюрем, що досі існують для негуманних перевиховання й покарання⁸¹¹.

Навіть у випадку «пристрасті до злочинності», коли індивід не здатен контролювати свої небезпечні нахили, найгіршим сценарієм була б ізоляція. Практику відправлення на карантин людей із заразними небезпечними захворюваннями, застосовували б і для стримування осіб, поведінка яких загрожує життю інших, ‒ тільки в цьому випадку ізоляція була б гуманною і відбувалася з метою досліджень. Усі психічні розлади, що впливають на поведінку індивіда, ‒ як біологічні, так і набуті в процесі розвитку, ‒ мають першопричини незалежно від рівня складності, тож тільки їхнє вивчення допоможе знайти спосіб запобігати їм чи виліковувати їх у майбутньому.

У проблемних ситуаціях із підлітками, які на фоні відкриття світу та переосмислення свого ставлення до нього можуть бунтувати й агресивно поводитися, актуальною стає інший вид соціальної взаємодії ‒ колективні обговорення для оцінки особливостей проблеми та пошуку методів її розв’язання. Подібно до чинної моделі перевиховання неповнолітніх порушників, яка найчастіше не передбачає кримінальної відповідальності, існуватиме регулятор суспільної оцінки, що в підсумку стане звичним для будь-яких сім’ї чи регіону.

Слід врахувати те, що в деяких випадках може з’явитися необхідність у правовій системі, приміром, коли йдеться про доступні товари. Оптимальним рішенням стало б створення простої правової системи, що ґрунтувалася б не на правах власності, а на правах доступу.

Уявіть ситуацію: людина припарковує свій велосипед без замка прямо на вулиці біля входу в будинок. Цей транспортний засіб зареєстрований місцевою бібліотекою розподілу для персонального використання. Відтак випадковий перехожий, що дуже кудись поспішає, але перебуває далеко від бібліотеки розподілу, помічає велосипед і вирішує скористатися ним. Це недобросовісний і нахабний вчинок.

У системі власності таку дію класифікували б як «крадіжку». У системі доступу вона називалася би по-іншому, наприклад, «порушенням доступу». Тяжкість теж різнилася б залежно від моделі: у другій такий вчинок був би радше неприємністю, аніж злочином. У системі доступу власник просто отримав би новий велосипед, уникнувши незручностей, тоді як людина, що скористалася чужим велосипедом, можливо, просто покинула б його після використання, оскільки перепродаж не можливий у цих умовах, а отже, немає сенсу залишати собі взяту без дозволу річ. Однак це зовсім не означає, що дії, пов’язані з порушенням доступу, слід ігнорувати, оскільки така поведінка, як рідко вона не траплялася б, має бути належним чином класифікована для створення концепції належного виховання у чинній системі освіти. Такий підхід можна порівняти із сучасним вивченням основ порядності, поваги й етикету.

Ось чому замість прав власності можуть існувати прості права доступу, які запобігатимуть такій поведінці. Інакше кажучи, будь-яка особа, що отримує речі через систему розподілу, матиме право доступу до них упродовж часу експлуатації. Якщо ж інша людина прийде і забере ці речі без дозволу власника, такі дії вважатимуться правопорушенням. Для запобігання подібним випадкам у майбутньому спочатку вдадуться до попереджень. Якщо ж порушник продовжуватиме забирати чужі речі, це закінчиться тимчасовим обмеженням його доступу до певного виду товарів.

Загалом така методика нагадує «ляпас по руках» для того, щоб вказати винуватцю на неприйнятність його поведінки. Утім, якщо особа продовжуватиме брати чужі речі знову й знову, у неї може розвинутися психічна схильність до «крадіжок», яку доведеться лікувати за допомогою медицини. І хоча така поведінка й траплятиметься вкрай рідко, вона буде серйозною проблемою, тож слід розуміти необхідність у вжитті заходів, адже йдеться не про утопію. Також варто зазначити, що первинна запобіжна стратегія передбачає пошук технічних рішень для уникнення таких проблем у майбутньому.

Інше питання ‒ антикризовий менеджмент. Методику роботи добровольчого відділу пожежної охорони у більшості міст США, члени якого спокійно живуть, допоки не отримають виклик про допомогу, приміром, у випадку катаклізму, можна застосувати і в контексті насильницької поведінки. У разі землетрусу, повені, торнадо тощо суспільство матиме готовий план дій під час природного лиха. Такі приготування можуть не обмежуватися окремою територією і узгоджуватимуться на глобальному рівні, щоб в екстремальній ситуації завжди була можливість скористатися досвідом інших, якщо якийсь регіон зіткнеться з надто важкими або непередбачуваними наслідки катастрофи. У своїй роботі цю методику вже частково застосовують міжнародні спільноти під час надання допомоги у кризових ситуаціях.

Загалом, можна запропонувати чимало ідей і заходів, спрямованих на розв’язання таких проблем, однак варто пам’ятати: втілення у життя системи ПРОЕ сприятиме ефективнішому запобіганню важким наслідкам і поширенню кожної з вищезазначених ситуацій. Наприклад, у схильних до землетрусів регіонах конструюватимуть такі будинки, які у міру сил зуміють встояти навіть в умовах катаклізму. У сучасному світі реалізувати щось подібне надзвичайно важко, оскільки це потребує значних фінансових витрат для здійснення масштабних досліджень. Однак таких перешкод уже не буде в новій суспільній моделі, тож технічно точне будівництво й створення міцної інфраструктури стануть доступними для забезпечення якомога менших втрат унаслідок імовірного природного лиха.