Оптимізовані стандарти ефективності

Стандарти ефективності ‒ це стандарти, яким конкретний проект має відповідати. Така оцінка обчислюватиметься автоматично, або алгоритмічно за допомогою САПР-програмування. Це також можна розглядати як процес фільтрації.

Коротко кажучи, будь-який запропонований проект у цифровому вигляді проходитиме через фільтр серії протоколів стійкості й ефективності, який визначає не лише стан наявних ресурсів, але й поточну продуктивність усієї промислової системи.

Це включатиме такі «стандарти ефективності»⁷⁹⁵:

a) стратегічно максимізований термін служби;

b) стратегічно максимізована адаптивність;

c) стратегічна стандартизація видових компонентів;

d) стратегічно інтегрована сприятливість до переробки;

e) стратегічна сприятливість для автоматизації праці.

Зображення 4. Символічне вираження логіки для функції «оптимізованої ефективності проекту»

Відповідно до зображення 4, ефективність проекту є одним із головних чинників, які можуть впливати на загальну ефективність процесів виробництва й розподілу. Така ефективність проекту залежить від кількох ключових факторів, які можна назвати поточними стандартами ефективності . Індекс «і» тут відповідає певному особливому стандарту. Для кращого розуміння кожен стандарт загалом розглядатиметься так, як продемонстровано нижче, у деяких випадках більш детально, відповідно до пов’язаної з ним символічної логіки.

a) «Стратегічно максимізований термін служби» означає те, що товар слід створювати міцним і довговічним в експлуатації відповідно до вказаних характеристик. Використовувані матеріали (зокрема й можливі замінники, що відібрані на основі порівнянь рівнів дефіциту та інших факторів) прораховували б у динамічному режимі або ж автоматично завдяки системі проектування, щоб вони якнайкраще відповідали стандарту оптимізованого терміну служби.

Максимізація терміну служби . Таку максимізацію терміну служби можна розглядати як питання локальної оптимізації. Її можна проаналізувати шляхом представлення факторів , які впливають на неї, де є певними оптимальними змінними цих факторів.

b) «Стратегічно максимізована адаптивність» означає, що буде запроваджений найвищий стан гнучкості для заміщення складових частин. Якщо складова частина товару стає дефектною або застарілою, дизайн забезпечує легку заміну потрібного компонента, максимізуючи термін експлуатації й усуваючи потребу повністю замінити продукт. 

c) «Стратегічна стандартизація видових компонентів»

означає, що всі нові проекти або узгоджуються, або замінюють компоненти, які вже використовуються чи застаріли через брак відносної ефективності. Такою логікою варто керуватися не лише щодо конкретного продукту, але й до всього товарного типу, де це є можливим.

Метою є мінімізація загального числа видових компонентів . Інакше кажучи, стандартизація процесу дасть можливість мінімізувати число .

d) «Сприятливість до переробки» означає, що кожен проект має узгоджуватися із поточним станом регенеративних можливостей. Остаточне пошкодження будь-якого товару слід передбачити на початковому етапі проектування і врахувати найбільш оптимізованим чином.

e) «Стратегічна сприятливість для автоматизації праці» означає, що беруть до уваги і поточний стан оптимізованого автоматизованого виробництва, намагаючись так удосконалити дизайн, щоб він якнайкраще сприяв виробництву з якомога меншими величинами складності, людської праці або моніторингу. Знову ж таки, ми намагаємося спростити спосіб використання матеріалів і засобів виробництва так, щоб була змога виробляти максимальну кількість товарів із найменшою варіацією матеріалів і виробничого обладнання.

Це можна позначити як людську працю та автоматизовану працю . Мета ‒ мінімізувати людську участь у виробничому процесі. Це можна зобразити так:

Використовуючи це рівняння, ми також можемо зазначити простіші умови:

де ‒ це фактори, що впливають та людську й автоматизовану працю. Отже, із зображення 4 очевидно, що функцію «оптимізованої ефективності проекту» можна описати за допомогою функції , де ‒ термін служби,  ‒ адаптивність,  ‒ сприятливість до переробки, ‒ мінімальна кількість видових компонентів і ‒ людська праця.