Парадокс децентралізації

Оскільки у цій соціально-економічній моделі багато йшлося про глобальне суспільство з глобальними цінностями, важливо зрозуміти рівень її надмірності та її децентралізовану структуру. Історик Джон Дальберг-Актон якось сказав: «Влада має тенденцію розбещувати, а абсолютна влада розбещує абсолютно»⁸⁰⁰. Такий погляд, пов’язаний із застереженнями щодо влади, цілком виправданий історично, і чимало тих, хто чує про ПРОЕ, часто припускає, що цим глобальним суспільством керуватиме один компʼютер, машина, елітна група технократів чи щось на кшталт.

Важливо пригадати, що спрадавна майже всі людські спільноти жили в умовах значного дефіциту, а отже, потерпали від серйозних конфліктів. Якщо врахувати факт, що гроші й інші матеріальні ресурси часто були засобами для здобуття влади – зазвичай після низки битв, що зміцнювали соціальний устрій і панівну верхівку в ньому, – така реакція навряд чи когось здивує. Утім, загалом така заява дуже неефективна, оскільки породжує параноїчне відчуття, що в жодному випадку не можна довіряти людині, яка здобуває владу контролювати інших.

Насправді ПРОЕ є глобальною структурою в контексті опрацювання економічної інформації та оцінювання можливостей виробництва. Як тільки проект товару готовий, він одразу проходить через зазначені вище фільтри ефективності й стійкості, що незмінно пов’язані зі станом глобальних ресурсів і з глобальною мережею, яка забезпечує можливість робити у проект свій внесок. Водночас соціальні рішення вищого рівня, себто ті рішення, які зазвичай були у компетенції лише окремих представників суспільства, прийматимуться колективно через досягнення консенсусу.

Єдина справжня централізація втілиться у цифрову мережу, яка об’єднає увесь світ. Враховуючи це, доцільно розглянути кілька можливих проблем, які можуть виникнути в таких обставинах – подібно як і в ситуації з Інтернетом, що фактично є такою самою інфраструктурою. Наприклад, проблемою може стати «злом» – акт пошкодження, викрадення або руйнування програми чи цифрової інформації шляхом вторгнення у сирцевий код.

Утім, спершу нам слід запитати себе, чому кому-небудь спало б на думку робити щось подібне у новій моделі? Якщо вся система покликана служити суспільству загалом, то в чому полягає стимул руйнувати її? Будь-який вандал, що намагатиметься завдати шкоди такій системі, водночас втрачатиме засоби робити свій внесок у процвітання суспільства і розвиватися. Хорошим прикладом може бути ситуація: мешканець житлового будинку, де спільна комунальна інфраструктура, раптом вирішує поламати запобіжник чи електричний розподільний щит, який живить усю споруду. Навіщо це йому, якщо таким чином він перекриє потік енергії і до власного житла?

Важливо з’ясувати причину, чому сьогодні люди можуть бути такими злимиГнів виникає через обмеження, а певні суспільні вимоги часто трактують як зловживання правом на особисту свободу. Отож, щоб помститися, люди, приміром, зламують сайти, таким чином заявляючи про свій протест⁸⁰¹. Важко уявити, що може стати джерелом для матеріалізації таких страху й наруги у ПРОЕ. Якщо людині з якихось особливих причин не подобається спосіб функціонування системи, вона має змогу змінити його через пошук консенсусу з іншими членами суспільства. Система є пластичною. 

Якщо ж акт вандалізму все-таки відбудеться, є просте рішення – активне резервування. Ми бачимо, що в суспільстві, яким керують гроші та яке базується на ефективності витрат, такий метод не надто популярний, оскільки є достатньо витратним. Наприклад, у літаку тільки два двигуни, і вони обидва потрібні для польоту. А чому б не створити літак із двома головними і двома резервними двигунами? Запасні не працювали б у момент роботи літака, однак у випадку пошкодження одного з основних двигунів могли б «підмінити» його.

Основна серверна система, яка спрощує соціальні взаємодію та уніфікацію, може мати від 5 до 20 рівнів резервування й автоматичного дублювання на випадок, якщо щось зламається. Можливо, цей метод не буде ідеальним, і певні дані таки зникнуть назавжди. Утім, не йдеться утопію. Що ж до того, хто матиме «владу» помітити проблему й застосувати резервну базу, то для моніторингу мережі існуватимуть технічні групи, робота у яких вважатиметься професією на рівні з усіма іншими.

Звісно, тоді виникає сумнів: а якщо хто-небудь із технічної команди виявиться корумпованим і навмисно псуватиме систему? Питання у відповідь: а навіщо комусь це робити? Який у нього стимул? Якщо ж така ситуація все-таки виникне, інші зауважать це достатньо швидко, щоб відкоригувати систему завдяки резерву, а винуватця усунути. Потім цю людину допитають її колеги і суспільство загалом для кращого розуміння мотивів такого вчинку⁸⁰².

