Внутрішня економіка

Попередня схема, що стосувалася стійких і технічно ефективних процесів, які динамічно оптимізовуються для отримання найбільшої стійкості та максимізації потенціалу будь-якої економічної операції, є надзвичайно складним у деталях і водночас оманливо простим у теорії.

Знову ж таки, створення цілісного, зорієнтованого на індустрію алгоритму, який слугує регулятивним фільтром, ґрунтуючись на законах природи, і завдяки якому людство зуміє забезпечити найбільш оптимізовані технічні практики – звісно, головний інтелектуальний проект, який треба втілювати. Безперечно, кількість підпроцесів, притаманних для такої мультивимірної калькуляції, сягає кількох тисяч.

Водночас розвиток загального процесу доволі вишуканий за формою. Ідея розміщення кожної людини (якщо вона зацікавлена в цьому) на вершині індустріального створення з метою спрощення прийняття рішень та розв’язання проблем творчості «колективним розумом» є символом єднання суспільства, а також креативної свободи окремої особистості, не баченої досі.

Саме поняття надзвичайної гнучкості систем виробництва на замовлення, які можуть створювати товари як для однієї особи, так і для всієї історико-культурної області, є глибоким за своєю суттю, не кажучи вже про пов’язані з ним значні позитивні результати у напрямі створення більш мирного і гуманного суспільства.

Зважаючи на технологічні тенденції, не буде чимось надзвичайним уявити маленьке містечко, що подібно до електричної мережі, яка поєднує його з центральним джерелом енергії, матиме мережу виробничого устаткування, спроектованого з метою створювати на замовлення майже все необхідне. Сировинні ресурси надходитимуть на заводи відповідно до умов та алгоритмів розподілу, притаманних «глобальній системі управління ресурсами», що поєднує всі економічні потужності як у регіональному, так і глобальному вимірах.

Однак у цьому сценарії часто виникає плутанина з роллю людини. Одночасно з бажанням досягти постдефіциту, що сприятиме створенню стійкої парадигми, спрямованої на забезпечення достатку, де люди зможуть жити без тягаря «роботи заради виживання», часто виникають дискусії з приводу того, а чим, власне, займатимуться люди в такій ситуації і хто керуватиме машинами, якщо за це не платитимуть?

Перше питання, по суті, стосується людських цінностей. Люди завжди знаходили цікаві заняття й дослідження, тож дуже сумнівно, що коли-небудь настане епоха нудьги і людям більше не доведеться боротися за досягнення високих стандартів життя. Найімовірніше, відбудеться перехід людської цивілізації на новий рівень існування, що передбачає задоволення вищих інтересів, не досяжне у попередній моделі.

Друге питання цікавіше. В автоматизованій економіці, стратегічна мета якої – звільнення людей від будь-якої монотонної, важкої або небезпечної роботи, ‒ все одно буде потреба в контролі й управлінні. Чимало критиків постдефіцитної риторики використовують загальнопоширений аргумент, що суспільство, де люди буквально не мають ніяких зобов’язань, можливе тільки в умовах 100% автоматизованої утопії. В іншому випадку знадобиться якась субкультура для того, щоб виконувати залишкову роботу, а отже, існуватиме певна форма стратифікованого гніту.

Проблема такого припущення полягає в тому, що воно тісно поєднане зі спрямованим на ринок світоглядом, згідно з яким час прирівнюється до грошей. Сьогодні у людей виникає упереджена реакція, що нібито для справжньої роботи слід використовувати гроші як стимул.

Проте статистика свідчить про хибність такого переконання. 1992 року опитування, яке проводив інститут Ґеллапа, засвідчило, що понад 50% дорослих американців (94 млн) витрачало свій час на волонтерські роботи із соціальних мотивів, що в середньому становить 4,2 години на тиждень, а загалом – 20,5 млрд годин на рік⁷⁹⁷. Опитування, проведене в грудні 2013-го, продемонструвало збільшення кількості охочих займатися волонтерською діяльністю у межах 2001-2013 рр.⁷⁹⁸. Дані США за 2008 рік також засвідчили зміцнення нерелігійного волонтерства, акцентуючи на очевидному факті: люди можуть робити внесок у суспільний добробут, не маючи меркантильних мотивів, навіть під час серйозних економічних труднощів – так само, як роблять із релігійних міркувань⁷⁹⁹. Правда в тім, що люди, всупереч спрямованості США на конкуренцію і матеріалізм, досі вирішують робити щось користе без сподівань на грошову винагороду.

