Політичне управління проти технічного

Природа та розвиток політично керованої моделі представницької демократії, створення законодавства та санкціонований примус виконання законів виникли з характерних для комерції й торгівлі тенденцій, діючи в межах соціального порядку, що керується дефіцитом.

Доволі легко простежити історію розвитку комерційного регулювання та обґрунтування самого існування «державного управління». Після неолітичної революції кочова модель суспільства, яка мала місце до цього, змінилася на нову схильність до обробітку землі, осілості й створення міст. Отож із розвитком спеціалізації поява торгівлі була неминучою. Втім, враховуючи ймовірність дисбалансу й суперечок, зі збільшенням кількості регіонального населення та частим дефіцитом регіональних ресурсів почали з’являтися практики регулювання з метою захистити землю громади, майно, цілісність торгівлі тощо.

Використання «армії», санкціонованої для захисту громадських утворень, стає стандартизованим разом із суміжним комплексом легальної або регулятивної влади, який, по суті, покликаний надавати владу встановленій групі урядових осіб, що полегшує створення такої політики, правозастосування, судові процеси, практики покарання тощо.

Як ми вже згадували раніше, на початку ХХІ століття було чимало шкіл економічної думки, що говорило про скорочення, ба навіть повне скасування державного апарату, помилково вважаючи, що держава сама собою є окремою сутністю й точкою відліку поточних соціальних бід або економічної неефективності. Водночас інший аспект дискусії містив загальний заклик до посилення державного регулювання ринку з метою запобігання бізнес-маніпуляціям, а отже, уникнення явища, яке часто називають «кумівським капіталізмом»⁷⁹⁰.

Правда полягає в тому, що ця поляризаційна двоїстість у контексті відносин «держави» й «ринку» є хибною, зважаючи на справжні першопричини того, що дійсно створює проблеми, де немає розуміння, що ця парна синергія держави та ринку водночас є де-факто єдиною системою влади в дії.

Незалежно від переваг будь-якого конкретного аргументу, який стосується сприяння «вільному ринку» всупереч сприянню «державному регулюванню», усі ділові стосунки історично вимагали певного рівня правового посередництва. Це відбувається через те, що всі ділові операції ґрунтуються на конкуренції, а будь-яка конкуренція шукає можливості обману або зловживання, враховуючи характерний тиск зовнішніх обставин та природу самого виживання в межах ринку, який базується на дефіциті. Фактом є те, що будь-яка форма комерції на фоні світогляду, суттєвим елементом якого є потреба повсякчас боротися з дефіцитом, повсякчас проявлятиметься у так званій «корупції» або несумлінній поведінці. Для цього існує доволі сильний стимул. Насправді рівень самої корупції навіть стає справою смаку.

Сьогодні навіть на основі масштабного аналізу не так легко провести межу між прийнятною діловою спритністю та очевидними аморальними переконаннями.

Тому певні домінантні повноваження, що передбачали прийняття рішень, завжди були в компетенції групового органу, покликаного виконувати роль посередника у конфліктах, а це і є зерном державної влади, якою ми її знаємо. Однак незмінним наслідком таких обставин є те, що у світі, де все живиться грошима і фактично все продається, швидка поява корупції в будь-яких владних структурах через якийсь час так чи інакше гарантована⁷⁹¹.

Інакше кажучи, завжди існуватиме потреба в правовому регулюванні операцій на ринку якимось санкціонованим громадськістю інститутом, а ринкова етика до певної міри завжди розбещуватиме таке регулювання під впливом грошей, тому що гроші й бізнес насправді є тим, що рухає світом. Це просто те, чого варто було б очікувати, якщо весь психологічний аспект існування ґрунтується на виживанні через акти конкурентного егоїзму, зорієнтованого універсальним припущенням емпіричного дефіциту, без реальних структурних гарантій, які отримували б члени суспільства для певності у своєму виживанні. Вважати, що якийсь орган регулювання не може бути схильним до такої корупції чи що державну політику, а отже, і форму примусу не можна «купити», як будь-який інший товар, – це заперечувати один із головних філософських законів, що визначає і саме ринкове поняття «свободи».

Тому скаржитися на державне регулювання або його відсутність урешті є суперечливим питанням у багатоаспектному контексті довготривалих соціальних змін. Справжніх соціальних змін ніколи не вдасться досягнути шляхом оманливого надання переваги одному з них на противагу другому. Вони настануть лише завдяки встановленню цілком відмінної від наявних системи, що виключатиме як ринок, так і державу, якими ми їх знаємо. Її структура зосереджуватиметься не на керуванні дефіцитом в умовах конкуренції у поточній системі «зароби собі на життя або страждай», а на сприянні стабільному достатку й безпосередньому задоволенню людських потреб.

Отже, подана тут інформація на економічну тематику є суттєвим відступом від поточного, звичного для нас повсякденного плину життя, коли йдеться про комерційне і соціальне управління. Ця модель буквально усуває комплекс представницького уряду й замінює його на певний вид партисипаторної (учасницької) демократії. Ця участь реалізовується через цифрову комунікацію, що може визначити домінантні інтереси всіх громадян за допомогою обчислень незалежно від того, ідеться про «державний» чи «приватний» сектор. Загалом, не матиме значення формат участі, а отже, більше не існуватиме ні державного, ні приватного секторів.

Важливість цього виду управління полягає в кількох аспектах. По-перше, воно забезпечує регулювання діяльності членів суспільства відповідно до базових принципів сталого розвитку, що є необхідною передумовою довготривалого життя поколінь, і водночас зосереджує пильну увагу на виробництві товарів, найбільш необхідних зі стратегічного погляду, із використанням наявного технічного потенціалу. Таке управління також передбачає ліквідацію доволі значного стимулу для корупційних дій та потреби в них, корупційної поведінки і зловживань, а також запобігання злиттю бізнесу й держави, що є чумою людської цивілізації ще від часів античності. Активний пошук достатку за допомогою цих стійких засобів стане гарантією досягнення не лише ефективності у боротьбі за виживання, але й стабільності, спокою й масштабного розвитку системи охорони здоров’я.