- Стиль життя, свобода і людський фактор -

«У чому ж полягає свобода, як не в тому, щоб жити так, як забажаєш? Більше ні в чому»⁸⁰⁷

- Епіктет

Що таке щастя?

Сьогодні більшості з нас важко уявити суспільство без щоденних примусу та боротьби, спрямованих на виживання й збереження оптимального стану фізичного і психічного здоров’я. Наша мотивація надзвичайно обмежена бажанням здобути фінансову впевненість і відчуття, що маємо вдосталь грошей не на один день для всієї сім’ї, ба навіть для нащадків, отож ми часто не помічаємо, що насправді є гарантом щастя і добробуту.

По суті, цей страх і хижацька мотивація і спричинили такий соціальний клімат, у якому позитивна ціннісна орієнтація тісно об’єднана з егоїстичною поведінкою. Тоді як визначення «етичної» або «неетичної» поведінки є суб’єктивним, обране спрямування на реалізацію бажаної моделі життя в умовах конкуренції активізує роботу нижчих областей мозку, пов’язаних із реакцією «бий або тікай», консервуючи постійне відчуття соціального відчуження й втрати емпатичного взаємозв’язку з іншими. Найчастіше винагородою і регулятором статусу стають гроші як такі, а не те, де і для чого їх застосували, зважаючи на їхній маніпулятивний потенціал.

Беручи до уваги актуальні орієнтири сучасного суспільства, обговорення неринкових передумов ПРОЕ з більшістю людей завжди ставало певним викликом, оскільки реакцією на цю парадигму майже повсякчас були упереджені зауваги чи несумісна з нею позиція. Мета нашого есе полягає не в детальному розгляді сумнівів, а у формуванні розуміння, яким важким завданням є окреслення майбутнього стилю життя, що вже не базуватиметься на сучасних цінностях і передбачатиме існування суспільства без розбрату. Це здається неймовірним з огляду на історію людства.

Поєднання суспільства й індивідуальності

Безліч відомих письменників і теоретиків ХХ століття, зокрема Айн Ренд, витратило чимало часу на обговорення полярності егоїзму й соціального інтересу, інакше кажучи, індивідуалізму і колективізму⁸⁰⁸. У їхніх працях ‒ байдуже, були це літературні твори, в основі яких лежала вигадка, чи економічні трактати ‒ рідко йшлося про можливість досягнення балансу між цими явищами.

Мартін Лютер Кінг-молодший якось сказав: «Комунізм забуває про те, що життя є індивідуальним. Капіталізм забуває про те, що життя є соціальним, але царство братства лежить не в тезах комунізму чи капіталізму, а в їхньому синтезі. Їхній вищий синтез поєднує в собі істину їх обох»⁸⁰⁹.

Немає ніяких сумнівів, що люди в процесі еволюції стали глибоко соціальними за своєю природою. Можна стверджувати, що найкраще нас характеризують взаємозв’язки, які ми створили у своєму житті, не згадуючи навіть про великий вплив культурної динаміки, яка є головним джерелом левової частки культурних орієнтирів будь-коли і в будь-якому суспільстві.

Проте водночас ми не можемо заперечувати потребу в особистому розвитку, свободі самовираження і незалежності загалом, яку відчуває більшість людей у своєму повсякденному житті. Поняття «усвідомленої свободи» доволі складне для аналізу, однак здається, що завжди існуватиме якась частина людської особистості, що керується «вибором», тож, коли ми відчуваємо обмеження свого права обирати, це, як правило, засмучує і дестабілізує нас.

Отже, правда полягає в тім, що завдяки уважному розгляду синергії всього життєвого досвіду можна легко довести, що наш вибір здійснюється внаслідок певних примусу, впливу чи імпульсу, а отже, не є цілком «вільним». Однак ми не можемо ігнорувати емоційний інтерес до сприймання себе відокремленими, незалежними, певною мірою індивідуальними. Правда це чи ні, але сама ідея вільного рішення є критично важливою для розвитку, впевненості й добробуту особистості.

Ми розглядаємо це питання, оскільки найбільш важливий соціологічний результат ПРОЕ полягає у тому, що не має аналогів в історії людства у широких масштабах. Сьогодні ми маємо технологічні засоби, щоб забезпечити всім людям не лише змогу жити за високими стандартами завдяки оптимальному розвитку технологій і базовому розумінню науки, а також можливість структурно раціоналізуватися й справді стати відповідальнішими один за одного і Землю загалом.