Програмування з відкритим доступом – ще один приклад. «Лінукс» (англ. «Linux»), запущений 1991 року як простий експеримент, лише за три роки став завершенням програмної розробки, що базувалася на громадській ініціативі. «Лінукс» має понад 10 000 рядків коду, і значна його частина була створена безплатно за допомогою світової спільноти. Ще одним прикладом некомерційних проектів, реалізованих суспільством, є «Вікіпедія» (англ. «Wikipedia»). Підрахували, що на створення «Вікіпедії» і розробку технологічно прогресивної й складної обчислювальної машини бази даних (бекенду) знадобилися 100 млн годин волонтерського часу. Це свідчить про те, що скрупульозно спроектовані взаємопов’язані системи завдяки зусиллям волонтерів можуть сприяти створенню перших у світі систем, що донедавна вважалися нездійсненними.

Отже, тоді як гроші досі залишаються одним із головних мотиваційних чинників у сучасному світі, люди довели, що у вільний час готові робити значний внесок у проекти, які не передбачають матеріальної винагороди, а справжньою причиною участі в такій роботі є задоволення від принесеної суспільству користі. Сьогодні левова частка видів діяльності не дозволяє відчути щось подібне. Більшість людей змушена п’ять днів на тиждень перебувати під контролем начальника-диктатора, розуміючи, що може бути звільнена будь-коли.

Внесок, який роблять ці люди, рідко приносить результати їм безпосередньо, відтак зникає відчуття виконаної роботи. Деякі професії можуть навіть здивувати, якщо замислитися про їхню суть у контексті соціального внеску й особистого розвитку працівників. Сьогодні чимало професій існує просто задля створення й обігу грошей. Професії з реклами, як от робота на Уолл-стрит, є прикладами високооплачуваних фахів, що насправді мало сприяють покращенню суспільства.

Мабуть, якраз це і є причиною «ліні», що охоплює людей наприкінці кожного робочого дня, коли вони повертаються додому з відчуттям втоми й поразки. Із плином часу багато хто цілком втрачає натхнення й мотивацію, запевняючи себе в тому, що робота – єдине, що справді має сенс у його житті, забуваючи про приємні пристрасті, колись такі природні для його розвитку.

Узявши до уваги вищесказане, слід зазначити: за оцінками, в умовах повного впровадження ПРОЕ, імовірно, знадобиться в середньому лише 5% регіонального населення (і 5% світового відповідно) для забезпечення стабільної роботи цієї індустріальної системи, ба більше – ця цифра, скоріш за все, постійно зменшуватиметься завдяки технологічному прогресу. Таку форму участі найкраще можна окреслити терміном «внутрішня економіка». Ідеться про корисні дії людей у неоплачуваному середовищі. Найтиповіші приклади – робота в межах домашнього господарства, для задоволення інтересів сім’ї і суспільства.

В умовах ПРОЕ обсяг робіт так само зменшуватиметься, а розподіл обов’язків може відбуватися серед усього населення у великих масштабах, що робить мізерним загальний час виконання зобов’язань. Навіть за сучасними стандартами більшість погодилася б, якби хтось запропонував обрати стиль життя, що передбачає щорічний дохід $100 000 з умовою присвячення 5% часу підтримці системи, яка, по суті, і є гарантом такого стилю життя, ‒ у цьому немає сумнівів. Достатньо вказати на кількість збереженого часу в умовах цієї соціально-економічної моделі, а принагідно згадати про масштабне розв’язання екологічних проблем і соціальних конфліктів, характерних для ринку, щоб у критиків не знайшлося раціональних заперечень.

Як тільки людство розкриє свій креативний потенціал у контексті колективного внеску у власний розвиток, що є справжнім двигуном прогресу, його більше не пригнічуватимуть ні марудність праці, ні система доходу. Навіть важко передбачити, якого неймовірно високого рівня продуктивності й зосередження вдасться досягнути суспільству завдяки ліквідації усіх негативних факторів.