Загалом, ми повсякчас довіряємося «авторитетним фахівцям». Взаємодія з лікарями, механіками, зрештою, спеціалістами будь-яких інших галузей завжди передбачає певний рівень довіри тих, що шукають необхідної допомоги, і найчастіше навіть у матеріалістично орієнтованому суспільстві, для якого несправедливість є звичною, більшість людей чесні у міру своїх сил. Було б дуже цинічно припускати, що будь-який контроль таїть у собі небезпеку. Ще не було випадку в історії, аби людство уникнуло відповідальності за надання владних повноважень обраним особам, і майже в усіх випадках, зокрема під час лікування зубів чи звернення за допомогою до механіка, вивчення природи делегування влади свідчить про технічні заслуги цього явища; саме такий різновид контролю ми й обстоюємо в цьому контексті.

У ПРОЕ стає актуальнішою допомога самому собі, яка означає допомогу суспільству, а не експлуатацію чи зловживання. Збільшення випадків негативної поведінки тут у буквальному сенсі не винагороджується, що суперечить стану загального морального занепаду, який ми переживаємо сьогодні.

Сама фізична мережа в багатьох аспектах є децентралізованою за своїм спрямуванням, часто значно більше, аніж та, що діє сьогодні. Топографічне зображення Землі багато чого пояснює у контексті структурного розміщення. Люди як соціальні істоти цілком природно мають інтерес до певної централізації суспільства; межі областей, що можуть постачати, наприклад, сонячну / вітрову / геотермальну та гідроенергію, логічно окреслені; мережі видобутку, виробництва й розподілу також розташовані за певною топографічною логікою, згідно з якою, відповідно до технічних вимог ефективності, ми в міру сил розміщуємо такі потужності якомога ближче одна до одної, зменшуючи втрати енергії й економлячи на транспортуванні, і так далі.

Модернізація міст відбуватиметься двома шляхами. По-перше, створення мереж внутрішньої системи буде спрямоване на досягнення максимальної технічної ефективності включно з міцними інфраструктурою, будинками, мережами виробництва й розподілу тощо, а акцент робитимуть на системному базисі⁸⁰³. По-друге, передбачається, що завдяки еволюції ефемеризації відповідне місто вироблятиме всі регіональні товари на локальному рівні. Управління містом у межах широкої інфраструктури, як, наприклад, розв’язання питання, де саме слід будувати міст, також відбуватиметься через регіональний процес прийняття рішень, реалізований шляхом прямої демократії за допомогою системи співробітницького проектування. Розподіл землі відбуватиметься так само, хоча ця тема більш масштабна і детально розглянута в есе «Постдефіцитні тенденції, продуктивність та ефективність».

Звісно, кожне місто буде природним чином пов’язане з іншим містом, в ідеалі ‒ завдяки передовим транспортним системам, що зможуть екологічно чисто і безпечно переміщувати людей. Уже почали впроваджувати системи поїздів на кшталт «маглева», які стануть наступним етапом швидкого, безпечного й ефективного транспорту з незначними наслідками для екології (чи взагалі без них) порівняно з літаками, автобусами й машинами, які живляться продуктами нафтопереробки⁸⁰⁴.

Що ж до «двигуна» міста, якими є його індустріальні, цифрові мережі й системи датчиків, то їхня робота полягає в збиранні важливих регіональних і нерегіональних даних. Усе це стосується мережі «глобального управління ресурсами», описаної раніше в цьому есе у контексті того, як регіональні й глобальні мережі виміру забезпечують усім містам і їхнім жителям цілісне відчуття того, що відбувається, а також можливість впливати на виробництво й інші важливі екологічні фактори⁸⁰⁵.

Отже, ця мережа цілком може бути «централізованою» у контексті даних та потоку сировинних ресурсів до внутрішніх виробничих потужностей міста, але вона децентралізована в тому, що місто більше нічого не імпортує. Загалом, воно стає самодостатнім. Усе виробництво здійснюється всередині міста; експортуються чи імпортуються не товари, а лише ресурси. Ця ідея «самодостатності за шкалою масштабності»⁸⁰⁶ є важливою і навіть застосовується до споруд, наприклад житлових будинків. Ідеальною буде будівля поза мережею енергопостачання, але при цьому самодостатня у своїх джерелах енергії включно з резервними на випадок якихось ризиків.

З іншого боку, у системі, що базується на природному резерві, немає центрального «вимикача». Наприклад, якщо використовуватиметься мережа електроенергії базового навантаження і вона раптом вийде з ладу, це майже не вплине на будинки за умови, що вони будуть спроектовані для збирання енергії з місцевих джерел (наприклад сонячної), а отже, будуть самодостатніми. Аналогічно жодна інша проблема не вплине на цілісність міжнародної системи. На відміну від сучасних валютно-фінансових структур, які є дуже централізованими і можуть завдати шкоди всьому світу у випадку дестабілізації, у ПРОЕ проблеми в одному місті мають незначний вплив на будь-які інші міста.

Отже, як слід організована ПРОЕ справді не є централізованою. Точніше кажучи, вона є глобальною децентралізованою системою з різними рівнями резервування, пов’язаними з інформаційним потоком і фізичними каналами для отримання необхідних ресурсів, що використовуватимуться в місцевій економіці кожного регіону.