Ринкова система не може зміцнити відчуття причетності до середовища нашого існування чи сприяти гармонійній взаємодії з ним, оскільки її суть спрямована проти цього як на рівні цінностей, так і на рівні чеснот. У ринковій моделі Земля постає базою ресурсів, що чекають експлуатації задля чиєїсь фінансової вигоди; що більше товарів доступні, то більше грошей можна заробити, а отже, зростає кількість робочих місць. Ба більше ‒ перманентне гноблення людини завше було природним наслідком мальтузіанської орієнтації, що ґрунтується на дефіциті й лежить в основі цієї моделі від початку її існування.

Ця застаріла система, що сформувала керований дефіцитом суспільний устрій, працювала і в примітивні періоди існування людства, де вплив на Землю й рівень потенційної шкоди, яку люди могли заподіти одне одному, були, так би мовити, обмежені. Структурні проблеми, притаманні цій моделі, тоді не можна було ні простежити, ні збагнути. Утім, сьогодні ринок проявив себе як система, що вже не сприяє стабільності чи розумному розподілу ресурсів, ба більше – вона працює на формування ворожого середовища, в умовах якого людина схильна бачити загрозу для свого виживання в інших.

Ця структура виправдовує антагоністичні ігри на суспільному рівні. Наприклад, двоє людей, які приходять на ту саму співбесіду з наміром отримати роботу, звісно, можуть поважати одне одного, хоча обоє розуміють, що тільки один із них здобуде бажане. Така конкуренція, що ґрунтується на страху, визначає цілий діапазон соціальних стосунків – від спроб виправдати колосальну майнову нерівність і класовий дисбаланс у розвинених державах світу до ігнорування масової бідності й геноциду, від яких потерпають країни, що розвиваються.

ПРОЕ структурно поєднує соціальний інтерес із особистим і екологічним. Його функціонування безпосередньо пов’язане з ресурсами і довкіллям, базуючись на стійкості й ефективності. Ба більше – у цій моделі немає навіть такого поняття, як вигода від експлуатації людини або від нечесних, корумпованих дій, що ми загалом сприймаємо як звичний стан речей у реаліях сьогодення. Більше не існуватиме жодних справжніх стимулів для крадіжки, обману та інших злочинів, які є типовими для ринкової моделі, що базується на дефіциті, оскільки все суспільство орієнтуватиметься на служіння самому собі. Отож завдання комусь шкоди обов’язково шкодитиме безпосередньо винуватцю.

Наприклад, сьогодні є чимало законів, ухвалених для захисту чиєїсь приватної власності. У людей можуть бути різні мотиви для крадіжки, проте, як свідчить статистика, найпоширенішою причиною є брак засобів для повноцінного існування, матеріальні втрати, а отже, відносна чи абсолютна бідність. Коли люди крадуть матеріальні речі, вони найчастіше крадуть мінову вартість. У ПРОЕ мінової вартості просто не існує, а отже, «красти» речі, які не можна потім продати, просто безглуздо.

Критики ПРОЕ дуже часто вказують на те, що якби товари справді були доступними безкоштовно, то не існувало б жодних обмежень брати значно більше, ніж потрібно насправді. Слід детальніше розглянути це питання. Оскільки товари не можна продати, вони просто перебуватимуть в іншому місці, цілком імовірно, навіть створюючи незручності особі, яка їх взяла. Що можна робити, скажімо, із 200 телевізорами? А навіщо комусь брати у 5 разів більше їжі, якщо її й так не вдасться з’їсти і в підсумку зостанеться тільки гора відходів?

З етичного погляду, який часто розглядають як культурно суб’єктивний, у сучасному суспільстві ми бачимо чимало звичаїв, які базуються на «привласненні». Приміром, коли людина йде по вулиці й смітить, будь-хто з очевидців, найімовірніше, не схвалить таку поведінку. У регіонах, де за воду чи електроенергію платять за ставкою єдиного податку, люди не залишатимуть відкриті крани або ввімкнене світло на цілий день, не турбуючись про фінансові наслідки таких дій. Для сучасного духу часу характерне відчуття соціальної та економічної відповідальності, і ПРОЕ врешті-решт тільки зміцнить цю тенденцію замість того, щоб гальмувати її, як робить чинна система.