Потужності переробки

Потужності переробки, імовірно, існуватимуть як частина виробничих потужностей, надаючи доступ до тих елементів товарів, які повернули для оновлення чи переробки. У протоколі проектування вказано: усі товари слід заздалегідь оптимізувати таким чином, щоб вони були «сприятливі до переробки». Мета – економіка, у якій вдасться уникнути відходів. Не важливо, ідеться про телефон, диван, комп’ютер, куртку чи книжку – усе повертається до потужностей переробки, що, цілком імовірно, стануть точкою відліку і матимуть усі необхідні ресурси для переробки будь-чого у міру сил.

Звісно, у разі необхідності річ можна повернути в інше місце; інтегроване і стандартизоване виробництво та центри переробки, які створюватимуть як цілісну систему, зможуть оптимально опрацьовувати повернуті товари, що сьогодні ще не втілено у життя.

Глобальні ресурси й система управління

Ці чотири типи потужностей так чи інакше об’єднані в мережу глобального управління ресурсами (ГУР), яка є системою відстеження й виміру, що надає зворотний зв’язок та інформацію про поточний стан сировинних матеріалів і довкілля.

Управління ресурсами, зворотний зв’язок і величини

Як ми вже зазначали, таке комп’ютерне проектування й інженерний процес не існують у вакуумі; вони не обробляють проекти без вхідних даних про поточний стан планети і її ресурси. Система обліку в масштабах Землі, поєднана з процесом проектування й однією з базових його функцій «оптимізованої ефективності», надає відомості про всі необхідні ресурси, що використовують у виробництві.

Усі сировинні матеріали й пов’язані з ними ресурси відстежують на тому рівні, який є технічно можливим у максимально наближеному до реального часу режимі. Загалом це потрібно для того, щоб підтримувати рівновагу регенеративних процесів Землі, водночас намагаючись стратегічно максимізувати використання матеріалів, яких є вдосталь, і мінімізувати залучення дефіцитних, що є критичною калькуляцією ефективності. У цьому, знову ж таки, частково полягає мета створення системи глобального управління ресурсами, про яку вже йшлося раніше.

Що стосується калькуляції «величин», то, імовірно, двома найважливішими вимірами, які підлягають перманентній калькуляції через зворотний зв’язок у процесі розвитку індустрії, є рівень «дефіциту» (а) і рівень «трудової складності» (b).

(a) «Величину дефіциту» можна означити кількісно, від 1 до 100. 1 ‒ найбільший дефіцит за поточного рівня споживання, а 100 ‒ найменший. 50 ‒ роздільна лінія стійкого стану. Величина дефіциту будь-якого ресурсу перебуватиме на певній поділці цієї лінії, а її значення динамічно оновлюватиметься мережею глобального управління ресурсами.

Зображення 6. Допоміжне зображення рівня дефіциту

Наприклад, якби використання деревини перетнуло рівень стану стійкості з позначкою 50, що свідчило би про перевищення обсягу споживання рівня природної регенерації Землі у момент аналізу, то спрацював би такий собі зворотний хід, як, наприклад, процес «матеріального заміщення» або пошук заміни деревини в будь-якому подальшому виробництві.

Що стосується порівняльної оцінки, то в ринковій системі ціновий механізм використовується для з’ясування, який матеріал є більш ефективним у плані витрат, припускаючи, що конкретна ціна формуватиметься на основі відповідної технічної інформації або, у цьому випадку, рівня дефіциту.

За цим новим підходом, замість того, щоб використовувати ціну для порівняння або оцінки вартості, рівень технічної якості враховують безпосередньо шляхом порівняльного кількісного вираження. У випадку дефіциту найкраще впорядковувати види або групи подібних у використанні матеріалів та в міру сил кількісно визначити притаманні їм властивості й рівні ефективності для будь-якого завдання. Потім до таких взаємозв’язків слід застосувати загальний кількісний спектр величин.

Наприклад, є спектр металів, які мають різні рівні ефективності в плані електропровідності. Ці рівні ефективності можна виразити кількісно, потім порівняти за величинами. Отже, якщо мідь, провідний метал, опускається нижче за рівень стану стійкості, що стосується дефіциту, то програма управління запускає калькуляцію для порівняння стану інших провідних металів, рівнів їхніх дефіциту й ефективності, шукаючи замінник цього металу.

Це лише один із численних прикладів, і зазвичай такий спосіб розв’язання проблеми ускладнюється залежно від матеріалу і сформульованих завдань. Утім, саме через це пошук і обчислення здійснюватимуть машини, а не люди. Людський розум – як індивіда, так і великої команди – просто не зможе обробляти такі дані ефективно. Окрім того, важливо зазначити, що такий тип прямого обчислення величин, базуючись на визначеній меті, сприятливості й стійкості, суттєво затьмарює ціновий механізм, коли йдеться про справжню обізнаність у ресурсах і розумне управління ресурсами методом розрахунків.

(b) Ба більше, «трудова складність» та її оцінка передбачають оцінювання складності конкретного виробництва та відображення відповідної чисельної величини на основі рівня складності процесу. Складність у контексті орієнтованої на автоматизацію індустрії можна виміряти шляхом визначення й порівняння кількості «етапів процесу». У будь-якому товарному виробництві можна заздалегідь передбачити, скільки буде «етапів» обробки продукції. Відтак вдатися до порівнянь із виробництвом інших продуктів, в ідеалі з того самого цільового виду, для кількісної оцінки. Інакше кажучи, тут одиницями виміру є «етапи».

Наприклад, стіл, який можна за три хвилини виплавити з простих полімерів одним процесом, матиме нижчу «трудову складність», ніж стіл, який потребує автоматизованого конструювання впродовж більш копіткого ланцюга виробництва з використанням змішаних матеріалів. Якщо процес буде занадто складним чи загалом неефективним в можливих у цю мить умовах (порівняно з уже наявними подібними проектами), проект відповідно позначать, а отже, він потребуватиме повторної оцінки.

Такі узгодження й відзначення відбуватимуться у формі зворотного зв’язку від дизайнерського інтерфейсу впродовж етапу проектування. Немає підстав не припускати, що з розвитком штучного інтелекту система фактично зможе в реальному часі забезпечувати зворотний зв’язок, висуваючи пропозиції, ба навіть безпосередні варіації рішень конкретних проблем ефективності й стійкості.